Відмінності між версіями «Психологія спілкування»

Версія за 14:55, 24 січня 2011

ВСТУП

У багатьох ситуаціях під час спілкування людина зіштовхується з тим, що її слова, її бажання і спонукання якось неправильно сприймаються співрозмовниками, "не доходять" до нього. Іноді навіть складається враження, що співрозмовник захищається від нас, від наших слів і переживань, що він зводить якісь перешкоди, захисні спорудження, бар’єри і огорожі на шляху спілкування. Проходячи через накопичення цих бар'єрів, наші слова частково застряють у них, частиною змінюються до невпізнанності, частиною западають у якісь закутки так, що знайти їх потім неможливо. Тим часом бувають і такі ситуації, коли те, що ми говоримо, не наштовхується на перешкоди, коли шлях для того, що передається, відкритий і досягається повне взаєморозуміння.

Людина не може жити без спілкування, щодня вона змушена обмінюватися інформацією з іншими людьми, повинна знаходити спільну мову з колегами по роботі, в сім’ї, в інших суспільних сферах. Однак кожна людина по-своєму сприймає інформацію, тому не завжди можна знайти спільну мову з тим чи іншим співрозмовником. У даному випадку слід розглядати таке явище – як бар’єри спілкування, які мають, в першу чергу, психологічний характер.

Дана робота якраз і присвячена вивченню питання про психологію спілкування, бар’єри спілкування. Актуальність даної теми очевидна. Дослідження бар’єрів спілкування, їх природи виникнення, дає змогу визначити шляхи їх усунення і подолання, краще зрозуміти як вести розмову з тим чи іншим співрозмовником, як краще досягати успіху в комунікації.

В даній роботі ставимо перед собою мету дослідити такі питання як: загальне поняття про психологію Також спілкування та його важливі складові, що впливають на його успішність, окремим розділом будуть досліджуватися питання про природу бар’єрів спілкування та їх зв’язок з видами спілкування, типи найбільш поширених бар’єрів спілкування, в останньому розділі будуть розглядатися шляхи подолання бар’єрів у спілкування, головні методи та прийоми успішного спілкування.

Дані питання на сьогоднішній день досить глибоко вивчалися багатьма вченими, однак не дивлячись на велику кількість літератури, не існує єдиного погляду на всі питання, пов’язані з людським спілкуванням та його проблемами. Вивченням тих чи інших сторін спілкування зайняті різні науки: філософія і психологія, психіатрія і етологія, соціологія й інформатика. Для кожної з них поняття "спілкування" своє, та й усередині цих наук немає згоди.

Питання про ефективність людського спілкування - універсальне. Бар'єри спілкування можуть бути зв'язані з характерами людей, їх прагненнями, поглядами, мовними особливостями, з манерами спілкування. І причини багатьох конфліктів, взаємних розбіжностей і невдоволення людей як в особистій, так і в професійній сферах не в останню чергу криються саме в нерозумінні прийомів ефективного спілкування, у невмінні ними користатися.

Практично для всіх людей важливо вміти спілкуватися таким чином, щоб їх правильно розуміли, щоб їх слухали і чули. Тому, важливо знати способи подолання бар'єрів.

Керувати ефективністю можуть обидва партнера, що говорить і слухає, і кожний з них може зіграти свою роль як у підвищенні, так, і в зниженні ефективності спілкування.

У даній роботі використовувалися такі методи наукового дослідження: як літературний, порівняльний, метод аналізу, синтезу та узагальнення.

Гадаємо, що дана робота сприятиме більш глибшому розумінню психологічних процесів, які відбуваються під час спілкування.

ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО СПІЛКУВАННЯ

1.1. Природа людського спілкування

Перш, ніж приступати до питання про психологію спілкування,та бар’єри спілкування, необхідно відповісти на питання, що таке, власне, спілкування?

Вивченням тих чи інших сторін спілкування зайняті різні науки: філософія і психологія, психіатрія і етологія, соціологія й інформатика. Для кожної з них поняття "спілкування" своє, та й усередині цих наук немає згоди. Складність досягнення єдності в розумінні того, що таке спілкування, з одного боку, зв'язана з його повсюдністю, що видна неозброєним оком і яка чинить опір всяким спробам обмежити коло досліджуваного явища. З іншого боку, спроби охопити всі можливі складові спілкування приводять до того, що воно саме зникає, розчиняється, утрачаючи свою живу тканину і перестаючи бути схожим на те, що ми зв'язуємо з цим поняттям. У результаті або розглядаються якісь окремі частини і види спілкування (ділове, дружнє, невербальне), або виділяються і вивчаються такі закономірності, що можуть бути загальними для всіх ситуацій спілкування, наприклад, спілкування як комунікація, як прийом і передача інформації.

Ось одне з визначень міжособистісного спілкування:

Спілкування - це процес взаємодії принаймні двох осіб, спрямований на взаємне пізнання, на встановлення і розвиток взаємин, надання взаємовпливу на стани, погляди і поведінку, а також на регуляцію їхньої спільної діяльності.

Розглядаючи процес пізнання людиною людини в спілкуванні, один з основоположників радянської психології, С.Л.Рубінштейн, писав: "У повсякденному житті, спілкуючись з людьми, ми орієнтуємося в їх поведінці, оскільки ми як би "читаємо" її, тобто розшифровуємо значення її зовнішніх даних і розкриваємо зміст тексту, що виходить таким чином, у контексті, що має свій внутрішній психологічний план . Це "читання" виникає швидко, оскільки в процесі спілкування з навколишніми у нас виробляється своєрідний підхід, який більш-менш автоматично функціонує до їх поведінки".

