Економічна психологія

Психологія грошей

Проблема грошей традиційно розглядається в руслі економічної галузі знань. З точки зору економістів, гроші – це товар, спеціальна споживча вартість якого робить його загальним еквівалентом товарів, перетворюючи на капітал.

Окрім чисто економічних функцій (міра вартості, засіб обігу, платежу, нагромадження), гроші є фактором формування психіки людини у виживанні, існуванні, самозадоволенні, посіданні певної страти в суспільстві тощо. Психологія грошей – розділ економічної психології, що вивчає зміну психіки людей та їх поведінку внаслідок впливу грошей.

Без дослідження ролі грошей в психологічному розвитку особистості неможливо розкрити механізм реалізації особистісних інтересів, які прямо впливають на установки та мотивацію економічної діяльності людей. Як підкреслює російський економіст В. Автономов, гроші, поряд з іншими речами, можна вважати метою економічної поведінки. Через них людина задовольняє свої потреби, зокрема таку сутнісну, як потреба в свободі.

Дослідження психології грошей тільки-но розпочинаються, хоча ще в класичних психологічних школах можна знайти паростки таких наукових пошуків. Проте єдиної теорії чи якоїсь всеохоплюючої праці з психології грошей ще немає. Трапляються тільки окремі розвідки, в яких робляться спроби відстежити сприйняття грошей людьми, вплив грошей на переконання і установки людей, ставлення до грошей чоловіків і жінок, аналіз грошей як фактора любові і свободи [5].

В останнє десятиліття, з розвитком в нашій країні ринкових відносин, інтерес українських вчених до цієї проблеми зріс. З’явилися праці, в яких гроші досліджуються в зв’язку з соціалізацією особистості (Г. Авер’янова [2; 3], О. Козлова [30]). Є спроби системного аналізу закономірностей функціонування грошей в соціальній взаємодії з позицій соціологічного аналізу (С. Абрамова [1]).

Виходять друком і перші зарубіжні економіко-психологічні дослідження, в яких представлено „грошові” типології людей. Психологічний економічний тип особистості здебільш визначається ставленням людини до грошей. Так, економічний тип „скнара” має такі характеристики: його приваблює накопичення само по собі; він відчуває страх втрати грошей, недовіру до оточуючих; за допомогою грошей „скнара” відчуває себе захищеним. Економічний тип „марнотрат” характеризується так: безконтрольно витрачає гроші, особливо в періоди депресії; гроші для нього мають терапевтичний смисл, вони символ захисту, безпеки; „марнотрат” має низьку самооцінку і впевнений, що гроші її підвищують. О. Дейнека, розглядаючи проблему грошових типів особистості, використовує розробки, зокрема, таких авторів, як Н. Форман, Х. Голдберг і Р. Левіс. Спираючись на запропоновану ними типологію та доповнюючи її власними висновками, вона склала таблицю грошових типів людей.

Останнім часом з’явилися праці російських дослідників, у яких визначаються соціокультурні особливості ставлення до грошей, що проявляються в структурі витрат, у ставленні до гостей, до багатих і бідних співгромадян, до проблеми зрівняльного розподілу [51, с. 196 – 199]. О. Дейнека, розглядаючи структуру економічної свідомості, вважає важливим її компонентом ставлення до грошей [19; 18]. Без розуміння цього феномена важко зрозуміти механізм економічної поведінки людини.

Аналізуючи індивідуальні та групові відмінності поведінки людей, які виявляються в зв’язку зі ставленням до грошей, психологи отримали цікаві результати. Зокрема, тестуванням учнів, ще не включених у всі стадії виробництва, було виявлено домінування певних особистісних якостей в окремих економічних зв’язках. За допомогою модифікованої методики Р. Кеттела вдалося з’ясувати, що діти з високою самооцінкою надають менше значення факторові грошей, а з низькою – ховаються за гроші, прагнуть за їх допомогою зміцнити свій статус хоча б у власних очах [18].

Завдяки тестуванню школярів отримано дані, які показують зв’язок між витратами грошей і властивостями особистості. Високий самоконтроль виражається в сильнішому фінансовому самоконтролі, а соціальна сміливість – у схильності до ризику. Тривожність знаходить вияв у занепокоєності з приводу витрат, економії і великому фантазуванні на тему грошей. В монетарній поведінці діти демонструють перевагу особистісних детермінант. Правда, потрібно зважити, що діти тільки-но вступають в певні економічні зв’язки. Та аналогічні явища спостерігаються і в групах дорослих.

Дослідження засвідчили, що люди довше зберігають здоров’я, залишаються психологічно урівноваженими і фізично міцними, якщо не відмовляють собі у задоволенні витрачати гроші. У осіб, які відмовляють собі у всьому, нижчі показники в особистісних фінансових досягненнях, розвивається песимістичність. Коли людина потрапляє в умови безгрошів’я, нестачі їх навіть на харчі, то її психіка починає деградувати.

Незадоволення матеріальним становищем має певні психічні наслідки. Нереалізовані потреби, борги, невеликі заощадження, невтішне порівняння себе з іншими, втрата фінансового контролю над життям можуть викликати тривожність, депресію, обурення, безпомічність і навіть серйозні захворювання. З’явилася фрустрація, пов’язана з деформацією сімейних фінансових відносин; наприклад, коли працює лише одна мати, а батько безробітний.

