Концепції соціалізації особистості
5SffSm <a href="http://dvhqluwzoscy.com/">dvhqluwzoscy</a>, [url=http://txbcvwrsjihw.com/]txbcvwrsjihw[/url], [link=http://ierrbehdxhxy.com/]ierrbehdxhxy[/link], http://zmgwmzdmftlm.com/
Розвиток концепцій соціалізації
Серед найпоширенішіих зарубіжних соціологічних та соціально-психологічних концепцій провідне місце належить теорії американського соціолога Т. Парсонса , пов'язану з інтерпретацією соціалізації як процесу інтеграції індивіда у соціальну систему шляхом інтернаціоналізації загальноприйнятих норм й прилучення до загальнозначущих цінностей. Соціалізація як навчання соціальним ролям, на думку вченого, є необхідною запорукою процесів навчання та виховання.
У відповідності з концепцією психоаналізу З. Фрейда модель соціалізації полягає у налагодженні особистісного контролю в умовах визнання людини «соціальною» внаслідок уроджених агресивних інстинктів. Вчений виокремлює психологічні механізми соціалізації: імітацію, ідентифікацію, а також почуття сорому і провини. Імітацією, за З. Фрейдом, називається усвідомлена спроба дитини копіювати певну модель поведінки персоніфікованими зразками для наслідування можуть виступати батьки, родичі та друзі. Зазначена модель, заснована на визнанні невиправності натури, залишає мало можливостей для продуктивного виховного впливу.
Модель "соціального навчання" запропонована біхевіористами Дж. Доллардом, Б. Скіннером та Р. Уолтерсом та заснована на формулі "стимул-реакція". У цій інтерпретації соціалізація постає модифікацією людської поведінки шляхом дозування стимулів, а саме пропорційності виховних покарань і заохочень з метою орієнтації на належну поведінку. У відповідності з даною моделлю життєва позиція особистості формується на засадах тренування, і, отже, втрачають актуальність внутрішні рухові сили, засновані на емоціях або на інтелекті.
Представники концепції «дзеркального Я», Ч. Кулі, Дж. Мід та ін. вважають, що особистість формується в умовах численних інтеракцій людей з навколишнім світом, у результаті яких вона навчається дивитися на себе очима інших, мислити про себе, як про інших, розуміти поведінку інших. За зазначеними дослідниками підкреслюється процесуальний характер соціалізації, а головна увага приділяється впровадженню механізмів психологічного тренінгу й особистісного контролю. Проте переоцінюється й роль і місце соціальної ролєвості та механізми ретрансляції соціокультурного досвіду.
Когнітивна модель соціалізації (Ж. Піаже, Л. Кольберг, А. Маслоу, К. Роджерс) будується на ідеї детермінації поведінки соціально забарвленими знаннями, сукупність яких утворює у людський свідомості цілісний образ навколишнього світу. Зокрема, за К. Роджерсом, лише у рухові до самореалізації, особистісного зростання й прагнення стати повноцінно функціонуючою особистістю й полягає зміст людської соціокультурної поведінки.
Вагомим внеском у розробку проблематики соціалізації особистості позначилась інкультурнаційна концепція, репрезентована Ф. Боасом і Б. Маліновським. Вони інтерпретують соціалізацію передовсім як процес акумуляції та примноження цінностей духовно-культурної спадщини. Щоправда, індивід бере у ньому участь як пасивний споживач, що автоматично сприймає культуру у своєму індивідуальному розвиткові.
Знаковим явищем в інтерпретації феномену соціалізації стала розвивальна концепція американського психолога і соціолога Е. Еріксона (1902-1994). Він створив вчення про ідентичність, показав, що зміна соціокультурних умов спричиняє необхідність втрати попередньої й формування нової ідентичності людини. У відповідності з концепцією Е. Еріксона, почуття глибокої (базисної) довіри, яка конституюється на основі досвіду першого року життя, правомірно вважати психологічним фундаментом усього подальшого життя особистості. Переборюючи складні життєві ситуації людина збагачується новим соціальним досвідом і вступає у наступну стадію онто- і культурогенезу.