Дуже важливим у спілкуванні є перше враження. Звичайно, перше враження це не завжди остаточний висновок про співрозмовника, але важливо, що із самого початку саме на його основі будується спілкування і це особливо важливий момент у контексті дослідження питання про бар’єри спілкування. У будь-якому випадку головним регулятором у побудові спілкування буде той образ партнера, та уява про нього, що є в кожного, тому що саме до цього образа і буде звернене спілкування.

Але відкіля він узявся, цей образ партнера? Якщо врахувати швидкість і невимушеність "виникнення" першого враження, то легше всього уявити собі це так: ледь побачивши людину, ми отримуємо звідкись уже готове уявлення і просто як би "навішуємо" його на людину і надалі звертаємося вже не до реального партнера, а до цього свого уявлення про нього.

У кожного із собою є багаж, що складається з уявлень і суджень про людей, про світ, про себе, зі спогадів, із планів, які треба здійснити в майбутньому і ще з багато чого іншого. Саме з цього багажу і виникає образ партнера. Тим самим усе, що є в багажі, може певним чином відбитися в першому враженні про іншу людину. Звичайно, багаж у кожного свій, і тому люди звертають увагу на різні риси і якості навколишніх, використовують різні риси своїх загальних представлень і свого досвіду й одержують різний результат.

Питання про ступінь об'єктивності першого враження, що формується, веде до питання про роль розуміння ситуації. Насправді, на думку психологів, людям необхідно не стільки об’єктивне представлення про партнер, скоріше таке, яке б якнайбільше допомагало нам будувати свою поведінку і спілкування з ним.

І навіть якби існувала можливість одержати повну "об'єктивну" інформацію про партнера, вона нам була б не потрібна. У реальній ситуації не потрібно знати, яка людина "взагалі", необхідно представляти собі, як вона поведеться в даній ситуації, чого від неї чекати зараз, у цих умовах, у даному контексті. Спілкування будується не "взагалі", а "тут і зараз", і представлення про партнера повинно відбивати цю реальність спілкування. Однак те, що уявлення про іншого в спілкуванні зовсім необов'язково повинне відповідати об'єктивній реальності, не означає, що образ іншого залежить тільки від того, хто його будує, і від його розуміння контексту. Звичайно, партнер може вплинути на той образ, що з'являється в іншого. Систему знаків, зміст яких виявляється в образі, що одержує партнер, можна назвати самоподачею. Хоче людина цього чи ні, усвідомлено вона вживає визначені знаки (надягає костюм, наприклад) чи неусвідомлено, все рівно система самоподачі, самопред'явлення існує і робить свій вплив на спілкування. Немає сумнівів, самопред'явлення також формується під впливом представлення про контекст спілкування і уявлень про світ, про людей, про себе. У результаті виходить наступна картина: спілкування визначається тим уявленням про партнера, що формується в сприйнятті. Ця уява у великому ступені залежить від індивідуального багажу сприймаючого, але також і від його розуміння ситуації. Крім того, на образ партнера впливає його самоподача - система знаків, за які чіпляється сприйняття.

1.2. Типові схеми формування першого враження

Одним з важливих результатів психологічних досліджень формування першого враження було виявлення деяких типових схем, по яких будується образ співрозмовника і які в тому чи іншому ступені використовуються всіма людьми. Побудова образа партнера по цих схемах іноді приводить до так званих ефектів першого враження чи систематичним помилкам соціального сприйняття. Найбільше часто застосовується схема сприйняття, що запускається у випадку нерівності партнерів у тій чи інший сферах - соціальній (різний соціальний статус), інтелектуальній, нерівність позицій у групі (груповий статус) і т.п.

У залежності від пропонованого статусу людини змінюється до неї відношення. При зустрічі з людиною, що перевершує нас по якомусь важливому для нас параметру, ми оцінюємо її трохи більш позитивно, чим було б, якби вона нам дорівнювала. Якщо ж ми маємо справу з людиною, яку ми в чомусь перевершуємо, то ми недооцінюємо її. Дуже важливо, що перевага фіксується по якомусь одному параметру, а переоцінка (чи недооцінка) відбувається по багатьом параметрам. Домовимося надалі називати такого роду помилки в спілкуванні дією фактора "переваги". Не менш важливими є помилки, зв'язані із "загальною естетичною виразністю людини", тобто з тим, чи подобається нам зовні наш партнер по спілкуванню чи ні. Помилки полягають у тому, що якщо людина нам подобається (зовні!), то одночасно ми схильні вважати її більш гарною, розумною, цікавою і т.д., тобто знов-таки переоцінювати багато чого з її психологічних характеристик. Наприклад, в одному з експериментів учителям були запропоновані для оцінки "особисті справи" учнів. Перед ними ставилася задача визначити рівень інтелекту школяра, відношення його батьків до школи, його плани в змісті подальшої освіти і відношенні до нього однолітків. Секрет експерименту був у тому, що усім давалася та сама особиста справа, але до неї додавалися різні фотографії - одна свідомо приваблива, а інша свідомо неприваблива. Виявилося, що "привабливим" дітям, за інших рівних умов, учителі приписували більш високий інтелект, намір поступити в коледж, кращий статус у групі однолітків, батьків, що більше займаються їх вихованням.

