Іван Мазепа

Матеріал з Wiki TNEU
Перейти до: навігація, пошук

5C1eo3 <a href="http://okegtscsnmjv.com/">okegtscsnmjv</a>, [url=http://kowjaejdeojd.com/]kowjaejdeojd[/url], [link=http://pldvjcoqldfi.com/]pldvjcoqldfi[/link], http://bjldzrlclisc.com/

http://www.onlineusadrugshere.com#64593 buy drugs online without prescription - buy medication online without prescription

http://www.valtrexonlinedrug.com#85176 valtrex - valtrex online

http://www.valtrexonlinedrug.com#91084 buy valtrex online - buy valtrex online

http://www.buytadalafilnow.com generic cialis and viagra - cialis no prescription australia

http://www.cheapxanaxonlinenow.com#68271 xanax online - buy xanax

http://www.cheapklonopinonlinenow.com#35939 klonopin online - buy klonopin online

http://www.buyclomidmedonline.com#34234 clomid online - buy clomid online

Зміст

Міщанство

Розвиток торгівлі і промисловості за часів Мазепи сприяв зростанню міста, зокрема його купецької верстви. У зв'язку з тим відбувалися чималі зміни в соціально-економічному житті міст Гетьманщини. Селянство

Селянство в часи Івана Мазепи становило більшу частину населення України. Попри розповсюджену думку ніякого не тільки масового, але й взагалі закріпачення селян в часи Мазепи не відбувалося. Селяни, по перше, ще не втратили юридичні права на землю, і якщо право займанщини вже переставало братися до уваги як право власності, то письмово оформлені документи підтверджували таке право беззастережно, лише значно пізніше, через десятиліття, у другій половині 18 ст. такі письмові угоди селян перестали визнавати за юридичні документи, якщо земля, на якій вони жили була повторно роздана конфідентам верховної влади, по друге, навіть там, де селяни жили на землі державців, вони повністю зберігали за собою право вільного переходу на нове місце проживання, з правом забрати своє рухоме майно, але досить часто продавали й землю, яку вони обробляли, і яка формально-юридично належала державцям, що ставало причиною багатьох конфліктних ситуацій, як це засвідчують документи тих часі. Натомість існує лише один документ, універсал Мазепи, вписаний до полтавських актових книг (і з огляду на відсутність оригіналу точна передача змісту якого може викликати сумніви) що стосується Полтавщини, де селянам забороняються селянські переходи, та попри те, що в тисячі інших універсалів Мазепи такого немає, а навпаки, в них досить широко віддзеркалюються вільні переходи селян від одних державців до інших, в українській історіографії традиційно широко використовуються посилання лише на зазначений вище універсал в роботах, які стосуються соціально-економічного становища України за часів Мазепи, що фатально спотворює дійсний правовий статус селянства тих часів.Матеріальне становище селянства почало помітно погіршуватися за часів Північної війни, коли воно сильно було обтяжене розквартируванням в Гетьманщині багатьох російських полків внаслідок тотальної мілітаризації Росії Петром І, годувати голодних російських содатів та утримувати коней драгунів мало за свій кошт українське населення, сталося це після Полтави, вже за Скоропадського, мляві спроби якого протидіяти цьому були надто анемічними, щоб Росія взяла їх до уваги, хоч до закінчення Північної війни у нього були деякі дипломатичні можливості, щоб послабити та відтермінувати цей тягар, спричинений брутальним порушенням царським урядом автономних прав Гетьманщини.

Гетьман Мазепа і духовне життя України

Не менш важливий був вклад гетьмана Мазепи в духовне життя України-Гетьманщини, що саме за його гетьманування досягає особливого піднесення, напруження та розцвіту, і то у всіх галузях української культури — в освіті, науці, літературі, мистецтві.