Особиста власність, можливості матеріального забезпечення впливають на сприйняття людини людиною. Гроші стають вагомим фактором порівняння однієї особи з іншою чи іншими. Відчуття себе багатим чи бідним впливає на формування спрямованості і професійного вибору особистості. За даними зарубіжних дослідників, брак грошей у молоді з бідних сімей спонукає її обирати професію, що обіцяє великий заробіток, організовувати власний бізнес. Коли такі молоді люди досягають певного статусу в суспільстві, то у них формується суворий, не схильний до емпатії характер.

Володіння грішми обумовлює різну поведінку людей у їх самоствердженні. Іноді гроші виявляються єдиним засобом зміцнити своє становище, суспільний статус чи сприйняття самого себе, змінити образ „Я”. Вкладання грошей у нерухомість, купівля речей підтримує почуття самореалізації. Іноді для самозадоволення індивіда важливий сам факт володіння грішми. Як стверджував У. Джемс, особистість у широкому розумінні – це „Я” плюс капітал і готівка, зміна яких впливає на трансформацію „Я”.

Психологія грошей є однією з центральних проблем економічної соціалізації, де гроші розглядаються як головний фактор, завдяки якому забезпечується входження індивіда в світ економіки.

Етапи формування ставлення особистості до грошей в процесі економічної соціалізації вперше визначив соціальний психолог Б. Стасі. Він показує, як у різних країнах у дітей формуються уявлення про гроші залежно від особливостей входження їх у світ дорослих. В процесі соціалізації поступово змінюється уявлення індивіда про функціональне призначення грошей, що не може не позначатися на формуванні його особистості. В дитинстві гроші використовуються людиною для численних споживчих потреб в економічному просторі купівлі – продажу. Використання дітьми грошей суттєво впливає на процес їх економічної соціалізації. Гроші, що є в користуванні підростаючої молоді, отримали назву „кишенькових”. Дослідження їх як фактора економічної соціалізації підлітків уперше в українській економічній психології здійснено Г. Авер’яновою [3, с. 87 – 96]. Проблема „кишенькових грошей” пов’язана з моральним вихованням особистості.

Соціокультурні настановлення щодо функції грошей, використання їх як засобу виховання змінювались у суспільній свідомості протягом століття. Так, соціолог В. Зелінгер, проглядаючи педагогічні журнали і видання для батьків початку ХХ століття, відзначає, що в цей період батьків запевняли в необхідності платити дітям щодня або щотижня за підтримання порядку в їхніх кімнатах або за інші домашні справи, цим демонструючи їм зв’язок між роботою та грішми. В 1930-ті роки вважалося, що головна функція грошей полягає в тім, що вони сприяють формуванню відчуття цін, і характер їх надання змінився на протилежний – педагоги рекомендували забезпечувати молодших членів сім’ї кишеньковими грішми поза всяким зв’язком з роботою. В публікаціях 1950 – 1970-х років йшлося лише про своєчасне надбання однієї з основних навичок, необхідної для успішного функціонування людини в суспільстві. Говорилося про економічні знання та вміння, що дозволяють миттєво зорієнтуватися в швидких суспільних змінах, уміння подати себе серед рівних і обійти конкурентів завдяки вдалому вписуванню в економічну структуру.

Французький дослідник Д. Лассаре вважає, що смисл виплат батьками кишенькових грошей змінюється відповідно до віку дитини і повинен бути засобом контролю її зростаючих вимог. Характер отримання грошей впливає також на оволодіння дитиною етичним змістом праці. Як відзначає російська дослідниця А. Бояринцева [11, с. 12 – 18], на несприятливому етичному фоні, що виникає в результаті винагороди, формується гіпертрофоване прагнення успіху як єдиного результату праці. Авторка огляду західних досліджень економічних уявлень дітей О. Щедріна [48] пропонує батькам рекомендації, згідно з якими раціонально давати можливість самим дітям витрачати кишенькові гроші, накопичувати і заробляти їх, планувати витрати. З цією точкою зору погоджується багато сучасних дослідників, які вважають, що певна сума дозволить дитині гармонізувати вплив батьків, ровесників, школи. Економічна соціалізація, отримана в сім’ї, суттєво позначається на економічній поведінці дітей. Вони частіше витрачають гроші за тією ж моделлю, що й батьки.

Характер залучення дитини до економічної підсистеми сім’ї визначає місце мотиву грошей в ціннісній ієрархії особистості, етичний смисл мотивації досягнення, рівень сформованості економічних понять, формування економічної самосвідомості.

Ставлення до грошей в сучасному українському суспільстві формується під впливом чотирьох різноспрямованих тенденцій: 1) традиційна економічна свідомість, пов’язана зі зрівнялівкою, сприйняттям грошей як абстрактної цінності, про котру навіть говорити незручно; 2) радянський менталітет, що розглядає гроші як засіб експлуатації і нерівності, якого потрібно позбутися – багатство людини визначається багатством суспільства; 3) вплив західного економізму, який ставить грошові відносини в центр відносин соціальних, соціальних зв’язків і пріоритетів; 4) кризовий характер економіки.

Взаємодія цих тенденцій визначає особливий тип монетарної культури нашого суспільства.

Проблема психології грошей пов’язана з такою цікавою особливістю психіки, як здатність співставляти величину заробітку з витратами. Отримуючи однакові прибутки, одні люди „вкладаються” в ці суми, а іншим завжди її не вистачає. Цю особливість підтверджено спостереженнями в 1970-х роках.

