Методи та становлення економічної кібернетики

Етапи становлення кібернетичних ідей

Застосування математичних методів в економіці має вже тривалу історію. Наприклад, Франсуа Кене ще 1758 року теоретично узагальнив статистичний матеріал з економіки Франції та розробив свою «Економічну таблицю» — першу формалізовану модель суспільного виробництва. Але особливо бурхливе проникнення математичного інструментарію до задач моделювання економічних процесів відбулось у ХХ столітті.Так, доречно згадати Л. Канторовича, який розробив методи лінійного програмування і вперше поставив задачу господарського планування як математично строгу оптимізаційну задачу, та В. Леонтьєва, який запропонував моделі міжгалузевого балансу, що стало значним внеском у розвиток економіко-математичних методів. Під час Другої світової війни стрімко розвивалися різні математичні моделі та методи їх розв’язування в багатьох галузях: у військовій справі, плануванні, організації постачання, управлінні запасами тощо. Виникли такі наукові напрямки, як теорія масового обслуговування, теорія ігор, мережне планування, теорія ризику і т. ін., які дістали назву «дослідження операцій». До цього часу було здобуто фундаментальні результати в теорії механізмів і машин, теорії автоматичного регулювання, теорії зв’язку та інформації, а також у галузі математики, зокрема в теорії алгоритмів, математичній логіці та ін. Дедалі більшого поширення почали набувати різноманітні технічні пристрої зі зворотним зв’язком, побудовані за аналогією із системами регу¬лювання в живих організмах, які забезпечують підтримку необхідних рівнів фізіологічних параметрів (підтримка гомеостазису).[5]

На базі всіх зазначених досліджень сформувалися кібернетичні ідеї. Здавна було помічено, що процеси управління в різних природних і штучних системах мають багато спільного. У 1948 році американський математик Н. Вінер опублікував книгу «Кібернетика, або управління і зв’язок у тварині та машині», де розкрив глибоку аналогію між принципами саморегуляції в живих організмах і технічних пристроях. В обох випадках процеси саморегуляції можна подати за допомогою аналогічних схем та описати однаковими математичними моделями. Проте Вінер пішов далі, звернувши увагу на те, що пропонований ним підхід можна застосувати й до регулювання та управління і суспільними, і еконо¬мічними процесами.[8]

Варто зазначити, що кількома десятками років раніше за Н. Ві¬нера російський учений А. Богданов опублікував свою відому працю «Загальна організаційна наука тектологія» (1910—1927), в якій набагато повніше розкрив головні принципи кібернетики та загальної теорії систем. Так виникла кібернетика — міждисциплінарний науковий напрямок, що досліджує процеси управління та регулювання систем довіль¬ної природи. Системи, які вивчає кібернетика, — це складні системи, що утворені з численних взаємоз’єднаних елементів, що мають спільну мету. Такі поєднання елементів називаються зв’язками. Основні поняття кібернетики — «система», «моделювання», «управління», «інформація» і «зворотний зв’язок». Об’єктом кібернетики є складні динамічні системи. Предметом — інформаційні процеси, пов’язані з управлінням такими системами. Метою вивчення — створення принципів, методів і засобів для досягнення найбільш ефективних у тому чи іншому сенсі результатів управління.[5] Кібернетика вивчає загальні закономірності та принципи, яким підпорядковуються всі складні динамічні системи, незалежно від їхньої фізичної природи. Теза про наявність спільних принципів фун¬кціонування та управління в технічних, біологічних, економічних та інших системах являє собою головне відкриття кібернетики. Варто зауважити, що окремі принципи були відомі й раніше, але не було узагальнення цих принципів з установленням загальних закономірностей. Відкриття кібернетикою подібності й спільності принципів функціонування та управління привело до дуже важливих наслідків. Теоретичне значення цього відкриття полягає в усвідомленні структурної аналогії (математичною мовою — ізоморфізму) процесів, що відбуваються у системах різної природи. Але попри всю загальність ідей кібернетика є конкретною наукою. Це виявляється в тому, що якісні властивості, притаманні системам тієї чи іншої природи, є основою, на якій будуються кібернетичні підходи до їх вивчення. Так з’явилася технічна кібернетика в техніці, біологічна кібернетика в біології та економічна кібернетика в економіці.[6]

Виникнення економічної кібернетики як самостійного наукового напрямку відносять до 60-х років ХХ ст., що було значною мірою зумовлено розвитком як якісних, так і кількісних уявлень про економічні процеси, розширенням досліджень у галузі системного аналізу економіки, економіко-математичного моделювання, розширенням використання ЕОМ в обробці економічної інформації. Вперше термін «економічна кібернетика» з’явився майже одночасно й незалежно у працях академіка В. Немчинова, польських вчених О. Ланге і Г. Гриневського, англійського вченого С. Біра. Саме вони окреслили первісне коло проблем цієї науки, приділивши особливу увагу зв’язку системного аналізу економіки з теорією регулювання, логічними та математичними моделями, теорією інформації. Магістральну лінію формування цього напрямку становив синтез економіко-математичного моделювання із загальними принципами кібернетики. Значний внесок у розвиток економічної кібернетики зробили Н. Кобринський, Є. Майминас, О. Смирнов, О. Гранберг, Ю. Черняк, М. Мойсеєв та інші.[5]