Гетьман Мазепа був великим меценатом культурних починів і будов на Україні. Найбільш вражає в часи Мазепи розвиток образотворчого мистецтва, головне архітектури. В добу Мазепи відроджується Київ як духовий центр України. Мазепинська доба створила свій власний стиль, що виявився не лише в образотворчому мистецтві і в літературі, але в цілому культурному житті гетьманської України. Це було бароко, українське бароко, близький родич західноєвропейського, але, разом з тим, глибоко національний стиль, який мав своє найвище завершення в часи Мазепи.

Стосунки з Петром I

Коли 1689 року на трон зійшов молодий і енергійний Петро І, гетьман уже вкотре застосував свій дар чарувати можновладців. Він надавав царю активну допомогу в грандіозних походах на турків і татар, кульмінацією яких стало здобуття 1696 року Азова — ключової турецької фортеці на Азовському морі. Старіючий гетьман також постійно давав молодому монархові поради у польських справах: згодом між ними виникла тісна особиста дружба. Козацькі полковники із сарказмом зауважували, що «цар скоріше не повірить ангелові, ніж Мазепі», а російські урядники заявляли, що «ніколи ще не було гетьмана кориснішого і вигіднішого для царя, як Іван Степанович Мазепа». Від Петра I Мазепа отримав чимало нагород, серед іншого, він став другим кавалером ордену св. Андрія Первозванного, за клопотанням Петра, отримав титул князя Священної Римської Імперії.[1]

Завдяки близьким стосункам із Петром I Мазепа зміг скористатися великим козацьким повстанням, що вибухнуло на підлеглому полякам Правобережжі у 1702 р. Після того як цей район знову було заселено, польська шляхта спробувала вигнати звідти козаків. Правобережне козацтво на чолі з популярним у народі полковником Семеном Палієм підняло повстання. Сили повстанців налічували 12 тис., коли до них приєдналися інші козацькі ватажки — Самійло Самусь, Захар Іскра, Андрій Абазин. Незабаром перед повстанцями впали такі польські твердині, як Немирів, Бердичів та Біла Церква. З утечею на захід польської шляхти схоже було на те, що розгортається щось на зразок меншого варіанту 1648 року. Однак

у 1702 р. полякам удалося відвоювати значну частину втрачених земель і взяти Палія в облогу в його «столиці» Фастові. Саме в цей час у Польщу вторгається найбільший ворог Петра І — король Швеції Карл XII. Скориставшися замішанням, Мазепа переконує царя дозволити йому окупувати Правобережжя. Знову обидві частини Наддніпрянської України були об'єднані, і заслугу здійснення цього міг приписати собі Мазепа. Щоб гарантувати себе від загрози з боку популярного в народі Палія, Мазепа за згодою Петра І наказує заарештувати того й заслати до Сибіру. Його місце зайняв товариш Михайло Омельченко. 21 квітня 1708 Василь Кочубей і Іван Іскра подали Петру донос з 25 статтей на Мазепу, але цар не повірив і наказав стратити донощиків. Скорочений текст доносу Кочубея і Іскри