Одним з найважливіших стимулів заробітку є економічний, коли людині, сім’ї, господарству не вистачає грошей для виживання за стандартами певної суспільної страти. Побутові та соціальні потреби різних прошарків населення залежать не тільки від соціального середовища, але й від психіки людини. Витрати прямо не пов’язані з прибутками, а залежать від стандартів, притаманних певному культурному середовищу. Отже, дослідження стимулів заробітку і витрат потребує не тільки економічних, але й соціально-психологічних підходів.

Проблема прибутків і витрат охоплює такі питання, як заощадження, види заощаджень, схильність до нагромадження, витрати, кредити, борги. В кожній культурі і на кожному відтинку суспільної історії ці проблеми мають свої особливості і вирішуються по-різному. Актуальними вони є і для нашого суспільства, яке трансформується.

Проте досліджень з психології заощаджень і витрат у вітчизняній науці поки що немає. Тим часом у західній економічній психології дослідження розподілу прибутків споживачів, взаємозв’язку прибутків і витрат є важливим напрямком. Існують теорії, в яких механізмом розподілу свого прибутку протягом життя вважається заощадження. Цей механізм досліджується, зокрема, з точки зору психологічних змінних; підкреслюється вплив на цей процес особистісних рис – таких, як ощадливість, самоконтроль. Однією з найважливіших проблем економічної психології є дослідження заощаджень і боргу.

Дослідження проблеми заборгованості – відносно нова галузь. Вона набула популярності в результаті зростання особистих боргів в Англії в 1980-ті роки. Розвідки цього періоду відображають введення гнучких форм розрахунків, що відбувалося паралельно з розвитком гнучкої накопичувальної економіки. Масовий продаж в кредит розвивався, аби забезпечити економіку потокової продукції. У зв’язку з цим з’явилась потреба дослідити форми і методи отримання кредитів, їх динаміки. Потрібно було вивчити причини заборгованості, щоб відділити факт існування бідності від факту зміни психологічних уявлень про норми економічного життя. Для визначення рівня добробуту пряме використання економічних критеріїв не могло бути адекватним.

Такий феномен, як споживання, вимагає детальнішого дослідження практичних обставин боргу і підходів соціальної психології до цієї проблеми. Систематичні дослідження цього феномена з’явилися лише в 1990-х роках. Зокрема, 1992 року з’явилась праця Лунт і Лівінгстоун (Lunt and Livingstoune) „Масове споживання і соціальна ідентичність”, у якій доводиться необхідність застосування нових методів (антропології, крос-культурного аналізу, соціології) дослідження суб’єкта в його ставленні до споживання.

У дослідженнях прогнозування поведінки споживача, яка може реалізовуватись у нагромадженні збережень або використанні кредитів, Лунт і Лівінгстоун виявили такий фактор, як поєднання соціальної позиції людини та її особистісних рис. Для збирання детальної інформації про ведення господарства, індивідуальні заощадження і витрати, а також для отримання особистісного профілю соціальних і психологічних характеристик вони, застосовуючи методи інтерв’ю і опитувальники, виявили кластер змінних, які відрізняють ощадливих людей від неощадливих. Із сукупності отриманих предикаторів було отримано профіль ощадливої людини, яка, на відміну від неощадливої, схильна брати особисту відповідальність, використовувати соціальну підтримку (обговорювати з друзями і родичами проблему грошей), а також використовувати фіксований, а не гнучкий стиль управління фінансами.

З психологією грошей пов’язана проблема багатства і бідності. В економічній реальності людина перебуває у двох сферах – духовній і речовій. Гроші є узагальненою формалізованою стороною речового світу. Наявність різних речей у людей встановлює між ними певну ієрархію, яку вони сприймають природно і прагнуть посісти в ній певне місце.

Соціальна стратифікація за ступенем багатства і кількістю власності супроводжується соціальною нерівністю – фундаментальною ознакою сучасної цивілізації. Відносини в суспільстві через соціальну нерівність завжди перебували у стані хиткої рівноваги. Вона порушувалась у випадку погіршення життя бідних, посилення тиску на них (межею бідності зараз вважається можливість витратити не менше $4 на день). Римські цезарі підгодовували плебс. Егалітаристи ХІХ століття намагались обгрунтувати теорію прагнення до рівності, яка супроводжувалась б „підтягуванням” життя бідних, але без знищення багатих. Лише у ХХ столітті в масовому масштабі почала здійснюватися соціальна політика. Як відомо, в процесі розвитку суспільства багаті багатіють, а бідні бідніють, рівновага між ними практично не досягається ніколи. Тому соціальні програми мають бути максимально гнучкими й адаптованими до національних особливостей країни.

В. Ойкен висунув концепцію соціально обгрунтованої економічної політики. Для більшості людей важливо досягти справедливого розподілу, який здійснюється відповідно до граничної продуктивності факторів виробництва. Суть його в тім, що кожна людина і соціальна група мають кінцеву межу потреб. Їх досить задовольнити для відчуття рівності.

Слід відзначити, що застосовувати соціальні програми схильні здебільш багаті країни і багаті люди. В бідних країнах ставлення до бідних зневажливе. Отже, проблема багатства і бідності є також проблемою ставлення, тобто психологічною. Діапазон ставлення до бідних починається від повної зневаги, ненадання жодної допомоги для поліпшення їхнього становища до прийнятних стандартів життя (соціальні програми, фонди, благодійність). Ставлення до багатих також різне у різних верств населення і в різних соціально-економічних та історичних умовах. Уявлення про багатство пов’язане з уявленням про соціальну нерівність. Можна сказати, що соціальні класи і відносини власності відтворюють себе (культурне відтворення) через повторення різних практик споживання і стилів життя, через інтерналізацію асоційованих систем цінностей і способів категоризації соціального світу.

