Відмінності між версіями «Шляхи поширення дезінформації»

Версія за 10:40, 25 жовтня 2011

Виборча боротьба неможлива без широкого використання особливих способів і прийомів впливу, до яких належать дезінформація (обман), маніпулювання, поширення чуток і міфів.

Дезінформація (обман).

Дезінформація - це спосіб психологічного впливу, який полягає в навмисному наданні суперникам або електорату такої інформації, що вводить їх в оману щодо дійсного стану справ. Дезінформація містить у собі використання свідомо помилкових даних і повідомлень. У цьому випадку вони стають обманом. Межу між дезінформуванням і обманом важко помітити.

Дезінформація (обман) у передвиборній боротьбі повинна характеризуватися відсутністю шаблону у формах і змісті. Заходи щодо дезінформування повинні здійснюватися за єдиним задумом, планом. Вони повинні ретельно поєднувати пропорції правди і неправди (за максимального використання правдоподібної інформації) з обов'язковим приховуванням реальних намірів, цілей і завдань.

Дезінформація широко застосовується у всіх видах психологічних операцій.

У стратегічних операціях основними напрямами дезінформування, як правило, є:

• введення в оману майбутніх суперників щодо реальної участі чи неучасті у виборах, своїх стратегічних планів, ідей, задумів, матеріальних ресурсів, союзників тощо;

• створення ілюзії бездіяльності й байдужості до результатів виборів.

• "витік" свідомо викривленої інформації про суперників, їхні ідеї, плани, матеріальне забезпечення та ін.;

• перебільшення негативного впливу на тих чи інших суб'єктів, представників уряду, різних партій та інших на розвиток негативних явищ у суспільстві;

• критика "бездіяльності" чи, навпаки, "негативної діяльності" тих чи інших кандидатів;

• значне перебільшення своїх можливостей у випадку перемоги на виборах;

• демонстрація по ТВ відеоматеріалів про ті чи інші події, факти, явища.

Основним інструментом дезінформування в стратегічних психологічних операціях звичайно є засоби масової Інформації - друковані засоби, радіо, телебачення.

В оперативно-тактичних психологічних операціях основними напрямами дезінформації є:

• поширення інформації, яка завдає шкоди суперникам щодо реалізації їхніх завдань;

• поширення неправдивої інформації про ставлення електорату або його частини до того чи іншого кандидата (суперника);

• поширення хибних ідей, поглядів, висловлювань, помилкових розпоряджень, команд та іншого, які нібито йдуть від суперників.

Маніпулювання.

Маніпулювання - це спосіб психологічного впливу, спрямований на зміну напряму активності електорату, його ідей, думок, поглядів та іншого, який здійснюється настільки мистецьки, що залишається непоміченим ним.

Маніпуляція свідомістю - це своєрідне панування над духовним станом людей, управління їхньою поведінкою шляхом нав'язування їм ідей, установок, мотивів, стереотипів поведінки, вигідних суб'єкту впливу.

Виділяють три рівні маніпулювання:

• перший рівень - посилення існуючих у свідомості людей потрібних маніпулятору ідей, установок, мотивів, цінностей, норм;

• другий рівень пов'язаний з частковими, малими змінами поглядів на ті чи інші події, процеси, факти, що також впливає на емоційне і практичне ставлення електорату до конкретного явища;

• третій рівень - докорінна, кардинальна зміна життєвих установок шляхом поширення серед виборців сенсаційних, драматичних, надзвичайно важливих для них повідомлень. Фахівці психологічного впливу думають, що за допомогою маніпулювання можна домагатися швидкої зміни життєвих установок в основному на перших двох рівнях впливу. Кардинальні зміни поглядів окремої людини чи групи потребують, на їхню думку, комплексного впливу на свідомість протягом тривалого часу.

Основний механізм маніпулювання свідомістю електорату полягає ось у чому. Встановлено, що чим більш обізнаними є люди, тим важче маніпулювати ними. Тому об'єкт маніпулювання треба постачати сурогатом - урізаною й стислою інформацією, тільки такою, яка відповідає цілям психологічного впливу.