Василь Кочубей, парсуна

• 1 стаття. 1706 р., в Мінську гетьман говорив на самоті, що княгиня Дольська, родичка Станіслава Лещинського, запевняла його, що король Станіслав бажає дати запорозькому війську бажану волю. • 2 стаття. Того ж року Мазепа погано говорив про литовського гетьмана Огінського, союзника московського государя. • 3 стаття. Почувши, що король Август покинув Польщу і поїхав у Саксонію до шведського короля, Мазепа радів з цього приводу. • 4 стаття. 1707 р. почувши, що коло Пропойська розбите царське військо, гетьман, спитав у Кочубея пошепки чи правдива ця новина. • 5 стаття. Того ж року в Батурині, за обідом, Мазепа сказав що дістав новину про поразку царського війська, і потім дуже сміявся з цього. Потім пив за здоров'я княгині Дольської. • 6 стаття. Потім через тиждень Мазепа говорив Кочубею: «Я просив у царя війська для захисту Києва й України, він відмовив, і нам доведеться шукати дружби в короля Станіслава». • 7 стаття. 17 травня того ж року я просив дозволу віддати свою доньку за сина Чуйкевича, але Мазепа порадив мені віддати її за польського шляхтича, бо скоро з ляхами побратаємося. • 8 стаття. 28 травня сербський єпископ Рувим говорив, що гетьман журився і жалівся йому, що государ Україну обтяжає. • 9 стаття. 29 травня гетьман за обідом говорив: «Москва хоче взяти в тяжку неволю всю Україну». • 10 стаття. Гетьман запрошував до себе єзуїта ксьондза Зеленського. Як відомо, цей єзуїт завжди говорив не боятися шведів і підтримувати їх. Чого б то Мазепі його запрошувати, якби він не мав злих намірів? • 11 стаття. Полтавський писар Олександр Чуйкевич говорив, що він заходив до гетьмана, але двері були зачинені і гетьманський слуга сказав: «Гетьман з полковниками читає гадяцький договір гетьмана Виговського з поляками». • 12 стаття. В грудні 1707 року приїжджав в Батурин шведський канцелярист Кікін і Мазепа зібрав 300 озброєних компанійців захищати його. • 13 стаття. На Різдво 1708 року приїжджав до гетьмана вищезгаданий Зеленський і гетьманський писар Пилип Орлик проводив його до гетьманського хутора під Бахмачем. • 14 стаття. Мазепа говорив, що якщо хтось з полковників не піде разом з ним, то того він ув'язнить в тюрмі без милосердя. • 15 стаття. Мазепа часто посилає козаків Кондаченка і Биєвського з усними дорученнями до хана і акерманських татар.

Універсал Мазепи • 16 стаття. Одного разу, коли Мазепа підгуляв то почав вихваляти зрадників Виговського і Брюховецького: «Вони хотіли б вибитися з неволі, та злі люди їх до того не допустили, і ми хотіли б далі дбати про свою непорушність і волю, та ще способів до того не маємо…». • 17 стаття. Одного разу гетьман говорив полковникам: «Ви думаєте, що я хочу віддати гетьманство Войнаровському; я сього не бажаю; вільно вам буде вибирати гетьманом кого схочете. Коли між вами є той, хто міг би свою батьківщину захищати, я тому уступлю; коли ж бажаєте залишити на мені цей тягар, то слухайте мене. Доведеться нам, умовившися і постановивши свій намір, братися за шаблі.» • 18 стаття. Мазепа тримає при собі слуг-поляків і посилає їх без царського на те указу. • 19 стаття. Государ наказував дивитись щоб люди не переселялися з Лівобережжя на Правий берег, але Мазепа нічим їм не перешкоджає. • 20 стаття. На Коломацькій раді постановлено, щоб українці приближалися до великорусів, а гетьман того не допускає і Україна щораз віддаляється і чужіє. • 21 стаття. Всі міста українські не укріплені і сам Батурин 20 літ стоїть без поправки. Люди кажуть, що так робиться в тій цілі, щоб міста не могли захищатися. • 22 стаття. Коли до гетьмана прийшла звістка, що запорожці з Петриком піднялися з татарами проти великорусів, Мазепа сказав: «Нехай би ці ледарі робили те, що мають робити». • 23 стаття. Одна близька до Мазепи особа говорила про татар: «Ці люди нам скоро знадобляться». • 24 стаття. Гетьман говорив львівському міщанинові Русиновичу: «Щоби тільки Бог дав мені сили і здоров'я, котре ослабло, я прихильний полякам. Бачу, що цар образив Польщу, але й Україну від сильно обтяжив». • 25 стаття. Гетьман самовільно орудує військовою скарбницею, роздає землю своїм прихильникам. Наприклад, помер полковник Солонина, то Мазепа віддав його села генеральному обозному Дуніну-Борковському, не залишивши нічого нащадкам полковника Солонини.


