Соціалізація особистості
Процес соціалізації завжди був і буде актуальним там, де існує людське суспільство. Навіть тоді, коли поняття „соціалізації" не мало своєї назви, вона існувала там, де було угрупування людей, які жили за певними правилами.
Поняття "соціалізація" невід'ємне від понять "особистість", "соціум" та "виховання", тому це питання завжди залишається актуальним та невичерпним.
Для того щоб ґрунтовніше розглянути дане питання слід дати визначення терміну “соціалізація”.
Термін «соціалізація», незважаючи на його поширеність і більш як столітню історію існування, не має однозначного трактування серед різних представників педагогічних, психологічних та філософських наук. Пов’язану з ним галузь соціального знання почали розробляти Г.Тард і Ван Женнец. Г.Тард використовував цього для позначення процесу входження індивіда до нації, народу, суспільства шляхом універсального засобу наслідування [7, с.186]. Проблеми соціалізації дискутувались А.Валлоном і Ж.Піаже. Передумови для першого концептуального підходу були створені Е.Дюркгеймом [7, с.186]. Поняттям «соціалізація» різні дослідники виділяють ті чи інші сторони цього процесу в залежності від аспекту і мети, яка ставиться в дослідженні [8, с.186]. Зміст поняття «соціалізація» деякі автори бачать у тому, що це процес «входження індивіда в соціальне середовище, пристосування до нього, освоєння певних ролей і функцій»(Б.Д. Паригін) [7, с.186]. І.С.Кон вважав процесом соціалізації «засвоєння індивідом соціального досвіду, в ході якого утворюється конкретна особистість» [7, с.187].
Проте, автором даного поняття науковці визнають:
- американського соціолога Ф.Гіддінгса (1855-1931), який вперше застосував його в 1887 році в праці “Теория социализации”. Сутність терміну американський фахівець зводив до розвитку соціальної природи індивіда, підготовки його до соціального життя;
- французського соціолога Е.Дюркгейма (1858-1917) та американського вченого С.Кулі (1864—1929), які під цим поняттям розуміли пасивне пристосування індивіда до умов суспільства;
- американського соціолога Ф.Гіддінгса (1855-1931) і француза Г.Тарда (1843-1904), які тлумачили його як процес розвитку людини в соціумі;
- американського соціолога Т.Парсонса (1902-1979), що під цим терміном розумів пристосування індивіда до умов середовища.
Аналіз довідкової літератури та праць науковців (Р. Гурова, Н. Лавриченко, В. Москаленко та ін) дозволяє стверджувати, що досліджуваний термін у педагогічну науку в тлумаченні більш близькому до сучасного розуміння запропонував Е. Дюркгейм на початку ХХ ст., а американський вчений Т. Парсонс, як відзначається в “БСЭ”, вже спирався на його праці. Доцільно також звернути увагу, що визначення поняття “соціалізація”, яке дав Е. Дюркгейм, не повністю співпадає з сучасним його тлумаченням. Але для свого часу це була випереджаюча спроба.
Особливої популярності термін “соціалізація” набув в Україні та Росії в 20-ті рр. ХХ ст. у зв’язку з всебічною розробкою теорії соціального виховання. До цього поняття, забутого в 30-ті рр., першими почали повертатися західні педагоги з середини 50-х рр. ХХ ст.
У вітчизняній суспільствознавчій літературі, на відміну від зарубіжної, термін “соціалізація” до 60-х рр. мало вживався.
У другій половині 60-х рр. ХХ ст. ця теорія вже широко розроблялася такими вітчизняними науками, як психологія, соціологія та соціальна психологія, але недостатньо використовувалась у педагогічній практиці [2]. У педагогічну науку такі поняття, як “соціалізація” та “соціальне формування особистості”, були введені в кінці 70-х рр. ХХ ст. і набули широкого визнання та всебічного вивчення тільки в 90-ті рр. ХХ ст.
Найбільш широкий зміст у поняття “соціалізація” включають філософи, які розглядають його як двобічний процес розвитку особистості у взаємодії з оточуючим соціальним середовищем [2, c. 18].
У психолого-педагогічній літературі під “соціалізацією” розуміється:
- процес становлення особистості й засвоєння індивідом соціального досвіду, цінностей, норм, установ, властивостей суспільства, соціальних груп до яких він належить (Н.Бура, В.Лозова, Г.Троцко, І.Хохленков, А.Яременко);
- форма впливу, що спрямована на формування заданої поведінки дітей та молоді в суспільстві (А.Чулкова);
- соціальна адаптація та відособлення індивіда (М.Галагузова, А.Мудрик);
- засвоєння індивідом соціального досвіду, входження до системи соціальних зв’язків, а також відтворення системи зв’язків індивіда за рахунок його активної діяльності (Г.Андрєєва, А.Капська, М.Фіцула, В.Шепель);
- процес входження у соціальне середовище і суспільство в цілому та пристосування до нього (Б.Паригін);
- мета і складова шкільного педагогічного процесу (Н.Лавриченко).
Таким чином, вітчизняні науковці під поняттям “соціалізація” розуміють як процес, так і результат виховної діяльності всіх соціальних інститутів. Слід також зазначити, що у поглядах окремих авторів на сутність поняття “соціалізація” простежуються певні неточності, суперечності. Наприклад, Г.Філонов відзначає, що “процес становлення людини як особистості характеризується … і соціалізацією, і вихованням” [5, c.23]. Незрозуміло, чому автор відокремлює поняття “виховання” від більш широкого — “соціалізація”, яке, навіть за власним визначенням Г.Філонова, виступає складовою частиною процесу соціалізації.
Виходячи з визначення “соціалізації” (від лат. Socialis — громадський) як “процесу залучення індивіда до системи суспільних відносин, формування його соціального досвіду, становлення й розвитку як цілісної особистості” [4, c.314], можна стверджувати, що цей процес передбачає формування індивіда як під впливом цілеспрямованих факторів (виховання на різних рівнях), так і стихійних (наприклад, безпосереднє спілкування людей тощо).