Також особливим моментом у спілкуванні є те, що позитивне відношення до нас зі сторони співрозмовника породжує сильну тенденцію до приписування позитивних властивостей і відкиданню (чи неуважності) негативних, і, навпаки, - явне негативне відношення викликає стійку тенденцію не зауважувати позитивних сторін партнера і виділяти негативні. Так проявляється дія фактора "відносини до нас".

Сприйняття будь-якого співрозмовника одночасно і вірне і невірне, правильне і неправильне, воно більш точне у відношенні головних у даний момент характеристик, по яких ми будуємо поведінку, і менш точне у відношенні інших.

У міжгруповій взаємодії схематичне, стереотипне сприйняття найчастіше буває виправдане і приводить до потрібних результатів, оскільки воно в даному випадку правильне. Ситуації першого знайомства відносяться саме до міжгрупового рівня спілкування, оскільки для людей як соціальних істот головне - визначення питання про групову приналежність партнера. Помилкою же є те, що стереотипізація викликає визначену оцінку невідомих, "тих, що не відносяться до справи" властивостей і якостей, що може привести до неадекватного спілкування за межами ситуації першого враження, коли спілкування стає міжособистісним і буде потрібна точність у визначенні саме цих психологічних якостей. У даній роботі про психологію спілкування, та психологічні бар’єри в спілкуванні важливо знати ті психологічні моменти, за які зачіпається та чи інша схема по фактору "переваги", "привабливості" чи "відносин до нас". Розглянемо їх.

Фактор "переваги". Для того щоб подіяв фактор "переваги" і ми застосували відповідну схему сприйняття - переоцінили якісь характеристики людини, яка перевершує нас, наприклад, по соціальному статусу, нам треба спочатку цю перевагу оцінити. Яким чином людина це робить? По яких ознаках ми можемо судити про перевагу людини в соціальному стані, наприклад, в інтелектуальній сфері?

Дослідження показують, що для визначення цього параметру в розпорядженні людини є два основних джерела інформації:

1) одяг людини, усе зовнішнє оформлення, включаючи такі атрибути, як окуляри, колір волосся, нагороди, коштовності; у певних випадках розглядається навіть такий "одяг", як машина, крісло, оформлення кабінету і т.д.;

2) манера поведінки людини (як сидить, ходить, розмовляє, куди дивиться і т.д.).

Зрозуміло, що, крім цих двох ознак, у нас нічого і немає (якщо, звичайно, не розглядати випадок, коли нам попередньо вірогідно відомо про перевагу).

Ці елементи служать знаками групової приналежності і для самого "носія" одягу і "автора" поведінки, і для навколишніх його людей. Розуміння свого місця в тій чи іншій ієрархії, групі, у всій системі суспільних відносин, а також положення інших людей багато в чому визначають спілкування і взаємодію.

Тому виділення переваги якимись зовнішніми, видимими засобами завжди дуже істотно.

Фактор привабливості. Сприйняття привабливості - це процес тієї ж природи, що і сприйняття переваги, тобто соціальної природи, а отже, і механізми їх повинні бути схожі. Звідси - знаки привабливості треба шукати не в тому чи іншому розрізі очей чи кольорі волосся, а в соціальному значенні тієї чи іншої ознаки, що служить знаком привабливості. Адже є схвалювані і не схвалювані суспільством чи конкретною соціальною групою типи зовнішності. І привабливість - не що інше, як ступінь наближення до того типу зовнішності, що максимально схвалюється тією групою чи групами, до яких ми належимо.

Фактор відносин до нас. Знаком відносин до нас, що запускає відповідну схему формування враження, є усе, що свідчить про згоду чи незгоду партнера з нами. Психологи Каррі і Кені, виявивши думку опитуваних по ряду питань, знайомили їх з думками по тим же питанням, що належать іншим людям, і просили оцінити цих людей. Пропоновані думки варіювалися від повного збігу до повної розбіжності з позицією випробуваних. Виявилося, що чим ближче чужа думка до власної, тим вища оцінка людини, що висловила цю думку. Це правило мало і зворотну силу: чим вище оцінювався хтось, тим більша подібність його поглядів із власними від нього очікували. Переконаність у цьому передбачуваному "спорідненні душ" настільки велика, що розбіжностей з позицій привабливого обличчя випробувані попросту не схильні зауважувати.

ІІ. БАР’ЄРИ СПІЛКУВАННЯ

2.1. Природа бар’єрів спілкування і їх зв’язок з видами спілкування

У багатьох ситуаціях під час спілкування людина зіштовхується з тим, що її слова, її бажання і спонукання якось неправильно сприймаються співрозмовниками, "не доходять" до нього. Іноді навіть складається враження, що співрозмовник захищається від нас, від наших слів і переживань, що він зводить якісь перешкоди, захисні спорудження, бар’єри і огорожі на шляху спілкування. Проходячи через накопичення цих бар'єрів, наші слова частково застряють у них, частиною змінюються до невпізнанності, частиною западають у якісь закутки, так що знайти їх потім неможливо. Тим часом бувають (правда, значно рідше) і такі ситуації, коли те, що ми говоримо, не наштовхується на перешкоди, коли шлях для того, що передається, відкритий і досягається повне взаєморозуміння. Від чого ж залежить поява бар'єрів, чому вони виникають, що вони захищають і чи є які-небудь загальні правила захисту, будівництва й експлуатації цих "фортифікаційних споруд"?