Північна війна Московії та її вплив на стан України

Проте на початку XVIII ст. у стосунках із царем з'являється напруженість. 1700 року вибухнула Північна війна. У виснажливій боротьбі за володіння узбережжям Балтійського моря головними супротивниками виступали московитський цар Петро І і 18-річний король Швеції Карл XII — обдарований полководець, але кепський політик. Зазнавши ряду катастрофічних поразок на початку війни, Петро І, цей палкий прихильник західних звичаїв, вирішує модернізувати армію, управління й суспільство взагалі. Значно зміцнювалася централізована влада, пильніше контролювалися всі ділянки життя, відмінялися також «застарілі звичаї». В межах цієї політики під загрозу потрапляла гарантована у 1654 р. традиційна автономія Гетьманщини.

Під час війни цар висунув перед українцями нечувані раніше вимоги. Замість того щоб захищати свою землю від безпосередніх ворогів — поляків, татар і турків, українці були тепер змушені битися зі шведськими арміями у далекій Лівонії, Литві чи Центральній Польщі. У цих походах стало до болю очевидним те, що козаки не могли рівнятися з регулярними європейськими арміями. Регулярно їх полки поверталися з півночі, зазнавши втрат, що сягали 50, 60 і навіть 70 % складу. Коли, намагаючись узгодити дії своїх військ, Петро І поставив на чолі козацьких полків московитських і німецьких командирів, моральний дух козаків занепав. Чужоземні офіцери ставилися з презирством до козацького війська, яке вважали гіршим і часто використовували просто як гарматне м'ясо. Коли поповзли чутки про наміри Петра І реорганізувати козаків, старшина, положення якої було пов'язане з військовими посадами, занепокоїлася.

Війна викликала ремствування також серед українських селян і міщан. Вони скаржилися, що в їхніх містах і селах розмістилися московитські війська, які завдавали утисків місцевому населенню. «Звідусіль,— писав цареві Мазепа,— я отримую скарги на свавілля московитських військ». Навіть гетьман став відчувати загрозу, коли пішли поголоси про наміри царя замінити його чужоземним генералом чи московитським вельможею. Союз України зі Швецією

Загальне невдоволення нарешті штовхнуло Мазепу шукати іншого покровителя. Коли польський союзник Карла XII Станіслав Лещинський став погрожувати нападом на Україну, Мазепа звернувся по допомогу до Петра I. Цар, чекаючи наступу шведів, відповів: «Я не можу дати навіть десяти чоловік; боронися, як знаєш».

Після того, як Мазепа переконався в тому, що Петро І нищить основи української державності, він вирішив використати умови, створені Північною війною (1700—1721 рр.) для розв'язання державницьких проблем іншим шляхом. Петро І порушив зобов'язання обороняти Україну від ненависних поляків, що являло собою основу угоди 1654 р., і український гетьман перестав вважати себе зобов'язаним зберігати вірність цареві. 7 листопада (28 жовтня) 1708 р., коли Карл XII, який ішов на Москву, завернув в Україну, Мазепа, в надії запобігти спустошенню свого краю, перейшов на бік шведів. За ним пішло близько 3 тис. козаків і провідних членів старшини.

Мазепа звертається до війська з яскравою промовою: Братія, прийшла наша пора; скоритаємось цим випадком: помстимося москалям за їх тривале насилля над нами, за всі скоєні ними жорстокості й несправедливості, збережемо на майбутні часи нашу свободу і права козацькі од їх посягань! Ось коли надійшов час скинути з себе їх остогидле ярмо й зробити нашу Україну країною вільною й ні від кого незалежною.