Інформацію про бідних і багатих несуть матеріальні блага, гроші, речі, які формують складну систему соціальних символів. Власні речі символізують не тільки особисті якості індивіда, але й групу, до якої він належить, його соціоекономічне становище. Наприклад, вибір людиною марки „Reebok” може створювати уявлення, що людина спортивна і прагне до статусу середнього класу. Речі відкриті для різних значень. Американські дослідники Чикзентміхлі і Рохберг-Хальтон розглядають символічне значення речей як баланс між двома символічними силами: диференціації (виокремлення власника із соціального контексту, підкріплення його індивідуальності) і схожості (річ символічно виражає інтеграцію свого власника з соціальним контекстом). Різні культури по-різному урівноважують ці сили. Наприклад, у західній культурі домінує індивідуалізуюча сила.

Роль матеріальних предметів як частини уявлюваного світу була показана в етнографічній праці Кофі (Caughey J. L., 1984). Уявні функції речей розвиваються як продовження дії з ними. Торкл (Turkle, 1984) досліджував відносини з такими об’єктами, як комп’ютер. Автор вважає, що вони можуть впливати символічно внаслідок зв’язку з культурними міфами, в яких річ виступає носієм тривог, емоцій, роздумів людей.

Отже, в матеріальних благах втілено не тільки їх очевидне функціональне або комерційне призначення. Матеріальне становище людини має велике значення не тільки для самої неї, а й впливає на її образ в очах інших людей. Багаті сприймаються щасливими, здоровими, добре пристосованими до життя. Бідні – нещасні й непристосовані, ліниві.

Якщо матеріальні блага засвідчують соціоекономічне становище і належність до соціального класу, то уявлення людей про власність, практику споживання і стиль життя неухильно тягнуть за собою уявлення про стратифікацію і соціальну нерівність. Наприклад, меблі в квартирі свідчать не тільки про смаки їх хазяїна, але й інформують про рівень його прибутку, належність до певного класу.

Дослідники, які аналізують економічну соціалізацію, стверджують, що символічний вимір речей, продуктів споживання розпізнають навіть діти 5 – 6 років, а в 10 – 11 років вони повністю розуміють їх соціальний підтекст. Здоровий глузд нашого сприйняття економічного світу включає в себе, зокрема, соціальні уявлення про матеріальні об’єкти як символічне виявлення ідентичності і статусу.

Власність може символізувати соціальну або політичну належність, слугуючи, наприклад, знаками контркультури або підтримки якогось руху (хоча б фемінізму). Але найбільше власність, матеріальні блага індивіда можуть впливати на уявлення інших про його статус, належність до певного класу. Наприклад, в одному з експериментів було продемонстровано, що певні набори одягу визначають схожі судження про соціоекономічний статус їх власника [20]. В одному з досліджень респондентів просили оцінити фотографії дорослих людей, яких було зображено в типовій для середнього класу обстановці. Люди з більш багатої обстановки отримували не тільки вищі оцінки соціоекономічного статусу, але й сприятливіші судження про особистісні якості [20].

Англійська дослідниця Х. Диттмар [20] провела такий експеримент. Студентів просили прочитати опис людини, нібито запозичений з художньої літератури. Описи власності варіювалися так, що головний герой зображувався або в багатій, або в небагатій обстановці. Респонденти відповідали, що одне оточення говорить про вище матеріальне становище, ніж інше. За цим параметром оцінки особистісних якостей головного героя дуже відрізнялись: рівень управління своїм життям і самооцінка людей підвищується зі збільшенням багатства, в той час як сердечність і експресивність зменшуються.

Проблема зв’язку особистісної і соціальної ідентичності з об’єктами володіння і власності останнім часом цікавить багатьох зарубіжних і вітчизняних дослідників. Так, Камптнер (Kamptner, 1989) розробив типологію символічних функцій об’єктів володіння. Вони розглядаються з точки зору підтримки особистості ідентичності: включають особисту історію, ідеальний образ себе, значимих інших, самовираження. Є предмети власності, які символізують трансцендентні аспекти ідентичності. Принтайс (Prentice D. A., 1987) увів відмінності між інструментальними і символічними функціями володіння річчю. Інструментальні дозволяють людям управляти середовищем відповідно до їхніх потреб. У дослідженні Фарбі (Furby, 1978) [35] представлено розробку цього питання. Її аналіз показує, що ці поняття не завжди легко розвести. Буває, що, здавалося б, інструментальний об’єкт, наприклад, ваза, інколи має символічну функцію. Вказані роботи сфокусовані на ставленні до речей індивідуума. Лунт і Лівінгстоун (1992) вважають, що цей підхід може бути розширено розглядом речей як частини сімейних відносин. Проводячи інтерв’ю з членами сім’ї, вони з’ясували, що речі часто виступають маркерами сімейних стосунків, використовуються для позначення обов’язків і рольових ідентичностей, як заохочення і покарання, виступають як предмет спору і засіб управління.

Економічна соціалізація

Економічна соціалізація є однією з багатьох проблем економічної психології. Це процес входження індивіда в економічну реальність суспільства. Вона може розглядатись як становлення економічної свідомості, засвоєння ролей, норм, навичок і цінностей економічної поведінки. Цілі і завдання економічної соціалізації здебільш співпадають з цілями і завданнями економічного виховання, оскільки здійснюються з використанням однакових засобів і методів впливу на економічну свідомість. Процес економічної соціалізації індивіда пов’язаний з його соціальними умовами різного рівня: з соціально-економічними проблемами суспільства, з повсякденним життям, яке в різних групах зазнає впливу різних агентів соціалізації.