Питання про ефективність людського спілкування - універсальне. Бар'єри спілкування можуть бути зв'язані з характерами людей, їх прагненнями, поглядами, мовними особливостями, з манерами спілкування. І причини багатьох конфліктів, взаємних розбіжностей і невдоволення людей як в особистій, так і в професійній сферах не в останню чергу криються саме в нерозумінні прийомів ефективного спілкування, у невмінні ними користатися.

У цілому основними умовами будь-якого практичного спілкування є уміння і навички людини у використанні так званих розуміючих і директивних прийомів реагування при взаємодії з іншими людьми. Основними причинами неефективності будь-якого реального спілкування є схильність і звички людини прибігати при взаємодії зі співрозмовником до принизливо-поступливої і захисно-агресивної форм поведінки як неадекватним замінником розуміючого і директивного спілкування.

Розуміюче спілкування - це цілеспрямована взаємодія, орієнтована на розуміння співрозмовника і прояв поваги до його особистості у формі неоцінних реакцій на його висловлення й емоційні стани. Прийоми розуміючого спілкування сприяють встановленню і розвитку контакту, позитивних взаємин, вивченню особистісних особливостей співрозмовника, з'ясуванню його точки зору по обговорюваній проблемі і т.д. Ці прийоми часто називають спілкуванням, орієнтованим на співрозмовника, діагностичним спілкуванням чи технікою рефлексивного спілкування.

У психологічній літературі найбільш вживаним терміном для позначення розуміючого спілкування можна вважати "рефлексивне спілкування". У психологічному плані воно означає наступне: "При взаємодії зі співрозмовником я, як дзеркало, "відбиваю" його думки і почуття, прагнучи обміркувати і зрозуміти їх його очима без всякого оцінювання".

Принизливо-поступливе спілкування – це цілеспрямована взаємодія, орієнтована на розуміння співрозмовника, але яка містить реакції недоречного приниження своїх почуттів, прагнень і цілей, а також невиправдані уступки співрозмовнику.

Директивне спілкування - це цілеспрямована взаємодія, орієнтована на надання прямого психологічного впливу на людину для досягнення своїх цілей і складається з реакцій, що виражають власні оцінки, погляди, прагнення і цілі.

Ці цілі як в особистому житті, так і в професійній діяльності можуть у широкому змісті складатися в досягненні взаємовигідних угод з партнером, у психологічному впливі на нього, у відстоюванні своїх інтересів в умовах розбіжностей і конфліктів чи у власному захисті від агресивних нападів і погроз зі сторони співрозмовника.

Захисно-агресивне спілкування - це цілеспрямована взаємодія, орієнтована на надання прямого психологічного впливу на співрозмовника для досягнення своїх цілей, але здійснювана в такій формі, що може принизити почуття власного гідності, ігноруючи потреби й інтереси партнера.

Отже, ефективне спілкування повинне містити в собі розуміючі і директивні прийоми реагування і по можливості виключати агресивні і принизливо-поступливі реакції при взаємодії з іншими людьми.

Але усі ці види спілкування, хочуть цього співрозмовники чи ні, можуть і, не рідко, включають в себе найрізноманітніші бар’єри спілкування. Розглянемо найпоширеніші та найтиповіші типи бар’єрів спілкування.

2.2. Типи бар’єрів спілкування

Уникнення - це такий тип бар’єру під час спілкування, коли спостерігається уникнення джерел впливу, відхилення від контакту з партнером, при якому взагалі ніяке спілкування стає неможливим. Визначивши партнера як небезпечного в якомусь відношенні, "чужого", людина просто уникає спілкування з ним, чи якщо зовсім ухилитися неможливо, додає всі зусилля, щоб не сприйняти його повідомлення. З боку цей "захист" дуже добре помітний - людина неуважна, не слухає, не дивиться на співрозмовника, постійно знаходить привід відвернутися, використовує будь-який привід для припинення розмови. Уникнення як вид захисту від впливу виявляється не тільки в уникненні людей, але й у відхиленні від визначених ситуацій, таких, у яких може виникнути небезпека "шкідливого" впливу. Таким чином, найпростіший спосіб захисту від впливу - уникнути зіткнення з джерелом цього впливу. Авторитет. Дія даного типу бар’єру спілкування полягає в тому, що, розділивши всіх людей на авторитетних і неавторитетних, людина довіряє тільки першим і відмовляє в цьому другим. Авторитетним людям виявляється повна довіра і стосовно їхньої мови контрсугестія "не працює". Зате всім іншим, кому в авторитетності відмовлено, довіри немає ніякої, і, отже, те, що вони говорять, не має ніякого значення. Таким чином, довіра і недовіра "залежать" не від особливостей переданої інформації, а від того, хто її подає.

У зв'язку з такою дією авторитету дуже важливо знати, відкіля цей бар’єр береться, від чого залежить присвоєння конкретній людині авторитету. Очевидно, тут можна знайти багато різних "основ". Це може бути і соціальний стан (статус) партнера, його перевага по важливому в даний момент параметру, приналежність даного партнера до реальної "авторитетної" соціальної групи, чи його привабливість у визначених ситуаціях, добрі стосунки до адресатів впливу, приналежність до важливих груп, яким безумовно довіряє його співрозмовник.