За словами Пилипа Орлика (в меморіялі «Déduction des droits de l'Ukraine» — «Вивід прав України», складеному 1712 p.), зміст угоди 1708 р. був такий: Україна і землі, до неї прилучені, мають бути вільними й незалежними; король шведський зобов'язується оберігати їх від усіх ворогів; зокрема, король має вислати туди негайно помічні війська, коли того буде вимагати потреба та коли цього будуть домагатися гетьман та його Стани (Etats). Усе завойоване на території Росії, але колись належне «руському» (українському) народові, має бути повернене до Князівства українського; Мазепа мав бути князем українським або гетьманом довічним; після його смерти Генеральна Рада («Стани») мала обрати нового гетьмана; король шведський не має права привлащати собі ні титула, ні герба Князівства Українського. Нарешті, для забезпечення цієї угоди і в інтересах безпеки (шведського війська) на території України на весь час війни передаються шведам міста Стародуб, Мглин, Батурин, Гадяч і Полтава.

Карл XII і Мазепа на Дніпрі після Полтави

Петро І дізнався про «вчинок нового Іуди Мазепи з великим здивуванням». Через кілька днів після переходу Мазепи до шведів на гетьманову столицю Батурин напав командуючий російськими військами в Україні князь Меншиков і вирізав усіх жителів: 6 тис. чоловіків, жінок і дітей. Звістка про бойню в Батурині й терор, що його розпочали в Україні російські війська, заарештовуючи й страчуючи за найменшою підозрою в симпатіях до Мазепи, змінила плани багатьох із потенційних прибічників гетьмана. Тим часом Петро І наказав старшині, що не пішла за Мазепою, обрати нового гетьмана, й 11 листопада 1708 р. ним став Іван Скоропадський. Страхітливий приклад Батурина, жорстокість російських військ сіяли жах серед українців, водночас протестанти-шведи викликали в них настороженість. Тому велика частина українського населення не захотіла підтримати Мазепу. Як не дивно, але єдиною значною групою українського населення, що таки стала на бік гетьмана, були запорожці. Хоч вони й часто сварилися з ним за потурання старшині, та все ж вважали Мазепу меншим злом порівняно з царем. Але за це рішення вони мали дорого заплатити. У травні 1709 р. російські війська зруйнували Січ, а цар видав постійно діючий наказ страчувати на місці кожного пійманого запорожця.

Протягом осені, зими й весни 1708—1709 рр. військові сили суперників маневрували, прагнучи знайти для себе стратегічно вигідні позиції та заручитися підтримкою українського населення. Нарешті 28 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва — одна з найважливіших битв у європейській історії. Переможцем у ній вийшов Петро І, у результаті чого провалилися плани Швеції підпорядкувати собі Північну Європу. Росія ж забезпечила собі контроль над узбережжям Балтійського моря й почала перетворюватися на могутню європейську державу. Тепер остаточне поглинення Гетьманщини міцніючою Російською імперією було тільки питанням часу.

Втікаючи після поразки від переслідування російської кінноти, Мазепа і Карл XII знайшли притулок у Молдавії, що належала Османській імперії. Тут, біля міста Бендери, 21 вересня 1709 р. Іван Мазепа помер. Похований у Галаці. Через два роки турецькі мародери в пошуках скарбів, розкопали могилу і не знайшовши їх, викинули тіло гетьмана на вулицю. Згодом козаки перепоховали тіло старого гетьмана. Культурна спадщина


Нова банкнота у 10 гривень з зображенням I.C. Мазепи

Банкнота у 10 гривень з зображенням I.C. Мазепи (найстаріший варіант, підлягає поступовому вилученню з обігу)


Монета 10 гривень з зображенням I.C. Мазепи

Рішення Мазепи відмовитись від союзницьких стосунків з Московією досі розглядується офіційною російською (як раніше і царистською, і радянською) історією як зрада і порушення Переяславської угоди.

Хоча, так зване «москвофільство» Мазепи в період його гетьманування було лише одним з двох торів його загальної політики, так само, як розрив з Москвою походив не з якоїсь вродженої ворожости до неї, а з глибокої відданости інтересам України, кінець-кінцем, з любови до своєї власної батьківщини.