Економічна кібернетика розглядає економіку, а також її структурні й функціональні ланки як системи, в яких відбуваються процеси управління, що реалізуються за допомогою руху та перетворення інформації. Об’єктом вивчення економічної кібернетики є економіка в цілому, галузі та сектори економіки, окремі підприємства та організації тощо. Предметом дослідження — функціонування й розвиток економіки як керованої системи і, насамперед, інформаційні за своїм змістом механізми управління економічними процесами.[2]

Економічна кібернетика тісно пов’язана, з одного боку, з теорією управління, економіко-математичним моделюванням, сучасними інформаційними системами та технологіями, а з другого — з широким колом конкретних економічних дисциплін (економічною теорією, макро- та мікроекономікою, менеджментом тощо), а також соціологією, соціальною психологією, правознавством. Використовуючи результати цих наук, економічна кібернетика формує цілісне уявлення про економіку як складну динамічну систему, вивчає взаємодію її виробничо-технічної, соціально-економічної та організаційно-господарської структури у процесах управління, функціонування та розвитку економіки як системи.

Методи економічної кібернетики

Кібернетичні підходи в економіці використовуються, насамперед, тією мірою, якою виявляються спільні риси й аналогії в її функціонуванні та процесах управління в системах різних типів. Але самі по собі ці аналогії не дають змоги розкрити зміст процесів, що відбуваються в економіці. Кожний тип динамічних систем — технічних, біологічних, соціальних — має свою якісну специфіку. Без її врахування скласти цілісне уявлення про функціонування та управління відповідним типом систем практично неможливо. Тому економічна кібернетика використовує досягнення інших економічних дисциплін.[5]

Оскільки економічна кібернетика вивчає реальні економічні об’єкти за допомогою моделей, то залучаються досягнення інших дисциплін із галузі моделювання, зокрема економіко-математич¬ного, результати системного аналізу, теорії управління, теорії автоматичного регулювання тощо.[1]

Економічна кібернетика досліджує інформаційні процеси та процеси перетворення інформації в процесах управління, тому вона використовує результати теорії інформації та передавання повідомлень. З метою обробки економічної інформації застосовуються методи статистики та широко використовуються сучасні інформаційні системи й технології.[8]

Таким чином, економічна кібернетика є прикладним розділом теоретичної кібернетики і разом із тим частиною комплексу економічних наук, і тому вона виступає сполучною ланкою між ними. Застосування кібернетичного підходу в економіці дає змогу синтезувати й використовувати багато методів і результати соціальних, природних і технічних наук. Насамперед, це стосується комплексного застосування математичних методів і моделей. Методи економічної кібернетики дають можливість стандартизувати і уніфікувати цю інформацію, раціоналізувати отримання, передачу і обробку економічної інформації, обґрунтувати структуру і склад технічних засобів її обробки.Саме такий підхід визначає внутрішню єдність і характер досліджень в рамках Е. к. Вони служать, зокрема, теоретичною основою створення автоматизованих систем керування (АСК) і систем обробки даних (СОД) в народному господарстві.[9]

Економічна кібернетика розвивається за трьома основними напрямами, які щонайтісніше пов'язуються один з одним. Теорія економічних систем і моделей розробляє: методологію системного аналізу економіки і її моделювання, віддзеркалення структури і функціонування економічних систем в моделях; питання класифікації і побудови комплексів економіко-математичних моделей; проблеми економічного регулювання, співвідношення і взаємного узгодження різних стимулів і дій у функціонуванні економічних систем; питання поведінкилюдей і колективів. При дослідженні цих проблем До. э. перш за все спирається на політичну економію і загальну теорію систем, а також на соціологію і теорію регулювання, узагальнює результати розробки економіко-математичних методів і моделей.[7]

Теорія економічної інформації розглядає економіку як інформаційну систему. Вона вивчає: 1. потоки інформації, які циркулюють в народному господарстві як комунікації між його елементами і підсистемами, характеристики інформаційних каналів і передаваних ним повідомлень 2. економічні вимірювання і взагалі знакові системи в економіці, тобто мови економічного управління, включаючи розробку комплексів господарських показників, правил їх розрахунку (ці питання виділяються в економічну семіотику); 3. процеси ухвалення рішень і обробки даних в інформаційних системах народного господарства на всіх його рівнях і питання якнайкращої організації цих процесів. Тут економічна кібернетика тісно стикається з теорією інформації, дослідженнями за визначенням корисності або цінності інформації, семіотикою, теорією програмування, інформатикою. Теорія керувальних систем, в економіці конкретизує і зводить воєдино дослідження решти розділів Е. к. Вона направлена на комплексне вивчення і вдосконалення системи управління народним господарством і окремими господарськими об'єктами, а кінець кінцем, - на їх оптимальне функціонування. Особлива увага приділяється: проблемам планування і керівництва реалізацією планів — методології, технології і організації цих функцій управління, використанню комплексів економіко-математичних моделей і інших наукових методів в практиці управління; розробці внутрішньо узгодженого комплексу економічних, адміністративних, правових і інших стимулів і норм управління, побудові організаційних структур органів управління; вивченню і обліку людських чинників (соціально-психологічних і т.п.) в процесах господарського управління, взаємодії людини і машини в АСК; проблемам проектування і впровадження АСК в цілому.[9]