Нерозуміння. Далеко не завжди є можливість визначити джерело інформації як небезпечне, чуже чи неавторитетне і в такий спосіб захиститися від небажаного впливу. Досить часто якась потенційно небезпечна для людини інформація може виходити і від людей, яким ми в загальному і цілому довіряємо (від "своїх" чи цілком авторитетних). У такому випадку захистом буде "нерозуміння" самого повідомлення. Будь-яке повідомлення можна не зрозуміти - по результату це те ж саме, що не чути і не бачити, тільки вплив пробуксовує тепер в іншому місці.

Науковець Б.Ф.Поршнєв виділяє чотири рівні нерозуміння - фонетичний, семантичний, стилістичний і логічний.

Фонетичний рівень нерозуміння. Дійсно, якщо з нами говорять на незрозумілій для нас мові, на іноземній, наприклад, ми можемо бути спокійні - навіювання нам не загрожує. Ми нічого не розуміємо, тому що слухаючий у такому випадку володіє не тим набором фонем, ніж той, що говорить, і вимовне зливається для нього у важко помітний чи зовсім непомітний потік. Фонетичне нерозуміння має діапазон від незначного (наприклад, у проголошенні деяких слів) до повного і може мати різні джерела. Фонетичний бар'єр, як і всі інші, працює автоматично. Дія: ми не розуміємо фонетично незвичну мову. Тим часом це, власне, захист, тому що його можна "забрати" - якщо нам дуже важливо одержати повідомлення, то ми розуміємо будь-яку, навіть зовсім нерозбірливу мову.

Семантичний рівень нерозуміння.

Автоматично спрацьовує захист від впливу й у тому випадку, якщо комунікація відбувається на нашій мові, але по переданому змісту дане повідомлення "чуже". У такому випадку фіксується не чужа фонетика, а чужа семантика, і можна говорити про семантичне нерозуміння. Існування цього бар'єра на шляху розуміння визначається самим фактом багатозначності слів будь-якої мови. Будь-яке слово, та й будь-яка дія, має звичайно не одне значення й у залежності від контексту вживання містить у собі ще багато змістів. "Значеннєві полюси" слів у різних людей різні, і отже, ті самі слова і дії можуть по різних причинах мати різний сенс для різних людей.

Особливо добре це видно на прикладі використання жаргонів чи таємних мов. Для адекватного розуміння якого-небудь повідомлення необхідна визначена спільність "тезаурусів" відправника інформації й адресата. Цей термін введений філософом Ю.А.Шрейдером. Під ним розуміється "уявлення про світ", уся сукупність інформації, якою володіє дана людина.

Стилістичний рівень нерозуміння.

Людина зобов'язана зрозуміти і, отже, відбити в якійсь відповіді чи дії тільки те словесне звертання, що підлегле встановленій граматичній структурі. У противному випадку вона вправі сприймати того, хто звертається, як невігласа чи іноземця, а у випадку глибокого порушення граматики не знаходити змісту в його словах і, отже, ігнорувати їх.

Не тільки явне порушення граматики викликає реакцію нерозуміння, але і явне порушення стилю, деякого співвідношення між формою і змістом повідомлення.

Може привести до нерозуміння і стильове переускладнення, коли рідна мова сприймається майже як іноземна.

Важливо відзначити, що стиль - це не тільки спосіб словесних повідомлень, але і спосіб досягнення відповідності форми і змісту в комунікації.

Логічний рівень нерозуміння.

Ще однією причиною неефективності спілкування може бути логічний рівень, що викликається неприйняттям одним з учасників спілкування логіки й аргументів іншого. Якщо людина, на наш погляд, говорить чи робить щось у протиріччі з правилами логіки, то ми її не тільки відмовляємося розуміти, але й емоційно сприймаємо її негативно. При цьому неявно припускаємо, що логіка є тільки одна - правильна, тобто наша. Але кожна людина живе і думає по своїй логіці, але от у спілкуванні, якщо ці логіки не співвіднесені чи якщо в людини немає ясного уявлення про логіку партнера, про її відмінності від власної, тоді і "спрацьовує" бар'єр логічного рівня нерозуміння.

Зовнішні бар'єри.

На основі проведеного аналізу типів існуючих бар’єрів у спілкуванні можна зробити наступні висновки. Захист від впливу іншої людини в спілкуванні може приймати вид уникнення, заперечення авторитетності чи джерела нерозуміння. В усіх випадках результатом спрацьовування того чи іншого бар'єрного механізму буде неприйняття впливу - воно не буде сприйняте і, отже, не зробить ніякого впливу. Підставами для захисту є різні ознаки.

Не слід представляти собі ці бар'єри в комунікації як результат свідомого, довільного і спрямованого захисту від впливу. У реальному спілкуванні бар'єри присутні у виді незалежних механізмів, що дані людині для захисту, але їхня дійсна природа людині не відома.

Систему бар'єрів можна уявити собі як автоматизовану охорону - при спрацьовуванні сигналізації автоматично перекриваються всі підступи до людини. Однак можливі й інші варіанти - помилкова тривога і відключення сигналізації.

У багатьох випадках бар'єри нерозуміння можуть послужити людині погану службу, коли нічого загрозливого чи небезпечного у впливі немає, а помилкове спрацьовування сигналізації приводить до того, що потрібна й актуальна інформація не сприймається ("неавторитетну" людини ніхто слухати не буде). Система захистів людиною не усвідомлюється.

