Відмінності між версіями «Жолдак Богдан "Гальманах"»

Версія за 17:11, 21 липня 2012

Pyj1Ws <a href="http://frntejtnzsgg.com/">frntejtnzsgg</a>, [url=http://utiavgurbqoe.com/]utiavgurbqoe[/url], [link=http://okmqxnipfebe.com/]okmqxnipfebe[/link], http://aiujvrjjfmxk.com/

Бібліографічий опис

Богдан Жолдак Гальманах. — К.: Факт, 2007. — 248 с. — (Серія: Exceptisexcipiendis). — м.Київ. — Наклад 2000 шт. ISBN: 978-966-359-175-9 ISBN:966-8408-87-Х(серія)

Анотація

Прозова збірка переважно про те, як дві сексуальні самотності, нарешті, зустрілися, або навпаки.   Улюблені цитати “Вович вирішив, що на сьогодні досить і неквапом завернув додому, вона зійшла з хідника рвучко, очі вперті в небо, сяйнув у фарі фанатичний блакитний спалах очей, тріск тіла об капот, двигнула ногами так, що зблиснула чорною смужечкою трусів, одкинута в кучугуру.”

“Вович вискочив, хапав під неживі гомілки, а перед очима двигалися ноги з чорними трусиками, тягнув у салон, не знаючи — везти до лікарні чи в ярок, бо яка правда, хто доведе?”

“Вович додав до цього зблиск цигарки і з першим димом втягнув думку про те, як гівняно кінчається старий рік.”

“І лише за другим разом він збагнув, що труп ожив”

“Він почав думати, що то за слово, “ліфон”, аж доки наважився зиркнути на неї крізь дзеркальце.”

“Да, закрутило життя. От тіко хотіла з ним порвать, а тепер це навіть смішно споминать.”

“Сніг лагідно припадав до вікон, і, здавалося,було чутно, як він це робить”

“Він отямився од того, що плаче, доки не збагнув, що то не його, а її сльози, і ніжно пальчиками утер, шкодуючи, що не зробив це поцілунком, тому сльози ринули з неї так,що вона ледве встигала говорити. ”

“Сніг сипався, додаючи тиші, і здавалося, салон злітає вгору.”

“Я кидалася під машину, щоб мене потім у ренген везли? І вискочивши в завірюху, зникла.” ВІДГУК Не багато авторів пишуть про таке. Теперішні автори пишуть про все, тобто без цензури для молоді. У цій книжці від детально описує різні життєві ситуації. Кожна з цих історій абсурдна, фантасмагорична, але водночас переповнена деталями актуальної і ще зовсім недавньої дійсності, і саме таке поєднання часто створює комічний ефект. Сюжет одного з оповідань – типовий для збірки. У цьому творі він описує історію жінки, яка хотіла покінчити з життям у новорічну річ, але доля їй не дала цього зробити. На мою думку цю книжку варто прочитати так як вона цікава, і в ній описується багато життєвих проблем. Я прочитав декілька його творі і більша половина з них мені сподобалась, хоч і деякі були дурні.

Чи не єдиний мінус “Гальманаха”, як, зрештою, і всієї творчості Богдана Жолдака, – це критична густота мовних казусів (із відповідною ж орфографією) та скупчення в одній книжці текстів спільної тематики. Воно дещо втомлює, тож багато Жолдака за один раз не вчитаєш. Утім, це радше проблема читача. Котрому, як гурманові, має бути відомо, що самі тільки спеції ніхто не вживає. Їх додають до страви. А стравою в цьому випадку може служити наша мерзенна преса, що з неї Богдан Жолдак як колекціонер вирізок черпає для своїх текстів різноманітні цікавини і з якої в міру творчих сил шляхетно знущається.

Відгук

Богдан Жолдак – прозаїк, кіносценарист, драматург, представник течії «Нова хвиля». Книга «Гальманах» – це збірка дуже коротких оповідань про наше сучасне життя-буття. Кожне оповідання – це маленька трагікомедія, яка об’єднує героїв СЮРЖЕТІВ (усі слова, виділені великими літерами, належать авторові книги і взяті з розділу «Додаткові назви») спільною темою - тема сексуальної самотності.

Кожна ВЕРСІЯ СТЬОБ-СТОРІ має свій ФАВОР. Як правило, є герой і героїня. Події розгортаються винахідливо, але основні моменти схожі: зустріч випадкова, або невипадкова, ЗАМАНУХА з боку героя, ЗАМОРОЧКА героїні, стандартний набір рухів героя – ЗА ЛИТКУ…ЗА ЦИЦЬКУ…УСІ ПАДАЮТЬ…отака ІНФОРМАГІЯ! Для прикладу, сюжет одного із оповідань – типовий для збірки. Молода дівчина, яка працює натурщицею, і звикла до цікавих поглядів, які розглядають не то творчість митця, не то її юне тіло, повертається із робочого дня додому. Вона йде звичним для неї шляхом – «скверик, якого вона завжди остерігалась, хоча пригод тут не траплялось. А тепер тицьнутий якийсь депутат здогадався зробити дитячий майданчик з лавочками…».

Саме тут, у цьому скверику, Лесю перестрічає тип, і здавалось б ось і все стає зрозуміло хто жертва. Та доля, чи випадок розпорядились по іншому, декілька несподіваних ударів торбинкою, що містила косметичку, пудреницю, а головне – чималу в’язанку ключів, і тип падає на землю. Зрештою, мабуть, саме він залишається жертвою в даному випадку, а не юна натурщиця: «Взяла тюбика з клеєм, витиснула чоловікові на плече і завершила татуйованого завитка на плечі…Клею залишилось надто багато. Вилила й на голову і почала робити «ірокеза»…Леся хутко здерла з нього труси і наірокезила все, що було…Додала помадою завитків…Тут болісна здогадка пронизала дівчину: «А якщо зможе одягнутись й зіпсувати задум?»

Тому хутко зв’язала речі вузликом і подалася в ніч шукати, куди б подалі в неї закинути». А от «Кролі поїдять» - героїню було зґвалтовано, але помста не забарилась, і кривдник був покараний за своє злодіяння.

У такому ж стилі відбуваються побачення й інших героїв книги: продавців-аматорів, вчительок і водіїв, викладачів “вишів” та інших вигаданих Богданом Жолдаком персонажів, до болю схожих на тих, яких зустрічаємо щодня на вулицях. В кожному оповіданні “Гальманаху” Б.Жолдак залишається оптимістом, що властиво в сучасній прозі лише великим життє- і людинолюбам. Переважна більшість його текстів закінчується щасливо: дві сексуальні самотності знаходять одна одну, гвалтівники дістають заслуженим по заслуженому, а в повісті “Скарб”, яка закінчує книжку, сексуальні й не дуже сексуальні самотності знаходять іще й заявлене в назві твору, причому – кожен свій.