Об’єктивно існуюча диференціація соціальних умов життя дітей обумовлює різноманітність виявів економічної соціалізації підростаючої людини, зокрема, у споживацькій поведінці та ставленні до праці. Складність вивчення економічної соціалізації полягає в недостатній прогнозованості напрямків цього процесу на індивідуальному рівні. Інша справа, коли розглядаються великі соціальні групи, об’єднані різнорідними ознаками відносно основних параметрів соціальної ситуації і особистісних особливостей.

Дослідження економічної соціалізації у вітчизняній науці проводилися лише в останнє п’ятиріччя (Г. Авер’янова, О. Козлова, Н. Побірченко). В західних країнах вони здійснюються вже кілька десятків років.

У дослідженні економічної соціалізації можна виділити три стадії. В перших працях показано, що діти певною мірою втягнені в економічні проблеми і мають про них якесь уявлення. Пізніше для дослідження розвитку дитячих уявлень було застосовано стадійну теорію Піаже. Далі досліджувались соціальні впливи на економічну соціалізацію.

Спочатку роботи фокусувались на описові уявлень дітей про економічні аспекти світу. Економіка – це складна, багатоваріантна система, її розуміння недоступне для малої дитини. Проте діти будують різні моделі економіки у відповідності зі своєю здатністю уявляти цей процес. В огляді літератури з проблеми економічної соціалізації, здійсненому соціальним психологом П. Лунтом (Великобританія) в книзі „Економічна соціалізація”, опублікованій разом з У. Фурманом [35], є посилання на авторів, які досліджують уявлення дітей про економічну реальність. Так, в роботі Берті і Бомбі (1981) досліджується розвиток розуміння економіки дітьми. Емлер і Дікінсон (1985) досліджують різницю в економічних знаннях, доступних дітям різних соціальних класів, і вплив цієї різниці на соціалізацію. На думку вчених, знання розподіляються в суспільстві нерівномірно, і це – частина механізму, який призводить до нерівності в економічному розумінні.

Проведено кілька крос-культурних досліджень з економічної соціалізації. Лейзер зі співробітниками організували дослідження у десяти країнах (Австрія, Німеччина, США, Польща, Югославія, Норвегія, Ізраїль, Алжир, Франція, Данія), використовуючи один і той же опитувальник. Опитувалися діти представників середнього класу трьох вікових груп (8, 11 і 14 років). Запитання стосувалися розуміння, міркувань і установок в економічній сфері. Особлива увага приділялась загальним рисам розвитку. Молодші діти думають, що магазини фіксують ціну товарів на тому рівні, який відображає їх внутрішню цінність. Стаючи дорослішими, вони відносять ціну до ринку і політики уряду, однак все одно впевнені, що компонент ціни відображає внутрішню ціну продукту. З’ясувалося, що діти до 11 років не розуміють природи прибутку. Лейзер вказує, що у молодших дітей спостерігається дисоціація між обміном грошей на товари і обміном грошей на роботу. Ці дані узгоджуються з тими, які показали, що до 11 років діти уявляють економіку як низку незалежних процесів. Пізніше у них формується ідея про взаємозв’язок аспектів економіки.

За даними Лейзер, Севан і Ролан-Леві (Leiser, Sevon and Roland-Lery, 1990), в розвиткові економічних уявлень дітей відбувається перехід від пояснювальних моделей (на основі соціальних відносин, що безпосередньо сприймаються) до моделей „прихованих” економічних відносин, що дає можливість підійти до розуміння економіки як системи. Такі риси дитячого розвитку економічної свідомості виявились у всіх країнах, незважаючи на різницю культур.

Як зазначає англійський психолог А. Фьонем, „вивчення розуміння дітьми економічних понять і законів могло б дати реалістичнішу інформацію про процеси їхнього мислення, ніж дослідження розуміння ними фізичних законів, які мають до більшості дітей віддалене відношення” [48].

Хоча дослідження сприйняття дітьми економічних відносин розпочалися у 1950-ті роки, але тільки у 1980-ті вони отримали серйозний розвиток. Спершу майже всі праці виконувалися в рамках раннього Піаже. В них було зроблено спробу описати різні стадії розвитку, які проходить дитина в процесі набуття економічних знань (А. Страусс, К. Данзигер, Р. Саттон). В цих дослідженнях безпосередньо співставлялись стадії інтелектуального розвитку та рівні розуміння економічних відносин незалежно від впливу факторів на цей розвиток. Інші дослідження присвячувалися розвиткові мислення дитини в аспекті засвоєння ними таких спеціальних економічних понять, як вигода, власність, майнова нерівність та гроші (Г. Ягода).

За даними зарубіжних дослідників з вікової економічної психології, почуття власності і психологія грошей починають формуватися вже в ранньому дитинстві. Символом власності спочатку стають різні предмети, іграшки, значимі дорослі. Більше того, з точки зору психоаналітичного напрямку, формування „матеріального Я” виявляється уже в тім, що „дитина затримує дефекацію, сприймаючи фекалії як своє перше багатство. Потім така поведінка переноситься на камінчики, гудзики і, нарешті, на гроші” [37]. Слід сказати, що гроші не обов’язково є символом підсвідомого нагромадження в цьому віці. Це можуть бути продукти власної творчості та інші елементи оточення, які мають значення для дитини.