Протилежною ситуацією є "відключення" захисту. Важливо підкреслити, що всі перераховані бар'єри можна охарактеризувати як зовнішні в тім змісті, що вони включають фільтр недовіри, не проникного впливу "всередину" людини, вони охороняють світ людини зовні. Що ж відбувається, якщо ці зовнішні бар'єри відключені чи вчасно не спрацювали? У такому випадку людина довіряє співрозмовнику, а виходить, вплив відбудеться, і можна сподіватися на ефективну комунікацію.

Найкращим прикладом досяжності величезної ефективності впливу однієї людини на інший є гіпноз. Очевидно, що, крім зовнішніх бар'єрів, існують ще якісь внутрішні захисти, що визначають відношення людини до вже прийнятної і зрозумілої, але в той же час неприємної, небезпечної інформації. Внутрішні бар'єри - якісь внутрішні перешкоди проти інформації, що загрожує сильній перебудові всіх уявлень людини, її поведінки.

Зрозуміло, що інформація, яка загрожує перебудовою уявлення про світ, зустрічає опір. Її можна або "викинути", або надати їй інше значення. Це можна зробити різними способами. По-перше, неприємну, небезпечну інформацію можна "уникнути" - її можна забути, засунути куди-небудь подалі, щоб не зустрічатися з нею. Так можна уникати спогадів про якийсь свій непорядний вчинок, уникати міркувань на небезпечні теми і т.д.

По-друге, одержавши небезпечну інформацію, можна "заднім числом" знизити авторитетність джерела. У такий спосіб знижується значимість інформації, її ще легше забути. По-третє, можна піддати інформацію сумніву за допомогою різних рівнів нерозуміння, теж заднім числом.

Отже, навіть якщо комунікація відбувається на тлі довіри до співрозмовника, контрсугестія все рівно може мати місце, але вже не як зовнішній бар'єр, а як спосіб зниження значимості неприємної інформації. Якщо ми хочемо збільшити ефективність, треба прагнути, щоб у наших словах, наших повідомлення був подвійний запас міцності, якого б вистачило не тільки на подолання зовнішніх бар'єрів, але і на те, щоб не спрацював внутрішній захист.

ІІІ. ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ БАР'ЄРІВ У СПІЛКУВАННІ

3.1. Психологічні прийоми подолання бар’єрів спілкування

Практично для всіх людей важливо вміти спілкуватися таким чином, щоб їх правильно розуміли, щоб їх слухали і чули. Тому, важливо знати способи подолання бар'єрів.

У спілкуванні завжди беруть участь, принаймні, двоє. Кожен одночасно і впливає і піддається впливу. Умовно розділимо ці функції і відзначимо, що кожний у спілкуванні одночасно є і слухаючим, і тим, хто говорить.

Керувати ефективністю можуть обидва партнера, що говорить і слухає, і кожний з них може зіграти свою роль як у підвищенні, так, і в зниженні ефективності спілкування.

Подолання уникнення. Боротьба з цим видом контрсугестії містить у собі керування увагою партнера, аудиторії, власною увагою.

Залучення уваги. Психологічні дослідження показують, що увага може залучатися зовнішніми і внутрішніми факторами. Зовнішні - це новизна (несподіванка), інтенсивність і фізичні характеристики сигналу, внутрішні - це ті, котрі визначаються актуальністю, значимістю, важливістю сигналу для людини в залежності від її намірів і цілей у даний момент.

Першим з найбільш ефективних прийомів залучення уваги є - прийом "нейтральної фрази". Суть його зводиться до того, що на початку виступу вимовляється фраза, прямо не зв'язана з основною темою, але зате напевно з якихось причин маюча значення, зміст для всіх присутніх і тому "збираюча їх увагу". Другим прийомом залучення уваги є - прийом "залучення". Суть його полягає в тому, що промовець спочатку вимовляє щось таким чином, що важко почути, наприклад, дуже тихо, незрозуміло, занадто чи монотонно нерозбірливо. Слухаючому доводиться прикладати спеціальні зусилля, щоб хоч щось зрозуміти, а ці зусилля і припускають концентрацію уваги. У результаті говорючий "затягує" слухаючого "у свої тенета". У цьому прийомі той, хто говорить, як би провокує слухаючого самого застосувати способи концентрації уваги і потім їх використовує.

Ще одним важливим прийомом "збору" уваги є встановлення зорового контакту між тим, хто говорить і слухає. Встановлення зорового контакту - прийом, широко використовуваний у будь-якому спілкуванні, - не тільки в масовому, але й в особистому, інтимному і т.д. Пильно дивлячись на людину, ми залучаємо її увагу, постійно "втікаючи" від чийогось погляду, ми показуємо, що не бажаємо спілкуватися. Підтримування уваги. Уміння підтримувати увагу пов'язане з усвідомленням тих же факторів, що використовуються при залученні уваги, але цього разу - це боротьба для того, щоб увага іншого відволікалась якимись "чужими", не від нас вихідними стимулами.

Увага слухаючого може бути відвернена будь-якою стороннім стосовно даної взаємодії стимулом - голосним стукотом у двері, власними міркуваннями не по темі і т.д. Перша група прийомів підтримки уваги по суті зводиться до того, щоб по можливості виключити всі сторонні впливи, максимально "ізолюватися" від них. Тому цю групу можна назвати прийомами "ізоляції".