Як правило, у ході виборчої боротьби всі кандидати намагаються нав'язати електорату перекручені стереотипні образи своїх суперників. Такі кліше (трафарети), як "олігарх", "злодій", "тупий", "мафіозі", "бандит", "представник мафії", "підставна особа", "рука ворога", "брехлива пропаганда", "бездушний", "безбожник" тощо спричиняють відповідну реакцію електорату, що у переважній більшості не знає правди про життя й діяльність кандидал'в. У результаті люди схильні вірити пропагандистським міфам, у тому числі проти своєї волі.

Маніпулювання Інформацією містить у собі ряд прийомів. Назвемо деякі з них:

1. Інформаційне перевантаження. Повідомляється гігантська кількість інформації, основну частину якої становлять абстрактні міркування, непотрібні деталі, різні дрібниці і т.ін. У результаті виборець не може розібратися в суті проблеми.

2. Дозування інформації. Дається тільки частина повідомлень, а решта ретельно приховуються. Це призводить до того, що реальна картина спотворюється в той чи інший бік або взагалі стає незрозумілою.

3. Велика неправда. Улюблений прийом міністра пропаганди нацистської Німеччини Й.Геббельса. Він стверджував, що чим зухваліша і неправдивіша інформація, тим швидше в неї повірять, головне - подавати її максимально серйозно.

4. Змішування реальних фактів із усілякими припущеннями, гіпотезами, чутками. В результаті стає неможливим відрізнити правду від вигадки.

5. Зволікання часу. Цей спосіб зводиться до того, щоб під різними приводами відтягувати оприлюднення дійсно важливих повідомлень до того моменту, коли буде вже пізно щось змінити.

6. Зворотний удар. Суть цього способу в тому, що вигадану (природно, вигідну для себе) версію тих чи інших подій через підставних осіб поширюють в органах ЗМІ. Преса, а за нею електорат, звичайно, повторює цю версію, тому що вона вважається "об'єктивнішою".

7. Своєчасна неправда. Цей спосіб полягає в повідомленні зовсім брехливої, але надзвичайно очікуваної в даний момент ("гарячої") інформації. Чим більше зміст повідомлення відповідає настроям об'єкта, тим ефективніший результат обману. Потім обман розкривається, але за цей час гострота ситуації спадає або процес набуває необоротного характеру.

Є й інші способи маніпулювання. Друга половина XX ст. була надзвичайно багата на приклади психологічних операцій з маніпулювання свідомістю людей як під час збройної боротьби, так і в ході виборчої боротьби.

Чутки.

Чутки - це недостовірні чи частково достовірні нічим іншим не підтверджені повідомлення про які-небудь події, що виходять від однієї особи чи групи осіб і усно передаються від однієї особи до іншої.

Модель психологічного впливу чуток становить систему, в якій суб'єкт психологічного впливу (СПВ) і об'єкт психологічного впливу (ОПВ) є підсистемними.

Психологічний вплив чуток містить у собі три взаємозалежні етапи чи моменти: операційний, тобто вплив суб'єкта; процесуальний, тобто прийняття (неприйняття) впливу об'єктом психологічного впливу; результат, тобто відповідні реакції - наслідки перебудови психіки ОПВ, реакції - наслідки перебудови ОПВ, що виконують функції зворотного впливу ОПВ на СПВ.

Найчастіше чутки викликають підвищену напруженість, стрес, астенічні психічні стани тощо.

За основу психології чуток звичайно беруть дві характеристики: інформаційну та експресивну. Перша характеристика становить об'єктивний ступінь вірогідності повідомлення, а друга визначає тип емоційної реакції, на яку розраховані ці чутки при їх сприйнятті.

Відповідно до інформаційної характеристики чутки умовно розподіляються на чотири типи: 1) абсолютно недостовірні чутки; 2) недостовірні чутки з елементами правдоподібності; 3) правдоподібні чутки; 4) достовірні чутки з елементами неправдоподібності. З урахуванням експресивної характеристики і типів бажаної емоційної реакції чутки в ході виборчої кампанії можна розподілити на такі: 1) чутка-бажання; 2) чутка-опудало; 3) агресивна чутка; 4) чутка-прикриття.