Початок сучасним дослідженням покладено роботами А. Страусса (A. Strauss), в яких показано стадійність у засвоєнні концепцій грошей в дитинстві. Вчений виявив 9 стадій, вивчаючи ставлення дітей до грошей (вік 4,5 – 11,5 року). Це дослідження мало пошуково-констатуючий характер – без аналізу факторів, які впливають на просування від однієї стадії до іншої. Пізніше К. Данзінгер виділив 4 стадії розвитку уявлень дитини в галузі економіки. Правда, він охопив лише незначний віковий діапазон: від 5 до 8 років. Як і А. Страусс, К. Данзінгер вважав, що розвиток економічних уявлень у дітей є наслідком не просто біологічного дорослішання, але й залежить від досвіду поведінки з грошима. Р. Саттон виділив шість стадій, а Г. Ферт – п’ять.

1982 року Б. Стейси (B. Stacy) зробив огляд основних положень в цьому напрямку за попередній період, визначив основні галузі дослідження (гроші, власність, соціальні відмінності, соціально-економічні поняття), виділивши вікові стадії економічної соціалізації дітей і підкресливши умовність розподілу в залежності від дії різних факторів. Хронологічний вік досліджуваних – від 4 до 15 років. Більшість праць, у яких вивчалося різне розуміння економічних понять, охоплювали віковий діапазон від 4 – 5 до 12 – 13 років.

Крім праць, в яких вивчалася стадіальність економічної соціалізації, існує чимало досліджень, присвячених вивченню факторів, які впливають на цей процес. Особливо цікавими є праці, в яких розглядаються такі фактори, як належність до певного класу, регіональні та національні особливості, вік, стать. Як відзначає О. Щедріна, в дослідженнях Г. Маршалла і Л. Магрудера було встановлено залежність розуміння дітьми функцій грошей від безпосереднього досвіду розуміння грошей в сім’ях з різним соціально-економічним статусом. Автори роблять висновок, що діти з робітничих сімей засвоюють прямий асоціативний зв’язок між грошима і задоволенням, тоді як діти із середнього класу здебільш нагромаджують гроші на майбутні витрати. Інші автори (А. Фьонем, П. Томас) показали, що, як правило, батьки з середнього класу починають видавати гроші дітям меншого віку, ніж батьки-робітники. Автори припускають, що ранній досвід користування власними грішми повинен обумовлювати більш ранню соціалізацію, раціональніше застосування коштів. Проте дослідженнями цих авторів суттєвої різниці в економічних уявленнях дітей не було виявлено. Отже, робився висновок, що класова різниця відчувається, але вона ніби розмивається і навчанням, і різнорідністю складу шкільних класів у загальноосвітніх школах.

Ще одна змінна, яка впливає на формування економічних уявлень дитини, яка вивчалась у західних дослідженнях, – це її стать. Було з’ясовано (А. Фьонем, П. Томас), що донькам будь-якого віку батьки видають грошей на кишенькові витрати менше, ніж синам. Виявлення сутності економічних уявлень у дітей дозволило встановити статеві відмінності і в рівні сформованості окремих економічних понять. Було з’ясовано, що хлопчики дещо краще розуміють призначення страйків і те, звідки беруться гроші для зарплати. У хлопчиків сильніше виявляється й тенденція вважати, що здібна людина повинна отримувати за свою роботу більше. В уявленнях про працю і способи отримання грошей у хлопчиків теж було виявлено більшу обізнаність і варіативність, ніж у дівчат (Олпорт).

Для виявлення впливу національно-територіальних особливостей формування у дітей економічних уявлень проводились крос-культурні дослідження. Результати численних досліджень (М. Сігал, Д. Швальб, А. Фьонем, Г. Ягода та ін.) показали суттєву різницю в уявленнях дітей, що живуть в країнах з різним рівнем економіки. Так, діти з південноазійського регіону (Японія, Китай, Гонконг) і південноафриканських країн вважають, що потрібно більше платити тим, у кого велика сім’я (за рівних можливостей), і схильні дотримуватися традиційних цінностей. Тим часом діти з цих регіонів раніше, ніж діти-європейці, засвоюють поняття вигоди. Це пояснюється тим, що вони значно раніше за європейських ровесників включаються у сферу бізнесу.

Серед досліджень економічної соціалізації в РФ можна відзначити роботи О. Козлової [30], яка, вивчаючи економічну соціалізацію дітей (3 – 11 років), описала стадії економічної соціалізації та чинники, що на неї впливають. Опис стадій будувався на співвідношенні когнітивного, поведінкового і емоційного компонентів економічних уявлень, які аналізувалися. Було встановлено, що економічна соціалізація відбувається вже на початку дошкільного віку. Саме в цей період починають закладатися специфічні особливості когнітивних структур, навички споживацької і трудової поведінки, емоційне ставлення до економічної реальності. Показано, що особистий досвід поведінки дитини з грішми, включення дитини в елементарні економічні відносини здійснюють основний вплив на розвиток економічних відносин і економічної поведінки дитини.

Дослідниця встановила кореляційний зв’язок рівня інтелектуального розвитку і рівня сформованості економічних уявлень. Показано, що наприкінці молодшого віку роль таких чинників, як освіта батьків і соціально-економічний статус сім’ї, у рівні сформованості економічних уявлень змінюється. Починають виділятися гендерні фактори, суттєво впливають такі соціальні інститути, як школа, ЗМІ. Отже, дитинство – це початковий етап формування економічної свідомості.