За часів перебудови 1986—1991 рр. в СРСР уперше були дозволені публікації з іншою трактовкою дій гетьмана. Після проголошення незалежності Україною 1991 року, I.C.Мазепа став національним героєм в офіційних історичних дослідженнях, підручниках і центральних мас-медіа. По розпорядженню Петра I, Московська православна церква оголосила анафему Іванові Мазепі. Пряма цитата: Новый изменник, нарицаемый Ивашка Мазепа (какое презрение даже к имени!), бывший гетман украинский, или паче — антихристов предтеча, лютый волк, овчею покрытый кожею, и потаенный вор, сосуд змеин, внешне златом блестящий, честию и благолепием красящийся, внутри же всякой нечистоты, коварства, злобы диавольской, хитрости, неправды, вражды, ненависти, мучительства, кровопролития и убийства исполненный. Ехиднино порождение, как змей вселукавый, яд своего злого умышления на православное государство изблева в 1708 г. в месяце декабре… Как второй Иуда-предатель, отвержися Христа Господа и благочинной державы…[2].

До цього часу Російська православна церква та Українська православна церква (Московського патріархату) анафему не зняли. Тому в Києво-Печерській лаврі Мазепу досі піддають анафемі, а у Михайлівському монастирі моляться за упокій його душі.


Церковні споруди, що були збудовані, реставровані або оздоблені коштом І. Мазепи

1. Києво-Печерська Лавра:

а) Троїцька Надбрамна церква (1106—1108; перебудови XVII—XX ст.) відновлена коштом І.Мазепи

б) Успенський собор (1073—1089; перебудова XVII—XVIII ст.) відновлений коштом І.Мазепи (1690) + подарунки.

в) Церква Всіх святих над Економічною брамою (1696—1698) побудована коштом І.Мазепи

г) Кам'яний мур (1696—1701) будувався коштом І.Мазепи: південно-західна башта (башта Івана Кущника, від назви церкви, яку там хотіли відкрити на честь патрона Івана Самойловича; побудована 1696 р.); південна (Часова чи Годинникова, бо в ній до 1818 р. був годинник); північна (Малярна, бо там містилася малярна майстерня); східна (Онуфрієвська — від церкви св. Онуфрія, або Палатна, бо тут містилися палати І.Мазепи) (1698—1701)

д) Церква Різдва Богородиці (1696)

2. Микільська лікарняна церква (кін.1690-х)

3. Трапезна Покрови Богородиці (кін.1690-х)

4. Вознесенська церква (1701—1705)

5. Свято-Троїцький собор Кирилівського монастиря (1695)

6. Микильський собор (1690—1696)

7. Богоявленський собор (1693)

8. Софіївський собор у Києві (1697—1700)

9. Дзвінниця та мури Софієвського монастиря у Києві (1699—1707)

10. Дзвінниця Пустинно-Миколаївського монастиря (др. пол. 1690-х)

11. Церква Живоначальної Трійці у Батурині (1692)

12. Церква Св. Миколи у Батурині

13. Воскресенська церква у Батурині

14. Церква Покрови Богородиці у Батурині

15.Собор Вознесіння Господнього Бахмацького монастиря

16. Успенська церква Глухівського монастиря (1692)


17. Трапезна та дзвінниця Глухівського монастиря

18. Успенська мурована трапезна церква Густинського монастиря

19. Мала трапезна церква Густинського монастиря

20. Покровська церква в с. Дігтярівці Новгородсіверського району Чергігівської області (1708—1709 або1710)

21. Церква Пресвятої Богородиці Домницького Різдвяно-Богородицького монастиря (1696)

22. Церква Петра і Павла в с. Іванівському (поч.1700-х)

23. Церква Покрови Пресвятої Богородиці на Січі (1693)

24. Дерев'яний храм Св. Іоанна Предтечі Кам'янського Успенського монастиря

25. Церква Покрови Пресвятої Богородиці Батуринського Крупицького монастиря (поч. 1700-х)

