Відмінності між версіями «Цікавинки з історії України»

Версія за 16:54, 24 січня 2011

Назва УКРАЇНА

Вперше назва "Україна" з'явилася наприкінці XII ст. в Іпатіївському літописі у 1187 році у зв'язку зі смертю в Переяславі князя Володимира Глібовича. У літописі говориться: "...и плакашася по нем всі переяславци... бе бо князь добр и крепок на рати... и о нем же Украина много постона...". За часів Галицько-Волинського князівства його землі одержали назву "Україна", яка пізніше, з XVI ст., вживалася в документах в межах більшості заселених українцями земель, що увійшли до Польщі.

Перші кам'яні споруди

Перші кам'яні споруди на Русі відомі ще за язичницьких часів. Однією з таких будівель, згадуваних літописом, був князівський палац — терем Святослава Ігоревича у Києві. Найдавнішими свідченнями про існування колісного транспорту є залишки возів, виявлені в Сторожевій Могилі поблизу Дніпропетровська, на Мелітопольщині та в інших місцях. Як тяглову силу для них використовували волів. Належать ці знахідки до племен ямської культури Подніпров'я, які жили наприкінці III — на початку II тис. до н.е.

Найбільша битва

Найбільшою битвою з XVII ст. до середини XX ст. є Берестейська битва 1651 року між Україною і Кримом з однієї сторони, і Річчю Посполитою — з іншої. В ній брало участь до 600 тис. воїнів. Тільки битви другої світової війни, зокрема на Курській дузі, біля Москви і Берліна мали більші масштаби.

Козак-Мамай

Козак-Мамай на народних картинах — це медитуючий воїн. Він сидить на землі у позі Будди й дивиться у Безвічність відстороненим од світу поглядом, але щомиті готовий активно протидіяти злобительству.

Kозак чи косак

Слово козак чи косак за первинною суттю своєю означає — світлоносний, небесний воїн або нащадок сака. Знаком світлоносности козака була чуприна-коса на тім'ї, що її в усі часи носили представники військової верстви в усіх орійських народів. Такі коси мали і найближчі предки козаків саки (буквально: воїни світла) — царські скити (скіфи), які були військово-адміністративною верствою сколотського (скіфського) суспільства, що жило в Україні понад дві тисячі років тому. Козаки як військово-адміністративна верства нового українського суспільства успадкували від саків принцип військової демократії, що ліг в основу Української козацької республіки XVI-XVII століть. Духовним осердям козацтва були воїни-характерники й співці-кобзарі. Часто ці функції поєднувалися в одній людині. Яскравим уособленням воїна-характерника й співця-кобзаря став Козак-Мамай, вірними супутницями якого були шабля й кобза чи бандура. Від духовної функції кобзаря — співця-відуна, носія благословенної мудрости, походить і назва його ритуального інструменту — кобза (співуча-відуча). Кобзарі — це співці-провідці, тлумачі світу, носії ведичного світогляду й хранителі генетичної пам'яти.

Таку духовну функцію в давньоіндійському суспільстві справляли кабі або каві (співці-відуни), у давньогрецькому — рапсоди (творці й виконавці епічних поем), у давньоірландському — філіди (знавці родової генеалогії й поети-мудреці), у давньоскандинавському — скальди, у осетинів — гекуоки, у кабардинців — гегуако, у таджиків — гафізи.

У давніх оріїв функцію духовних провідців справляли віщі племінні співці, божествені мудреці — ріші чи пандарріші. Від цього первинного наймення походить друга назва кобзаря — бандурист і назва інструменту — бандура.