Друга світова Війна

Матеріал з Wiki TNEU
Перейти до: навігація, пошук

22 червня 1941 року замiсть Українського Национального Вiдродження з'явилась Українська Повстанська Армiя. Вiйсковi дiї ведуться в основному проти НКВД. Також проводяться акцiї по захопленню транспорта i трудоресурсiв у бiльшовиков, збір зброї. В Сарнах з'являється школа "мiлiцiонерiв" котрих готує для себе німецька армiя. Як стверджуе Т.Б.Боровець набiр Українцiв був "iдеологiично" підготовано як "воiнів Полiської Сечi". Коротше кажучи це була спроба, використуючи можливости пiдготовки більш вiйскової нiж якоiсь iньшої, пiдготувати кадри для украiнської армiї.


Акція УПА

Перша вiйськова акцiя УПА проходила на територiї Полiсся, котра в прiнцiпi була "нiчийною землею". Нiмцi стримко пройшли це мiсце, залишивши за собою розрiзняни частини радянських вiйск, яки затим стали об'єднуватись в партизанскi загони. Нiмцi не бажають признавати Полiську Сiчь - тiж загони мiлiцiї, якими керує i якi пiдлегли законам УНР. Було досягнуто компромiсу в тому, що це буде напiввiйскова-напiвмiліцейска акцiя по очищенню вiд бiльшовицьких загонiв цiлого Полiсся. Якщо коротко описати цей "генеральний наступ" отрiмуємо: Встановлення зв'язкiв з Бiлорусiєю (вiддiл самоборони В.Родзька i М.Вiтучика); Переговори з С.Бендерою ОУН (у Львовi було досягнуто позитивної (для УПА) домовностi з ОУН ); Анологiчний договiр з монархiстами (про участь монархiстiв в рядках УПА); Тут неможливо не сказати про таку iсторичну особу як полковник Д'яченко, командир кавалерiйского полку "Чорних Запорожцiв", який став комадиром Полiськой Сiчi. А сам Бульба-Боровець став головнокомандуючим УПА та окружним комендантом мiлiцiї в м. Сарни. Але трапилось так, що Д'яченко i ще декiлька офiцерiв були вимушени виїхати у Польшу. На щойнозвiльнене мiсце було з впевненiстью призначено пiдполковника П.Смородського, згравшего важливу роль в управлiннi УПА. Автоматично, щоб дiйсно укрiпiти свiй авторитет керiвництво УПА проголосило положення, визначивше полiтичну прогграмму армiї. Це ,на мiй погляд, був своечасний i правильний крок. Коротко про цю платформу "За що бореться УПА" можна сказати, що:  це народна українська армiя, її членами можуть стати всi українцi;  непiдлежiсть жоднiй полiтичнiй партiї, дiї її пiдкорюються законам лише Влади Української Держави;  боротьба проти всiх захватникiв i окупантiв України для вiдродження суверенної Української держави;  визнання принипiв демократiї, рiвноправ'я, законiв про людину, рiвнопризнання всiх вiр i релiгiй;  пiдтримка всiх форм власнностi, захiст людини як вiд державного капiталiзму так i вiд приватного капiталу;  в промисловому i сiльскогосподарському вiдношенню Україна повинна розвиватись сама, як велика держава, кожна трудова людина - акционер; земля - для трудiвникiв; державне, кооперативне та приватне хлеборобство, планова перебудова економiки;  вiльна праця, культурнi, медiчни i iншi питання. Як свiдчать факти, программа знайшла пiдтримку богатьох колах населення. Менi ж здається, що богато питань - про устрiй державного апарату, якихось механiзмiв законотворчої та виконавчої влади не було зачеплено або мались на увазi як закони "Уряду Української Держави" i взагалi, цю програму я також оцiнюю позитивно. Та повернiмось до iсторичних фактiв, зараз хочеться всеж завершити розповiдь про наступ Полiської Сiчi. 20 серпня 1941 року по всьому Полiссю, разом з вiйсковими формуваннями Бiлоруської Самооборони розпочався наступ Полiської Січi. Це такi райони як: Туров-Мозир, Олевск-Звягиль (Новгород-Волинський), так названа "лiнiя Сталiна", Бобруйск-Гомель-Коростень. Було зайняте мiсто Олевск, очищено вiд бiльшовицьких формувань богато областей. Пiдбивши короткi пiдсумки можна сказати: Ця операцiя мала нацiональний, полiтичний i вiйсково-стратегiчний характер; Операцiю викликала "нахабно-захватницька полiтика комунiстичної Москви по вiдношенню до Бiлорусiї i України"; В операції приймало участь бiльш 15 тис. чоловiк (10 тис. українцiв i 5 тис. бiлорусiв) з обох сторон; Вона показала переваги слабоозбройнної, поганоорганiзованної та богатої народним духом i почуттям нацiональної гiдностi спiльної армiї українцiв i бiлорусiв над достатньо сильними червоними партизанскими загонами та формуваннями. Завважаємо, що нiмецькi вiйска нiякої участi у вiйськових дiях не приймали, озброенням та iншим бойовим знаряддям Полiську Сiч та загони Бiлоруської самооборони не забезпечували а навiть, навпоки, деколи заважали й обмежували розвиток подий.