26. Храм Преображения Господня Лубенського Мгарського монастиря

27. Трапезна церква Лубенського Мгарського монастиря

28. Дерев'яний храм в ім'я Воскресіння Христового в Любечі

29. Мурована Воскресенська церква в Любечі

30. Собор Св. Миколая Макошинського Миколаївського монастиря

31. Церква в с. Мохнатин (1692) іконостас з гербом І.Мазепи,

32. Церква Пресвятої Богородиці у Новобогородицьку (1688)

33. Вознесенський собор у Переяславі (1700)

34. Дерев'яна церква в с. Прачі

35. Дерев'яна церква Св. Іоанна Хрестителя

36. Петропавлівська церква в Рудні (закладна дошка від 10 травня 1698 р.)

37. Троїцький собор Троїцько-Іллінського монастиря у Чернігові (1679—1695)

38. Церква Св. Івана Євангеліста з вівтарем в Чернігові

39. П'ятницька церква в Чернігові

40. Борисо-Глібський кафедральний собор в Чернігові

41. Церква Іоанна Предтечі в Чернігові

42. Трапезна з двобанним храмом Всіх Святих в Чернігові

43. Микільська церква у Білій Церкві (1706)

44. Братський Богоявленський монастир

45. Михайлівський Золотоверхий монастир в Києві

46. Корпус Києво-Могилянської академії (1703)

47. Чернігівський колегіум (1701—1702)

48. Хрестовоздвижениський собор Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря (1689—1709) [3]

[[ Мазепа в літературі та мистецтві Докладніше у статті: Іван Мазепа в літературі та мистецтві]]

«Мазепа на переправі через Дніпро»

Корнило Устиянович, 1883

Гетьман Іван Мазепа — найбільш відомий в Європі та Америці гетьман України. Йому присвячено 186 гравюр, 42 картини, 22 музичні твори, 17 літературних творів, 6 скульптур. Серед найвідоміших творів:

• гравюри І. Мигури, І. Щирського, Д. Галяховського, Л. Тарасевича, М. Бернінгротга;

• портрети невідомих художників XVII — початку XVIII ст., що зберігаються в музеях України;

• полотна історико-легендарного змісту відомих художників А. Деверія, Ю. Коссака, Л. Булянже, Г. Верне, Т. Жеріко, Е. Делакруа, Є. Харпентера, М. Геримського;

• поетичні та прозові твори Дж. Байрона, В. Гюго, Ю. Словацького, О. Пушкіна, Ф. Булгаріна, Г. Асакі;

• музичні інструментальні та оперні твори П. Сокальського, К. Педротті, Ш. Пурні, Дж. В. Гінтона, Ф. Педреля, П. Чайковський, М. Гранваль, Ф. Ліста, Ж. Матіаса, О. Титова, С. Рахманінова

• Лорд Байрон — Мазепа, поема (1818)

• Олександр Пушкін — Полтава, поема (1828—1829)

• Віктор Гюго — Мазепа, поема (1829)

• Юліуш Словацький — Мазепа, поема (1840)

• Ференц Ліст — Мазепа, симфонічна поема (1851)

• Петро Чайковський — Мазепа, опера(1881—1883)

• Михаел Балфе. «Сторінкова» кантата. (1861)

• Тарас Шевченко — різні вірші

• Богдан Лепкий — «Мазепа».

• Кондратій Рилєєв

• Володимир Сосюра — Мазепа, поема (1928—1959-1960)

У 2001 році режисером Юрієм Іллєнком було знято україномовний фільм «Молитва за гетьмана Мазепу»

Нагороди

• Мазепинський хрест

• Хрест Івана Мазепи


Об'єкти, названі на честь Івана Мазепи

===Вулиці===

• Вулиця Івана Мазепи (Київ)

• Вулиця Гетьмана Мазепи (Львів)

• Вулиця Івана Мазепи (Тернопіль)

• Вулиця Івана Мазепи (Коломия)

• Вулиця Івана Мазепи (Івано-Франківськ)

Вулиця в Києві

У жовтні 2007 року вулицю Січневого повстання у Печерському районі Києва рішенням Київради перейменовано на вулицю Івана Мазепи. За відповідне рішення проголосували 71 з 96 присутніх депутатів Київради. Проти був лише один.