Г. Авер’янова проводила дослідження, в якому виявлялося ставлення старшокласників до сучасних економічних умов і ступені сформованості економічних і когнітивних аспектів цих відносин [2; 3]. На основі виокремлення когнітивного, емоційного і поведінкового компонентів економічної соціалізації і розгляду особливостей їх конфігурації на вікових стадіях було зроблено висновок про домінування когнітивного компонента в структурі економічної соціалізації підлітків. Це сприяє їх переорієнтації зі споживацького сприйняття економічної реальності на виробничо-діяльнісне її розуміння. Значну роль у цих змінах відіграє практичний досвід дітей. Значення його в економічній соціалізації підкреслюють й інші дослідники.

Г. Авер’янова, вивчаючи особливості економічної соціалізації підлітків в умовах трансформації українського суспільства, підкреслює суперечливість соціальних умов соціалізації. Це виявилось у тому, по-перше, що високий рівень визнання доцільності ринкової економіки супроводжується негативним ставленням підлітків до того, як проводяться економічні реформи. По-друге, в тому, що хоча заняття бізнесом позитивно сприймає основна маса респондентів, проте їх уявлення про цю сферу мозаїчне, розмите. Бізнес часто ототожнюється тільки з торгівлею. По-третє, в тому, що хоча підлітки здебільш відкидають будь-які аморальні способи добування грошей, дехто все ж їх схвалює.

Дослідження економічної соціалізації спираються на традиції аналізу особистості в онтогенетичному аспекті, так би мовити, в горизонтальному зрізі. Не менш важливим є вертикальний зріз цого процесу, тобто розгляд його як міжпоколінського процесу. Такий підхід до розгляду економічної соціалізації актуальний для нашого суспільства, економіка якого динамічно перебудовується. В умовах трансформації різні покоління, що соціалізувалися в якісно різних економічних умовах, мають також суттєву різницю в економічних установках. Історична ситуація склалася так, що у безпосередній взаємодії опинились представники поколінь, які дотримуються протилежних економічних установок. Процес соціалізації відбувається у важкій, кризовій формі і відбивається на функціонуванні свідомості кожної вікової когорти в сім’ї та їх взаємодії.

Формування установок відбувається в період первинної соціалізації і проходить через життя, зазнаючи випробувань при соціальній кризі. В процесі економічної соціалізації діти отримують економічну інформацію, головним чином, з таких джерел: активного – самостійної участі в економічному житті; видовищному – перегляду реклами; соціального – через спілкування з батьками, ровесниками і дорослими, які сприймають дитину як економічного партнера. Всі три джерела спочатку функціонують у рамках сім’ї, їй належить пріоритетна роль у формуванні економічних уявлень та установок. У більшості випадків сім’я – це взаємодія і взаємостосунки трьох поколінь, які мають різні системи цінностей і установок щодо сучасної економічної реальності, що створює суперечливі умови економічної соціалізації в сім’ї. Ситуацію в сучасній сім’ї з точки зору взаємодії поколінь можна описати так. Зміна системи суспільних відносин призвела до серйозних зрушень в системі цінностей дорослих. Представники старшого покоління не змогли пройти ресоціалізацію.

Покоління батьків проходить активний етап ресоціалізації, подолання радянських, відродження національних і активного впливу західних традицій. Тому їх ставлення до економічних змін буває суперечливим.

Покоління дітей виросло в перехідний період. Для нього криза стала нормою. Діти легше адаптуються. Зараз вони рано починають заробляти (половина дітей і підлітків має такий досвід). І все ж сучасні діти вступають в економічне життя, часто не маючи необхідних знань і навичок, що може створити серйозні проблеми.

Всіма видами досліджень найактивніше охоплюються діти 15 – 16 років. На основі вивчення особливостей економічної соціалізації цієї групи можна зробити таку економіко-психологічну характеристику. Підлітки – це самостійні, „теоретично” незалежні від батьків люди, занепокоєні тільки своєю долею, де на першому місці – бажання розбагатіти, мати власну справу, добре влаштуватися. Багато з них ставить своє щастя в пряму залежність від кількості грошей. Підлітки прагматичні, самостійні і орієнтовані на успіх. Поява нових ідеалів у суспільстві (наприклад, матеріальне благополуччя) обумовлює швидкі зміни в їх системі цінностей. Цінність багатства маніфестується у них в значимість індивідуального і престижного споживання. Це покоління, в якому романтизм (мрії про „краще життя”) тісно переплітається з прагматизмом (ставка на власні сили, готовність до соціально несхвалюваних дій – частина з них вже заробляла гроші незаконними способами). В економічній свідомості і поведінці підлітків криза суспільства відобразилась найяскравіше, оскільки вона припала на період їх активної соціалізації.

Отже, міжпоколінна взаємодія детермінується, з одного боку, спрямованістю соціально-економічної трансформації в суспільстві, а з другого – місцем покоління в історії економічної соціалізації. Характер економічних установок визначається належністю до певної поколінської групи. У членів однієї сім’ї різні уявлення про життєві цінності, роль грошей в їхньому житті, різні оптимальні моделі діяльності і поведінки. Відбувається руйнування ціннісного простору сім’ї. Сімейні традиції відходять на другий план, визначальним стає належність до покоління.

Висновки

Як самостійна галузь науки, економічна психологія оформилася в середині ХХ століття завдяки працям американського вченого Дж. Катони, який, досліджуючи відносини між психологією та економікою, запропонував перший проект емпіричного дослідження психологічних аспектів економічної поведінки.