За походженням чутки бувають стихійними чи навмисне сфабрикованими. Іноді чутка зароджується стихійно, але, потрапивши на певний ґрунт, знаходить зацікавлених розповсюджувачів, готових прикрасити інформацію відповідно до своїх інтересів. Це потрібно використати під час виборчої кампанії. За силою впливу чутки розподіляються на такі, що збуджують групову думку; спонукають до поодинокої і групової антигромадської поведінки; руйнівні (що руйнують зв'язки між окремими особами й групами, сіють недовіру тощо).

Варто мати на увазі дві вирішальні умови, сукупність яких і є основною причиною виникнення і поширення чуток, виразність яких визначає в основному інтенсивність циркуляції (Ю.А.Шерковін).

Першою з таких умов є інтерес аудиторії до деякої теми. Найбезг-луздіше повідомлення має шанс бути переданим далі, якщо воно викликає інтерес. Однак інтерес сам по собі недостатній для виникнення чутки - для цього, як відзначалося, потрібний інтерес незадоволений. За наявності вичерпної і безперечної інформації ймовірність виникнення чуток щодо певної теми падає до нуля. Звідси друга умова - дефіцит надійної інформації.

Підкреслимо, що тут йдеться не про об'єктивну вірогідність наявних повідомлень, а про суб'єктивну оцінку ступеня власної поінформованості. Так, найточніші відомості, отримані з джерела, що не заслуговує в аудиторії на довіру, зберігають інформаційний дефіцит, тоді як неправдиві відомості з престижного для цієї аудиторії джерела ліквідують дефіцит і блокують поширення чуток.

Тому якщо йдеться про досить масштабні аудиторії і про політично значущі події, проблеми (велику частину повідомлень стосовно яких люди зазвичай одержують не емпірично, а через різні канали масової публічної і міжособистісної комунікації), то дефіцит надійної інформації визначається співвідношенням двох змінних: кількості офіційних повідомлень з цього предмета на даний момент часу і ступеня довіри до джерела офіційних повідомлень (Ю.А.Шерковін).

Таким чином, розуміючи під інтенсивністю швидкість поширення чуток (Ш), широту охоплюваної аудиторії й обсяг привернутої уваги (який може бути визначений через кількість міжособистісних контактів, що містять згадування про сюжет), її залежність від інтересу до теми (І) і дефіциту надійної інформації (Д) може бути представлена за допомогою такої квазіматематичної моделі:

Ш = І х Д. (1)

Тут доречно говорити саме про добуток, оскільки результат прямо пропорційний величині кожного із співмножників, а наближення кожного з них до нуля приводить до нуля також й інтенсивність чуток.

Далі, дефіцит надійної інформації можна вважати зворотно пропорційним кількості офіційних повідомлень на даний момент часу (КП/ч) і ступеня довіри до джерела повідомлень (ДП):

Д = 1/(КП/ч) х ДП. (2)

Об'єднавши моделі (1) і (2), одержимо компактну і зручну для використання схематичну залежність:

Ш = І/(КП/ч) х ДП.