Якщо, з погляду того, хто говорить, максимум, що він може зробити - це ізолювати спілкування від зовнішніх факторів, то для слухаючого актуально й уміння ізолюватися від внутрішніх факторів. Найчастіше перешкоди виражаються в тому, що співрозмовник, замість того, щоб уважно слухати того, хто говорить, зайнятий підготовкою власної репліки, обмірковуванням аргументів, додумуванням попередньої думки співрозмовника чи ж просто чеканням кінця його мови, щоб вступити самому. У кожному з цих випадків результат один - увага слухаючого відволікається на себе, "усередину", він щось пропускає, і ефективність спілкування падає. Тому прийомом "ізоляції" для слухаючого є навички власного слухання, уміння не відволікатися на свої думки і не втрачати інформацію.

Ще одна група прийомів підтримки уваги - це прийом "нав'язування ритму". Увага людини постійно коливається, і якщо спеціально не додавати зусиль до того, щоб увесь час її відновлювати, то вона неминуче буде вислизати, переключатися на щось інше. Особливо сприяє такому відволіканню монотонний, одноманітний виклад. Подолання такого роду перешкод покладено в спробі того, хто говорить "взяти у свої руки" коливання уваги слухаючого. Саме тут і застосовуються прийоми "нав'язування ритму". Постійна зміна характеристик голосу і мови найбільш простий спосіб задати потрібний ритм розмови. Наступна група прийомів - "прийоми акцентування". Вони застосовуються в тих випадках, коли треба особливо звернути увагу партнера на визначені, важливі, з погляду того, хто говорить, моменти в повідомленні, ситуації і т.п. "Прийоми акцентування" умовно можна розділити на прямі і непрямі. Пряме акцентування досягається за рахунок вживання різних службових фраз, зміст яких і складає залучення уваги, таких, наприклад, як "прошу звернути увагу" і т.д. і т.п. Непряме акцентування досягається за рахунок того, що місця, до яких потрібно привернути увагу, виділяються із загального "ладу" спілкування за рахунок контрасту - вони "організуються" таким чином, щоб контрастувати з навколишнім фоном і тому "автоматично" привертати увагу.

Керування увагою в спілкуванні - важлива задача не тільки для того, хто говорить, але і для слухаючого.

Використання феномена авторитету.

За критерієм авторитетності людина вирішує питання про довіру до співрозмовника. Якщо він визнається неавторитетним, його вплив не буде мати успіху, якщо ж авторитет є - тоді комунікація буде ефективною.

Звичайно прийнято вважати, що авторитетність джерела інформації може встановлюватися після визначення таких його параметрів, як надійність, компетентність, привабливість, щирість, повноваження, об'єктивність. Надійність джерела - це власне і є авторитетність. Чим більше людина довіряє співрозмовнику, тим більше його надійність. Цей показник складається з компетентності й об'єктивності, обумовленої як незацікавленість - чим менше слухаючий думає, що його хочуть переконати, тим більше він довіряє тому, хто говорить.

Цікавий факт, виявлений у дослідженнях впливу авторитету, полягає в наступному. Виявилося, що якщо слухаючий довіряє тому, що говорить, то він дуже добре сприймає і запам'ятовує його висновки і практично не звертає уваги на хід міркувань. Якщо ж довіри менше, то і до висновків він відноситься прохолодніше, зате дуже уважний до аргументів і ходу міркування. Очевидно, що при різних цілях комунікації необхідно по-різному керувати довірою слухаючого. Так, при навчанні краще мати "середній" авторитет, а при агітації - високий.

Що стосується привабливості і статусу того, хто говорить, а також згоди, то ці характеристики дозволяють визначити соціальне походження людини, визначити, "свій" він чи "чужий", і, звичайно ж, чим більше "свій" той, хто говорить, тим ефективніший його вплив. Таким чином, не тільки зовнішні умови важливо враховувати в пошуках основ довіри слухаючого до того, що говорить, але і те, наскільки слухаючий співвідносить говорючого із собою, наскільки вважає його своїм, представником своєї групи.

3.2. Подолання мовних та логічний перешкод у спілкуванні

Подолання фонетичного бар'єру. Навряд чи кого-небудь здивує порада: для того щоб бути правильно сприйнятим, треба говорити виразно, розбірливо, досить голосно, уникати скоромовки і т.д. Для кожного цілком ясно, що виконання такого роду умов поліпшує "прохідність" інформації, оптимізує комунікацію. Однак, крім перерахованих загальних положень, можна вказати і деякі цілком конкретні закономірності сприйняття мови іншого. Такого роду закономірності виявлені в численних експериментах, присвячених вивченню порівняльної ефективності в спілкуванні різних фізичних характеристик комунікації - темпу і швидкості мови, якості дикції і вимови і т.д.

У цілому результати подібних досліджень свідчать про те, що у відношенні кожного фонетичного параметра існують верхня і нижня межа сприйняття, що визначаються психофізіологічними можливостями людини. Скажемо, для швидкості мови можна знайти таку швидкість (верхню межа), при якій сприйняття неможливе при будь-яких зусиллях слухаючого, тому що мова того, хто говорить зливається для нього в один потік, і таку швидкість (нижню межу), коли проміжки між словами стають настільки великими, що неможливо встановити між ними зв'язок. Точно такі ж межі можна вказати і для інших параметрів. Однак комунікація рідко проходить на межі, звичайно принципова можливість розуміння існує. Швидкість мови залежить від багатьох перемінних. Від ступеня знання мови; від ступеня знайомства зі змістом. На сприйняття швидкої чи повільної мови впливають: освіта, прийняті норми (у різних країнах говорять з різною швидкістю), вік, індивідуальні особливості.