Економічна психологія виникла як наука, що поставила за мету дослідження практичних причин неузгодженості реальної поведінки суб’єкта економічної діяльності з класичною моделлю „раціональної економічної людини” – максимізатора, що володіє повною інформацією про ринок, мета діяльності якої – отримання вигоди, доходу.

Економічна психологія, яка з’явилась на Заході внаслідок полеміки економістів і психологів про раціональну поведінку „економічної людини”, заявила про себе як наука суб’єктивних уявлень про економічну реальність, що впливають на прийняття рішень суб’єктом економічної діяльності, яка детермінується психологічними факторами.

Економічна психологія є синтетичною міждисциплінарною наукою, яка вирішує широкий спектр проблем, що перебувають на стикові психології і економічної науки. Вона має такі розділи:

• психологія споживача;

• психологія економічної поведінки;

• психологія прийняття рішення;

• психологія грошей;

• психологія накопичення;

• економічна соціалізація.

Вітчизняна економічна психологія почала розвиватися лише в останні п’ять років і має зовсім інші, порівняно з західною, пріоритети у вирішенні прикладних економічних завдань, які обумовлюються, по-перше, культурно-історичними традиціями, по-друге, проведенням ринкових реформ і проблемами, які виникають у зв’язку з трансформацією суспільства.

Економічна психологія почала свій розвиток з дослідження психологічних чинників економічного рішення. Одним з перших і найважливіших висновків західних вчених в руслі економічної психології було відкриття того, що на принцип максимізації вигоди руйнівно діють ефект насиченості і особливості колективної дії і впливу. Головним об’єктом, що вивчається сучасними економічними психологами у прийнятті рішень, є особистісні особливості, які досліджуються в когнітивній парадигмі.

Підприємництво є багатоаспектним соціально-психологічним явищем, що охоплює сферу суспільних, міжгрупових, внутрішньогрупових відносин і пов’язане з діяльністю спільнот і окремої особистості. Визначальні риси підприємницької діяльності, спрямованої на отримання прибутку як головної мети, це – самостійність, відповідальність, невизначеність, ризикованість, творчість, новаторство, ініціативність. Сукупність цих рис виражається в понятті підприємливість. Підприємництво – це діяльність людей, наділених здатністю до підприємливості, і які належать до соціальної групи підприємців. Підприємництво – це також процеси організації підприємницької діяльності відповідно до потреб суспільства.

Психологія грошей – одна з найактуальніших тем економічної психології. Дослідження виявили, що ставлення людини до грошей обумовлюється особистісними особливостями, статтю, віком, а також соціально-культурним оточенням, економічним статусом. З’ясовано, що люди довше зберігають здоров’я, залишаються психічно урівноваженими і фізично міцними, якщо не відмовляють собі у задоволенні витрачати гроші. У людей, які відмовляють собі у всьому, нижчі показники в особистих фінансових досягненнях, песимістичність.

Психологічні особливості ставлення до грошей виявляються в структурі витрат, заощадженні коштів, в почуттях до бідних і багатих, в проблемах зрівняльного розподілу. Соціокультурні відмінності, обумовлені економічними факторами, виявляються в сфері негативних емоцій – провини, тривоги, напруги, дискомфорту, які виникають при втраті контролю свого фінансового становища. З’являються перші економіко-психологічні дослідження „грошової” типології особистості. Гроші є важливим компонентом економічної соціалізації. Відчуття себе бідним чи багатим здійснює вплив на психічні якості та особистісні особливості людини, на формування її спрямованості і професійного вибору.

Уявлення про багатство і бідність пов’язане з уявленнями про соціальну нерівність. Соціальна стратифікація відтворює себе через повторення різних практик споживання і стилів життя, через інтерналізацію асоційованих систем цінностей і способів категоризації соціального світу. Рівень володіння матеріальними благами використовується спочатку для визначення соціально-економічного статусу індивідів, а потім для визначення їх особистісних якостей згідно з цим статусом. Символічні функції об’єктів володіння розглядаються з точки зору підтримки особистісної ідентичності: вони включають особисту історію, ідеальний образ себе, значимих інших, самовираження.

Економічна соціалізація є однією з багатьох проблем економічної психології. Вона визначається як процес входження індивіда в економічну реальність завдяки формуванню економічної свідомості, засвоєнню ролей, норм, навичок і цінностей економічної поведінки. Економічна соціалізація досліджується в онтогенетичному аспекті як стадійний процес розвитку людини. Дослідників цікавлять такі питання: з якого віку починається економічна соціалізація, в чому полягають особливості кожної вікової стадії цього процесу і які фактори в ньому домінують? Більшість досліджень економічної соціалізації, які здійснюються в онтогенетичному аспекті, застосовують стадійну теорію Піаже. Описання стадій будується на співвідношенні когнітивного, поведінкового і афективного компонентів економічної соціалізації. Системоутворюючим елементом у системі компонентів, які визначають процес економічної соціалізації на всіх його стадіях, вважаються гроші. Окрім досліджень економічної соціалізації, які спираються на традиції аналізу особистості в онтогенетичному аспекті, так би мовити, в горизонтальному зрізі, не менш важливими є дослідження цього процесу у вертикальному зрізі, тобто розгляд його як міжпоколінського процесу. Такий підхід актуальний для нашого суспільства, економіка якого динамічно перебудовується. Проблема в тому, що в безпосередній міжпоколінній взаємодії (в одній сім’ї) опинились представники різних поколінь, які дотримуються протилежних економічних установок. Процес економічної соціалізації відбувається у важкій, кризовій формі і відбивається на функціонуванні свідомості кожної вікової когорти та їх взаємодії.