Іншими словами, Інтенсивність циркулювання чуток прямо пропорційна інтересу аудиторії до теми і зворотно пропорційна кількості офіційних повідомлень на даний момент і ступеня довіри до джерела повідомлення. Однак необхідно підкреслити, що наведена модель охоплює тільки змістовні умови виникнення і поширення чуток і не стосується власне функціональних мотивів, що також необхідно мати на увазі. Так, циркулювання чуток полегшує міжособистісні контакти, ніби надає їм додаткового імпульсу, і тому непрямою умовою виникнення чуток стає депривація функціональної потреби в спілкуванні. Усна передача "неофіційних повідомлень" підкреслює часом соціально-психологічний статус того, хто передає, престижну близькість до джерела, тому поширенню чуток сприяє незадоволена потреба індивідів у соціально-психологічному самоствердженні. Циркулювання чуток, у тому числі навіть "чуток-залякувань", як виявилося, здатне в деяких випадках знижувати емоційне напруження у великій групі (через ідентифікацію за аналогією - "усім погано"), а виходить, емоційна напруга сама по собі служить додатковим фактором виникнення чуток. Водночас нестерпною для людей може стати емоційна збідненість, тривале позбавлення значущих емоційних навантажень, за якої потреба у враженнях реалізується за рахунок циркулювання чуток. Використовується технологія впливу, побудованого на поширенні єдиного за своєю спрямованістю блоку чуток. До нього входить як інформація, яка явно ганьбить об'єкт дискредитації, так і та, що нібито "прославляє", "захищає" і "співчуває". Метод демонстрації. Полягає у впливі на електорат через демонстрацію певних засобів як зовнішнього психічного, психоенергія якого має об'єктивізуватися у психіці окремих індивідів і соціальних груп. Сюди належать організовані й неорганізовані мітинги, демонстрації, марші-протести, громадянська непокора, голодування, насильницькі й ненасильницькі дії; виявлення й подання електоратові важливих документів, які викривають асоціальну (антисоціальну) діяльність суперників чи їхніх покровителів, або кінцеві результати їхньої діяльності, різного роду відеофільми про діяльність і життя як окремих представників суспільства, так і соціальних груп, результати їхньої діяльності; реальні та опосередковані "сцени" незадоволення окремих людей і груп тим чи іншим кандидатом, стилем його управління, результатами діяльності, формами господарювання, соціально-економічним станом людей; демонстрація сили, загрози застосування насильницьких методів тощо.

Метод психологічної інверсії.

Його сутність полягає в тому, що інформація, яка подається, акцентує увагу на протилежних, полярних явищах, особистостях, вчинках, діях, майбутніх результатах, станах тощо. Зазвичай таким чином подається негативна інформація про те, що може виникнути в майбутньому, якщо, наприклад, буде обраний той чи інший кандидат (партія, блок). Така акцентуація викликає появу сильніших психологічних явищ (насамперед, переживань, емоцій, почуттів, стресів, настрою та ін.), ніж у випадку прямої пропаганди переваг і достоїнств свого кандидата. Тут головне знайти потрібну інформацію, подати її емоційно, чуттєво, образно та вміло зробити акценти.

Метод контекстної суперечності.

Його суть полягає в тому, що в інформацію закладається певна невідповідність, коли в позитивний за визначенням контекст вставляється негативне повідомлення.

Метод переміщення емоцій.

Ґрунтується на можливості "переносу" емоцій, які виникли в одній ситуації, обстановці чи у ставленні до певного об'єкту, на інший об'єкт чи ситуацію, що не пов'язані з першими причинно-наслідковими зв'язками. Психологічне переміщення використовується людьми як несвідомо (як захисний механізм психіки), так і свідомо з метою впливу на інших чи зняття свого психічного напруження. Цей механізм також зустрічається в колективних (групових) процесах, тобто у функціонуванні соціальної психіки, коли психоенергія одного психічного накладається на інше психічне.

На практиці цей метод застосовується для того, щоб спрямувати обурення, гнів, ненависть або ворожість чи, навпаки, радість, захоплення, ейфорію, натхнення та інше на суб'єкт, який жодним чином не причетний до причин виникнення попередніх емоцій.

До форм, які застосовуються у виборчій кампанії, відносять мітинги, теледебати, різні зустрічі кандидата з виборцями, "круглі столи", естафети поколінь, вечори пам'яті (скорботи), пропагандистські авто-пробіги, виступи концертних агітбригад, наукові, науково-практичні й практичні конференції, публічні дискусії, виставки, вечори вшанування, факельні походи, демонстрації, голодування, "містечка протесту", листи-звернення, страйки та ін.

Для того щоб здійснити вплив на електорат, необхідно кожний захід серйозно готувати. Наприклад, мітинги - це важлива форма впливу на електорат, але часто їх ефективність залишається невисокою внаслідок незнання психологічних закономірностей впливу засобами усної мови. Р.Е.Герцштейн, досліджуючи пропагандистський механізм фашистської Німеччини, писав: "Гітлер був переконаний, що великі революції своїм успіхом зобов'язані усному слову. До цієї категорії він відносив Ісуса Христа, Леніна і Муссоліні. Часто нацисти згадували імена Фрідріха Великого і Наполеона, чиї надихаючі промови, звернення до військ, сприяли успішному завершенню битв" [18, с. 186]. Ця форма особливо набуває важливості тоді, коли засоби масової інформації "блокуються" певними політичними силами, які перекривають доступ до них іншим кандидатам.

