2 Принципи взаємодії броузера та web-сервера
Броузери та Web-сервери використовують спеціальний протокол НТТР (HyperText Transfer Protocol), що визначає, яким чином броузер повинен формувати та відправляти запити Web-серверу. Зазвичай запит складається зі слова GET, пробілу та розташування документа. У процесі конфігурації Web-сервера (вузла) в якості кореневого каталогу Web-вузла призначається деякий каталог локальної файлової системи вузлового комп'ютера. Розташування документів задається відносно цього каталогу. Повна специфікація документа називається адресою URL (uniform resource locator). Він задає протокол (HTTP), ім'я вузлового комп'ютера, при необхідності номер порту, а також ім'я (розташування) документа. URL-адреса вказується без пробілів (як одне слово). Якщо в рядку запиту містяться інші слова, то вони або ігноруються, або обробляються відповідно до повної специфікації протоколу HTTP.
Адреса URL задає розташування ресурсу (об'єкта) в мережі. Вона є мережевим аналогом імені файлу у файловій системі. Адресу URL можна використовувати для запитів на різні типи об'єктів за різними протоколами. Крім HTTP, в Internet найчастіше використовуються протоколи news, gopher, ftp і file. Кожному протоколу відповідає свій тип інформації або ресурс. Протокол HTTP використовується для передачі Web-сторінок. Наступна адреса URL задає запит на Web-сторінку, яка розташована на вузловій машині romana. Це запит на документ cav43.html, який розташовано в каталозі specs/wd/. Шлях до каталогу задається відносно кореневого каталогу Web-вузла на Web-сервері. Більш повне посилання на цю сторінку повинно включати номер порту.
Оскільки порт 80 використовується за замовчуванням, його ім'я в запитах HTTP зазвичай опускається. Web-сервер можна також настроїти на прослуховування іншого порту (відмінного від 80). Це найчастіше робиться для створення “закритих” Web-вузлів. Протокол HTTP не потребує підтримки з'єднання (connectionless), оскільки після виконання запиту з'єднання між клієнтом і сервером розривається з ініціативи сервера після передачі всього документа. Клієнт також може розірвати з'єднання до завершення виконання запиту, при цьому сервер не зафіксує ніяких помилок. Сервер не повинен зберігати яку-небудь інформацію про запит після розриву з'єднання. Це забезпечує незалежність клієнтів і сервера і більш високу стійкість відносно короткочасних збоїв у мережі. Протокол HTTP працює поверх TCP (Transmission Control Protocol), однак може будуватися на будь-якій службі, яка орієнтована на забезпечення з'єднання. Протокол TCP — це мережевий протокол більш низького рівня (що використовується в Internet та мережах багатьох організацій), що дозволяє встановлювати з'єднання між комп'ютерами й обмінюватися інформацією один з одним. Протокол TCP (який зазвичай використовується разом із протоколом IP — Internet Protocol) — це реалізація багаторівневої моделі OSI (Open System Interconnection) для мережних комунікацій. Протокол HTTPS, або HTTP із захистом сокетів SSL (Secure Sockets Layer), аналогічний звичайному HTTP, однак для забезпечення “захисту” з'єднання застосовує шифрування. Цей протокол використовується в Internet для обробки конфіденційної інформації, наприклад фінансової або особистої. Як і будь-яка технологія, протокол HTTP постійно розвивається. На даний момент діючою версією протоколу HTTP була 1.1.
Для того, щоб HTML-сторінка стала динамічною, тобто могла залежати від поведінки людини і / або зовнішніх подій, існує декілька технологій. Перший розподіл пов'язаний з місцем здійснення цієї динаміки: на сервері або в клієнта. Далі поділ ведеться за методом програмування: з використанням інтерпретованих скриптів або компільованих програм.
| Сторона клієнта | Сторона сервера | ||
| Скріпти | Програми | Скріпти | Програми |
| JavaScript | Plug-ins | Perl | модулі сервера |
| JScript | ActiveX | Tcl | ISAPI/NSAPI |
| VBScript | Java applets | Shell-код | ActiveX |