I read your post and wished I'd wirtten it

ОУН-Б,ОУН-М

Для об'єднання всіх націоналістичних загонів ОУН-Б силоміць включила до своїх формувань підрозділи Боровця та ОУН-М, прибравши для них назву УПА. Головнокомандувачем розширених сил було призначено члена проводу ОУН-Б, високопоставленого українського офіцера з щойно розформованого загону «Нахтігаль» Романа Шухевича. Завдяки широкій та ефективній підпільній мережі ОУН-Б УПА швидко розрослася у велику, добре організовану партизанську армію, яка захопила контроль над значними частинами Волині, Полісся, а згодом і Галичини. Хоч багато українських еміграційних джерел стверджують, що в апогеї своєї сили (кінець 1943 — початок 1944 р.) чисельність УПА сягала близько 100 тис., більш обгрунтовані підрахунки встановлюють цифру 30—40 тис. бійців. Порівняно з іншими підпільними рухами окупованої нацистами Європи УПА являла собою щось унікальне, оскільки практ ично не мала чужоземної допомоги. Тому зростання її сили свідчило про дуже відчутну масову підтримку з боку українців. Швидке з 'остання УПА викликало необхідність розширення її політичної бази. Хоч проь^д УПА великою мірою здійснювала ОУН-Б, проте одна фракція інтегральних націоналістів, звісно, не могла претендувати на роль представника укра- Роман Шухевич (генерал Тарас Чупринка) їнців у цілому. Відтак у липні 1944 р. з ініціативи ОУН-Б неподалік від Самбора у Галичині таємно зібралися делегати різних довоєнних політичних партій Західної України (за винятком ОУН-М) та представники східних українців і утворили Українську Головну Визвольну Раду (УГВР). Характерно, що платформа нової організації відобразила зміни у поглядах інтегральних націоналістів, спричинені війною та контактами з Радянською Україною. Деякі з цих ідеологічних змін уже проступали в 1943 р., коли конгрес ОУН-Б оголосив: «Оскільки ОУН бореться проти імперіалізму та імперій... тому ОУН бореться проти СРСР та німецької «Нової Європи». Наголошуючи на своїй підтримці антинацистських та антирадянських сил, УГВР водночас запропонувала ряд важливих доповнень до доктрини інтегрального націоналізму. Вона закликала до більшої терпимості щодо ідеологій, відмінних від інтегрального націоналізму, відкидала расову та етнічну винятковість і звертала значно більшу увагу на соціально-економічні питання, що серед радянських українців викликали величезний інтерес. Крім того, УГВР закликала неросійські народи СРСР об'єднатися проти Москви. Однак неза-баром стало очевидним: хоч як би не пристосовувалися інтегральні націоналісти, їм буде надзвичайно важко вижити у суворо контрольованій радянській системі. Героїчна боротьба воїнів УПА зробила значний внесок у розгром німецько-фашистських окупантів. Лише у липні 1943 р. вони провели з ними 35 боїв, у серпі – 24, у вересні – 15, у жовтні і листопаді – 47 боїв. Це лише великих боїв, а малих була незліченна кількість. Узимку і весною 1944 р. довелося відділам УПА боротися в умовах прифронтової дійсності. В січні 1944 р. Червона армія зайняла більшу частину Рівненської області, а в перших днях лютого вона почала дальший наступ на захід. Німці в цей час змінили тактику ставлення до УПА й українського населення. Не було вже карних поліцейських експедицій і паління сіл. Навпаки, німецькі фронтові штаби почали шукати