Метод "мозкової атаки".

Полягає у створенні психологічного тиску на електорат у певний (короткий) період ведення виборчої кампанії одночасно різними способами, прийомами й засобами. Тут психологічний тиск спрямовується і на свідомість, і на підсвідомість, і на несвідомість. Метод образів. Зорієнтований на формування в електорату розумових і чуттєвих образів явищ, ідей, думок і поглядів того чи іншого кандидата. Метод психологічного контрасту. Виражає різку зміну акцентів у ході виборчої кампанії, тобто емоційності, поглядів, думок, ідей, дій тощо. Метод психологічних ефектів. Спрямований на внесення часткових, дозованих змін у комплексі "несвідомість-підсвідомість-свідомість", внаслідок чого виборець повинен внести зміни у свої погляди, думки про того чи іншого кандидата, зафіксувати, загалом зробити певний вибір.

Метод штампів.

Використовується для нав'язування електорату певних поглядів за допомогою різних штампів: висловлювань, гасел, тверджень, прислів'їв, приказок тощо.

Метод "крадіжок гасел".

Його сутність полягає в тому, що в гасло суперника вносять певний зміст, і воно повертається до електорату з новим психічним зарядом, уже спрямованим проти нього.

Метод приписування.

Полягає в приписуванні, "приклеюванні" тому чи іншому кандидату, його родичам, членам команди та іншим певних вчинків, висловлювань, дій, властивостей, здібностей, ідей, думок, поглядів тощо.

Метод "підтасовки".

Полягає в тому, що під відповідні ідеї, концепції, точки зору, версії, погляди кандидатів-суперників "підганяються", як правило, негативні для них події, факти, явища як нинішньої соціальної дійсності, так і майбутньої. Нейролінгвісгичне програмування. Виражається специфічною побудовою тексту розмови чи виступу, який ґрунтується на спеціально підібраних словах, психологічно доцільною їх розстановкою, синхронізацією, акцентуацією тощо. У 1998 р. російський професор О.Ситников у газел "Комсомольская правда" за 28 серпня щодо ней-ролінгвістичного програмування пояснював: "Це набір психологічних методик, які дають можливість впливати на людину непомітно для неї самої. Звичайними, але спеціально підібраними словами, які не мають на перший погляд ніякого прихованого значення, я можу впливати на співрозмовника або на натовп таким чином, що вони, самі того не зауважуючи, будуть виконувати мої інструкції". Метод психолінгвістичного програмування. Цей метод полягає у специфічній побудові та реалізації усного виступу як зовнішнього психічного з використанням спеціально підібраних слів, виразів, змісту, інтонації, пауз, наголошень, голосу, його мелодійності й тембру, жестів, міміки, пантоміміки, контрастних емоцій та іншого.

Метод "від дверей до дверей"

(повний обхід квартир виборців) полягає в агітації виборців через обхід квартир і безпосередній контакт з мешканцями. У принципі цей метод містить у собі весь технологічний цикл: забезпечення упізнаваності, завоювання голосів й їхню фіксацію. Тому його доцільно використовувати як основний захід практично в кожній кампанії малого й середнього масштабу. При дефіциті ресурсів він досить часто виявляється взагалі єдиним основним заходом - усі інші лише забезпечують тотальність кампанії.

Різновидом цього методу є подвійний обхід квартир виборців із зо-повненням відривного талона чи чогось іншого, а також розповсюдженням агітматеріаліе. Кампанія починається приблизно за 30-35 днів до дня голосування і проводиться у два етапи (обходи). Обходи здійснюються активістами, закріпленими за відповідними виборчими дільницями.

На перший (основний) обхід потрібно приблизно 20 днів. Активіст одержує такий набір матеріалів:

1. Листівки з відривним талоном. Листівки двосторонні: на лицьовому боці міститься основна листівка кандидата, на зворотному - засади передвиборної платформи. Під платформою друкується бланк відривного талона, до якого виборцеві пропонується внести свої побажання і (чи) розписатися на підтримку платформи. Під час контакту до відривного талона вноситься також мінімум відомостей про виборця: його адреса та П.І.Б.