Рішення прийнято з метою вшанування пам'яті одного з найвидатніших гетьманів України та враховуючи рішення Київради від 20 листопада 1997 року Про повернення деяких історичних назв та перейменування на відзнаку 80-річчя пам'ятних подій української революції 1917—1920 років. На брифінгу перед початком засідання сесії секретар Київради Олесь Довгий підкреслив, що це перейменування є дуже важливим в історичному сенсі, оскільки Мазепа має безпосереднє відношення до зазначеної вулиці. Зокрема, за його даними, Вознесенська церква та жіночий монастир, які тут розташовані, зведені за кошти Івана Мазепи, крім того, за його ж кошти зведено кам'яний мур Києво-Печерської Лаври та проведено низку будівельних робіт на її території[4].

Наукові заклади

• Науково - дослідний Центр козацтва імені гетьмана Мазепи

Примітки

1. ↑ Мазепа - гетман: в поисках исторической объективности

2. ↑ http://www.kievpatr.org.ua/book/ch1.html

3. ↑ - Церковні споруди, що були збудовані, реставровані або оздоблені коштом І. Мазепи

4. ↑ «У Києві з'явилася вулиця Івана Мазепи», Бі-Бі-Сі, 24 жовтня 2007. Процитовано 12-12-2008.


Література

1. Бантыш-Каменский Д. Жизнь Мазепы. — М., 1834.

2. Борщак І. Мазепа. Орлик. Войнаровський. Історичні есе. — Львів.: «Червона калина», 1991. — 255 с.

3. Борщак І., Мартель Р. Іван Мазепа: Життя і пориви великого гетьмана / Автор. пер. з франц. М.Рудницького. — Київ: Вид-во СП «Свенас», 1991. — 136 с.

4. Енсен А. Мазепа: исторические картины. — К.: Український письменник, 1992. — 205 с.

5. Костомаров М.І. Історія України в житєписах визначних її діячів. — Львів, 1918. — 494 с.

6. Костомаров Н. И. Исторические монографии и исследования. — Т.XVI. — Мазепа и мазепинцы. — СПб., 1905. — 216 с.

7. Костомаров Н. И. Мазепа. — М.: Республика, 1992. — 335 с.

8. Крупницький Б. Гетьман Мазепа та його доба. — К.: Видавництво «Україна», 2003. — 240 с.: іл.

9. Борис Крупницький. Гетьман Пилип Орлик (1672—1742): його життя і доля. Мюнхен, 1956

10. Луців В. Гетьман Іван Мазепа. — Торонто, 1954. — 130 с.

11. Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. - Нью-Йорк, 1960. – 461 с.

12. Павленко С. Іван Мазепа як будівничий української культури. — К.: Вид.дім «КМ Академія», 2005. — 304 с.

13. Павленко С. Іван Мазепа. — К.: Видавничій Дім «Альтернативи», 2003. — 416 с.: іл.

14. Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники. — К.: Вид. дім «КМ Академія», 2004. — 602 с.

15. Радишевський Р., Свербигуз В. Іван Мазепа в сарматсько-роксоланському вимірі високого бароко. — К.: Видавничий центр «Просвіта», 2006. — 551 с.

16. Субтельний О. Мазепинці. Український сепаратизм на початку XVIII ст. — К.: Либідь, 1994. — 240 с.

17. Таирова-Яковлева Т. Мазепа. — М.: Молодая гвардия, 2007. — 271 с.: ил.

18. Уманец Ф. Гетман Мазепа. — СПб., 1897.

19. Акти ЮЗР, т. XI, с. 496—497, 570; «Собраніе Государственных Грамот и договоров», ч. IV, с. 315, 316

Особисті інструменти
Простори назв

Варіанти
Дії
Навігація
Інструменти