контактів до відділів УПА з метою пов’язати співпрацю для спільної боротьби проти більшовиків. Головне командування УПА було рішуче настроєні проти всякої співпраці з німцями. Ще в 1943 р. ГК УПА видало суворі накази проти співпраці. Незважаючи на це, один з курінних Сосенко (Порфир Антонюк) з Володимирщини почав переговори і співпрацю зі штабом 16 німецької танкової дивізії у Володимирі – Волинському. Дізнавшись про це, командир “Вовчак” (Олексій Шум) зняв його з курінного і віддав до польового суду. Суд засудив “Сосенка” до смертної кари. 7 березня 1944 р. рішення суду було виконано [9, 133]. У результаті героїчних зусиль УПА і радянських військ у 1944 р. Україну було звільнено від німецьких окупантів. Але боротьба УПА продовжувалась, тільки не з німцями, а з радянським суспільним ладом, оскільки він продовжував ту саму ганебну політику, яку він проводив і до початку війни 1941 р. Прихід у Західну Україну Червоної армії поставив перед проводом УПА складне питання про доцільність продовження боротьби з переважаючими силами Сталіна. Спочатку ОУН вважала, що у війні нацисти й більшовики виснажать одні одних — подібно до того, як це сталося у 1917—1918 рр. Проте коли стало ясно, що переможцем у війні на сході вийде СРСР, ОУН очікувала, що розбиті німці увійдуть в союз із західними державами, щоб запобігти радянській експансії. Саме ці хибні сподівання значною мірою спонукали провід ОУН/УПА продовжувати боротьбу з більшовиками. Після того як по Західній Україні прокотилися головні сили Червоної армії, УПА організувала ряд акцій, щоб перешкодити мобілізації, запобігти депортаціям «ненадійних елементів» та припинити репресії проти греко-католицької церкви. Вони насамперед були спрямовані проти НКВС, членів комуністичної партії й тих, хто співпрацював з радянським режимом. Навесні 1944 р. на Волині у сутичці з підрозділом УПА був смертельно поранений славетний командир Червоної армії Микола Ватутін. Для ліквідації УПА радянські війська організували блокаду величезних партизанських територій, засилали агентів для проникнення у підрозділи УПА та вбивства їхніх командирів, створювали спеціальні винищувальні батальйони. Радянські пропагандисти також розпочали активну кампанію, зображаючи ОУН та УПА як нацистських головорізів. Деякі сутички радянських сил з УПА мали широкі масштаби. Так, у квітні 1944 р. в операції проти УПА під Кременцем, що на Волині, брали участь близько ЗО тис. радянських військ. Проте здебільшого сутички були невеликими, але частими. Згідно з радянськими джерелами, восени 1944 р. УПА провела на Волині 800 рейдів. Лише на Станіславщині вона ліквідувала 1500 радянських активістів. Більшовики стверджують, що знищили протягом цього часу 36 «банд» УПА чисельністю в 4300 чоловік. Як і належало чекати, боротьба виявилася запеклою, й жодна із сторін не поступалася іншій ані п'яддю землі. Щоб не потрапити до рук ворога, поранені бійці УПА часто заподіювали собі смерть. 9 травня 1945 р. війна закінчилася, але радянському режимові було ще далеко до повного контролю над сільськими регіонами Західної України.

Література

Література 1. Енциклопедія українознавства. – В 4-х книгах. – К., 1994-1996. 2. Субтельний О. Історія України. – К., 200

Особисті інструменти
Простори назв

Варіанти
Дії
Навігація
Інструменти