Сергій Гіляров "Значення філософії
Лекція починається з загальної характеристики філософії. Гіляров зразу ж відзначає, що її місце серед інших наук досить своєрідне. Він наголошує, що хоч філософія завжди намагається домінувати над науками, її зміст від науки відрізняється, даючи своїй умові наступне підтвердження: «вона ставить за мету наближення до істини, але приховує істину за вигадкою; вона береться за розв’язання найскладніших питань, але замість вирішення дає переважно мало обгрунтовані припущення, а їхня форма може навіть бути незрозумілою самому творцеві.» В попередніх висловленнях відчувається занадто велика персоналізація філософії, тобто Гіляров практично заміняє визначення основ філософії на визначення людей (філософів) які працювали за цими основами, тобто філософія ставить завдання наближення до істини, а вже самі філософи є авторами «вигадок». А можливо і не вигадок, можливо справді деякі з них і знаходили істини, але кого це цікавило, адже інші філософи працювали над власними «істинами», а простим людям істини не потрібні, вони й без них непогано живуть. Гіляров говорить, що серед філософів є люди геніальні, для яких творча праця є нагальною потребою їх генія, але бувають і такі, яких Платон називає «маленькими лисими ковалями». Хто такі генії думаю зрозуміло, та й малих лисих бачили всі, я б відзначив ще два клас, клас людей, що розмірковують, але не відносять себе до касти філософів, і клас людей, що час від часу є геніями, то перетворюються у лисих коротунів з молоточками, а потім назад, це клас людей непостійних. Далі Гілягов відзначає надмірну схильність філософів до заперечень. Я вважаю що ця схильність є закономірною, оскільки що є продуктивнішим створення нового чи удосконалення старого? Зрозуміло створювати нове правильніше. Проблема у тому, що у філософії місць для забудови досить мало, тому, щоб щось побудувати потрібно перед тим що-небудь знищити, щоб звільнити місце. Проблема, ще й у тому що побудувати щось хочуть багато, але не в усіх з них є «диплом інженера» і буд. матеріали, от і виходить така річ, що(цитую Декарта) значно більше глузду можна знайти у міркуваннях простих людей, аніж у розумуванні мудрих, (тут він, мабуть, також про лисих гномів без дипломів).
Наступний абзац починається з короткого екскурсу по історії філософії, і час від часу нею переривається, самого Гілярова тут досить мало. Мова тут знову ведеться про філософів і їх значення. Піфагор значення філософа пояснював уподібненням життя до свята, на яке одні приходять на змагання, інші для торгівлі, найкращі, щоб бути глядачами, решта, щоб похавати, так і у житті одні бувають рабами і пожадливості (тут знову частково про низькорослих скінхедиків, які частіше беруть у кулачок молоток, аніж перо), а деякі прагнуть тільки істини. Далі ідеться про перший поділ філософів на часткових практиків і загальних теоретиків. Цікаве те, що якщо з імен загальних практиків більша половина була добре відомою для мене, то серед імен з групи більш практичного напрямку я не знав нікого. Приміром що вам скажуть імена: Піттак, Біас, Солон, Хілон. Тобто вбачається закономірність, що в історії залишається той, хто не діє, а розповідає про те як діяти (хочу зауважити що дане висловлення працює тільки у даному і ще у кількох випадках і то не завжди). Платон вважав, що філософ займає середину між мудрим і немудрим, тобто філософом може бути будь-яка середньостатистична людина. Якщо тут Платон під філософом мав на увазі людину, яка пише філософські праці, то в загальному я з ним згоден, бо якщо взяти деталі ,то я б не ділив людей на мудрих і немудрих, бо це занадто примітивно, і в деякому роді перетворює клас мудрих в клас «невидимих», а отже неіснуючий для нас клас. Я сказав би, що всі люди з самого початку абсолютно одинакові, але одні постійно розвиваються, інші деградують, треті роблять і те, і інше одночасно, і в принципі тримаються на плаву, на тому самому середньостатистичному рівні.