2. Інші друковані агітаційні матеріали, які штаб кандидата вважає за потрібне розповсюдити.

3. Записку від кандидата з повідомленням, що до виборця приходили агітатори.

4. Інструкція й карта обходу дільниці. Завдання активіста при першому обході - зібрати якнайбільше відривних талонів із пропозиціями. Родзинка цього методу саме і полягає в тому, що виборець, який заповнив відривний талон, у певному розумінні сам стає активним учасником виборчої кампанії. Це стимулює формування в нього відповідної позитивної установки і різко підвищує ймовірність його голосування за кандидата. Повторний обхід є фіксуючим заходом. Він здійснюється напередодні дня голосування і тільки до тих виборців, які заповнили відривний талон при першому обході, їм вручаються особисті листи від кандидата (обов'язково з його особистим чи факсимільним підписом!) з вдячністю за підтримку й зроблені пропозиції і з обіцянкою врахувати ці пропозиції у своїй діяльності.

Кампанію "від дверей до дверей" корисно випередити ли-стівкою-повідомленням, у якій кандидат просить вислухати його агітаторів. Оптимальною формою поширення повідомлення є адресна розсилка.

Звичайна ефективність кампанії "від дверей до дверей" лежить в інтервалі 20-25%: відривний талон вдається одержати приблизно у кожній четвертій-п'ятій квартирі. Установити настільки ж чітку залежність між кількістю отриманих талонів і голосами, відданими за кандидата, важко - кількість голосів визначається всім ходом кампанії. Однак якщо стратегія і тактичний малюнок кампанії побудовані правильно, то кількість голосів буде принаймні не менше від кількості зібраних талонів.

Однак, кампанія "від дверей до дверей", хоча й ефективний, але дуже ресурсномісткий захід. Вона потребує часу, сильної команди активістів і чималих коштів (при роботі активістів за винагороду).

Агітацію виборців по телефону можна розглядати як свого роду альтернативу кампанії "від дверей до дверей", її можна провести і не маючи численної й прив'язаної до виборчих дільниць команди активістів. Вона менш психологічно напружена.

Для реалізації телефонного впровадження необхідно мати телефонну базу даних щодо виборців чи телефонну книгу з указівкою прізвищ абонентів. Як і у випадку кампанії "від дверей до дверей", існує кілька ефективних схем телефонного впровадження, у тому числі, схема подвійного телефонування: контакт - фіксація контакту.

Перша хвиля телефонування починається приблизно за три тижні до голосування і закінчується приблизно за тиждень. Від імені деякої соціологічної служби виборцеві пропонується відповісти на п'ять-шість запитань. Опитувальник складається так, щоб провокувати сприятливі для кандидата відповіді, у результаті чого виборець ніби сам для себе формує позитивний образ кандидата.

Приблизна схема опитування при першому телефонуванні:

1. Відрекомендуватися від імені соціологічної служби, яка проводить дослідження в окрузі, і попросити дозволу поставити кілька запитань.

2. Запитати, чи знає респондент кандидата, його попередню діяльність і його програму.

3. При будь-якому варіанті відповіді зачитати коротку біографічну довідку про кандидата, яка підкреслює його позитивний образ.

4. Далі ставиться три-п'ять запитань (не більше!), які підкреслюють позитивний образ кандидата. Наприклад: "Чи схвалюєте ви намір кандидата зробити те чи інше для міста?".

5. На закінчення необхідно подякувати респондентові, попросити дозволу зателефонувати ще раз і поцікавитися під цим приводом ім'ям і по батькові респондента (звичайно в телефонних довідниках чи базах даних наводяться тільки прізвища та ініціали). Контакт вважається ефективним, якщо отримано дозвіл на повторний дзвінок.

В останній тиждень виборчої кампанії проводиться фіксуюче телефонування за тими телефонами, контакти за якими виявилися ефективними. Ефективність телефонного впровадження (частка ефективних контактів) становить звичайно близько 25%.