У 60-і роки минулого століття вітчизняна соціологічна і педагогічна наука почала зазнавати вплив західних концепцій соціалізації. Об'єктом фахових досліджень став цілеспрямований вплив соціуму на особистість. За визначенням Б. Паригіна, соціалізація - не просто процес автоматичного сприйняття індивідом вимог, функцій і ролей соціального середовища, способів соціального спілкування і взаємодії, а й процес становлення людини в загальній формі . Українські соціальні філософи Л. Сохань, П. Кряжев характеризують процес соціалізації як виокремлення людини з тваринного світу й піднесення над ним здобутками духовної культури людства .
70-ті роки ХХ століття позначилися напрацюваннями у сфері соціальної філософії та психології І. Кона і В. Ольшанського. У відповідності з їхньою концепцією соціалізація виступає процесом, в ході якого людська істота набуває соціокультурних потрібних якостей, для продуктивної життєдіяльності". Поглиблено вивчаються впливи на соціалізацію людської особистості перебігу та наслідків науко-технічної революції (Б. Паригін, В. Марков та ін.).
Свідомо соціалізуючись, людина активно включається у багатоваріантну систему функціонуючих суспільних відносин. Такі вчені як М. Каган і В.Москаленко вкладали у поняття соціалізації ідею становлення людини в процесі філогенезу як діяльного суб'єкта соціальних відносин. У відповідності з концепцією соціального філософа І. Кона, соціологів А. Харчева, Я. Щепанського, соціалізація являє собою процес формування основних параметрів людської особистості (розуму, почуттів, здібностей та ін.) засобами навчання та виховання, засвоєння соціальних ролей. Репрезентант російської вікової психології Д.Фельштейн зауважує, що важливе місце у соціалізаційних процесах належить відносинам тину "дитина-суспільство".
За концепцією українського психолога А. Мудрика, процес соціалізації відбувається в двох напрямках: шляхом теоретичного прилучення індивіда до соціального досвіду та практичного оволодіння цим досвідом. Стрижневим для механізму соціалізації особистості є практичне оволодіння соціокультурним досвідом.
Сучасні концепції соціалізації
Сучасною психолого-педагогічною думкою проводиться ідея безперервності процесу соціалізації в умовах наявності вікових відмінностей між поколіннями. Несхожість дитячого та дорослого світорозуміння супроводжується «розмиванням» усталених критеріїв «дорослий-дитина», що позначається на протилежності оцінок сучасних соціальних проблем. Свідченням цього може слугувати специфіка феномену молодіжної субкультури. Являючи собою сукупність поглядів, цінностей, норм поведінки та моди, вона формується на стикові масової й популярної культур. Вона позначається несприйняттям соціальної дійсності замість її перевлаштування й удосконалення. Одним із способів втечі від дійсності (есканізму), а також реалізації прагнення уподібнитись дорослим є вживання наркотиків. Молодіжна культура володіє своєю мовою, мистецтвом і стилем поведінки. Виявом соціальної нестабільності на рівні соціуму є різке посилення соціальної стратифікації, роз'єднання соціальних верств за двома основними критеріями - етнічною належністю й рівнем матеріальної забезпеченості. На рівні суспільної свідомості зазначена диференціація суб'єктивно переживається як криза соціальних цінностей та ідеалів.
Одним з найпоширеніших у сучасній психології є ситуаціоністський напрямок дослідження процесів соціалізації особистості. Г. Тард, Ф.Гіддінс наголошують на особливому впливові трансформацій конкретної соціальної ситуації на поведінку індивіда. Соціалізація інтерпретується як фактор, що уможливлює здатність особистості ввійти у нові ситуації соціокультурного розвитку. Засадничими для конструктивістської концепції соціалізації (В.Москаленко, Я. Гилінский) є визнання принципової пізнаванності світу й людини у ньому завдяки механізмам соціальної ідентифікації; тлумачення останньої як результату ресоціалізації в умовах динамічних трансформацій сучасного суспільства; врахування значення соціальної ідентифікації для свідомого вибору лінії поведінки у нестандартних й непередбачуваних обставинах.
Висновки
Проблема дослідження соціалізації особистості завжди доповнюється новими аспектами: аналізом змін умов соціалізації особистості під впливом науково-технічної революції, міждисциплінарним дослідженням людського "Я". Триває розширення напрямків дослідження соціалізації, уточнюються її структура та функції, поглиблюється вивчення соціальних механізмів та інститутів соціалізації, уточнюються особливості взаємодії соціалізації та виховання в сучасних умовах.