Наступна частина тексту (нажаль не виділена абзацом) присвячена слову «філософія» як поняттю. Підкреслюється, що різні філософи мали під «філософією» різні речі, але не вказується що потрібно це враховувати при вивченні праць даних людей. Тобто, Гіляров в даний момент змушує слухачів самостійно отримати даний висновок, і отримати його дуже швидко, не відволікаючись від теми лекції. Та й взагалі це дуже хороша ідея зразу розібрати деякі нюанси на подобу цього, щоб вони потім не стали причинами вигадок, які приховують істини. В загальному у визначеннях філософії фігурують такі поняття як: буття, суще, пізнання, абсолютне, природа, наука. Гіляров підкреслює, вірніше він написав, а я підкреслив, що підвести всі ці визначення під одне загальне немає можливості, і що раціональне значення, незважаючи на вигадану всеосяжність, не може бути задовільним. Я ж пропоную на вигадану всеосяжність все ж таки зважити, бо філософія і є вигаданою всеосяжністю, а її методи є генератором ідей вигаданої всеосяжності. Такі ідеї називаються фанатоїдами, оскільки дуже швидко знаходять собі послідовників. Основні їх властивості, це те, що вони стараються пояснити все, вони завжди обмежують людину, завжди витісняють інші ідеї, щоб зайняти їх місце, завжди виступають проти чогось. Фанатоїди лежать в основі (упускаю слово «майже») всіх масових речей, таких як різні громадські і політичні рухи, секти, релігії, антирелігії. Щодо релігійних питань, то тут є дві сторони: це прихильники, і противники, які називають себе атеїстами. Обидві сторони одночасно є фанатиками протилежно однакових за змістом ідей. Різниця між рухами виявляється тільки у тому, що прибічниками релігії є в основному люди примітивні, до атеїстів входять деякі примітиви, а також абсолютно всі середньостатистичні люди. Щодо третього класу людей, тих що постійно розвиваються, то вони займають тут особливу роль. Вони або далекі від цих ідей, або використовують їх для своїх цілей, або є їх творцями, але не є їх власниками. Вони не контролюють їх повністю, а тільки частково, і тільки протягом певного періоду часу. Є й простенькі фанатоїди, наприклад: «ми не їмо м’яса», курити – модно, курити – не модно також фанатоїд і т.д. і т.п.
Повертаючись до тексту лекції, хочу сказати, що Гілягов зробив висновок, що філософія , хоча й називає себе наукою, не є нею, бо всіляка наука, якими не були її представники, завжди визначає завдання одинаково. А вирішити у позитивному сенсі питання про те, що таке філософія, можливо тільки звернувши увагу на її зміст. Далі він продовжував вирішення даної дуже важливої проблеми (добре, що хоч безволосих карликів на цей раз він залишив у спокої). Цікавим є те, що Гіляров перейшов від вирішення проблем філософії до вирішення проблем людського буття, вивівши те, що найвищу насолоду людина може відчути тоді, коли обидві сторони її життя – розум і серце – вдоволені цілком і водночас. В принципі все вірно, але упущений ще один момент – здоров’я. Та взагалі, вдоволення розуму та серця може задовільнити, мабуть, тільки тих же ліліпутиків-роботяг, адже нам потрібне дещо більше. Нам потрібне…
Як висновок, я запишу наступне: текст лекції середній, навіть незважаючи на те, що зміст її не збігається з її назвою ( якщо текст має назву «Значення філософії», то в самому змісті Гіляров старається пояснити що таке філософія і хто був її основоположником, як науки, за виключенням звісно кількох останніх речень). Якщо ж розглядати її в контексті філософської праці, то вона не дотягує, та й впринципі в собі нічого особливо цінного та нового не несе, в основному лекційний текст – це сукупність певних розповідей плюс деякі (дуже мало) самостійні напрацювання, але читати можна (перевірено). Отже, на цьому мій опис даного тексту завершується. Мабуть, написав би ще щось – не хочу залишати половину сторінки чистою, не хочу писати всілякі дурниці, бо Ви ще їх можете прочитати ( та й в самому тексті їх достатньо), мабуть на цьому робота над моїм ІНДЗ завершується. Кінець.