Крім того, для подолання фонетичного бар'єру надзвичайно важливий зворотний зв'язок. У конкретному спілкуванні оптимальну швидкість мови чи дикцію можна встановити по ходу справи, спираючись на реакцію слухача.

Подолання семантичного бар'єру. Семантичний бар'єр є наслідком розбіжності тезаурусів людей. У силу того, що кожна людина має неповторний індивідуальний досвід, вона має і неповторний тезаурус. Що ж дозволяє перебороти цей бар'єр?

Це можливо при більш повному представленні про тезаурус партнера. У сутності в цьому немає нічого неможливого - ми постійно враховуємо тезаурус партнера в спілкуванні, хоча і робимо це мимоволі. Численні помилки в комунікації зв'язані саме з недооцінкою різниці тезаурусів. Ми постійно недооцінюємо різницю тезаурусів, виходячи з презумпції "усі все розуміють як я". Тим часом правильно зворотне "усі все розуміють по-своєму".

Подолання стилістичного бар'єру. Для подолання стилістичного бар'єра необхідно вміти правильно структурувати передану інформацію, що буде легше розумітися, краще запам'ятовуватися. Існують два основних прийоми структурування інформації в спілкуванні: правило рамки і правило ланцюга.

Суть першого правила полягає в тому, що вся призначена для запам'ятовування інформація в спілкуванні, будь-то розмова, лекція, чи доповідь навіть просто ефектна поява, повинні бути укладені в рамку, що саме і задає структуру. Рамку в спілкуванні створює початок і кінець розмови. На початку повинні бути зазначені цілі, перспективи, передбачувані результати спілкування, наприкінці повинні бути підведені підсумки, показані ретроспектива і відзначена ступінь досягнення цілей. Необхідність використання правила рамки насамперед пояснюється простим психологічним законом роботи пам'яті, відкритим наприкінці ХІХ ст. Саме тоді німецький психолог Герман Еббінгауз встановив так званий фактор ряду: початок і кінець будь-якого інформаційного ряду, з чого б він не складався, зберігається в пам'яті людини краще, ніж середина. Виходить, дотримуючи правила рамки, той, хто говорить, може бути впевнений, що сама рамка запам'ятається, а в ній саме головне. Правильно побудована рамка дозволяє організувати інформацію так, щоб структура відповідала установкам слухаючого, його представленням.

Структурування повідомлення може здійснюватися за рахунок застосування правила ланцюга. Правило ланцюга визначає "внутрішнє" структурування, задаючи будівлю спілкування "зсередини". Застосування даного правила зв'язане з тим, що зміст спілкування не може бути безформною купою різноманітних повідомлень, воно повинно бути якимось чином вибудовано, з'єднано в ланцюг. Причому якість ланцюга може бути різною: простим перерахуванням "по-перше, по-друге:"; ланцюг може бути ранговим - "спочатку про головне: і, нарешті, менш істотне"; логічним - "якщо це, то тоді – то і то, раз ми згодні з цим, отже, це теж вірно". Будь-який ланцюг, упорядковуючи, зв'язуючи, організувати зміст, як і рамка, виконує відразу дві роботи. По-перше, він дозволяє поліпшити запам'ятовування, і, по-друге, допомагає структурувати інформацію відповідно до сподівань співрозмовника. Подолання логічного бар'єру. Логіка, як відомо, буває різна, виходить, при побудові впливу важливо врахувати й улюблену логіку партнера.

Подолання логічного бар'єра зв'язано зі знанням ефективності різних аргументів і способів аргументації. Виділяється два основних способи побудови аргументації: висхідна і низхідна. Висхідна аргументація - це така побудова послідовності аргументів, при якій їхня сила зростає від початку до кінця повідомлення. При спадній аргументації, навпаки, сила аргументів спадає до кінця повідомлення. Необхідно підкреслити, що поняття "сила аргументу" - суб'єктивне, що визначається суб'єктивною значимістю аргументів для даної чи людини групи людей, що ще раз підтверджує роль саме нерозуміння - у даному випадку логічного.

блік особливостей слухаючого уточнює загальні положення безліччю поправок. У тому випадку, якщо слухаючий не надто зацікавлений темою повідомлення і метою того, хто говорить є розбудити увагу слухачів, то найбільш сильний і важливий аргумент варто представити на самому початку. Для людей з високою зацікавленістю і високим освітнім рівнем найбільш ефективна висхідна система аргументації, а для людей, не зацікавлених у тому, про що піде мова, і низьким освітнім рівнем, - спадна. Таким чином, спосіб найкращої побудови аргументації прямо зв'язаний зі сприйняттям логіки різними людьми. Проводилися також дослідження, що ставили метою з'ясування того, чи формулювати в повідомленні головні висновки чи залишати цю роботу для слухаючого. С.Ховленд і У.Менделл стверджують, що людям з високою зацікавленістю і високим інтелектуальним рівнем ефективніше не підказувати висновку - вони зроблять його самостійно, у випадку ж низького рівня освіти висновки необхідні.

До проблеми побудови логічної структури повідомлення відноситься і дослідження порівняльної ефективності однобічної і двосторонньої аргументації.

Узагальнюючи результати досліджень по аргументації, можна сказати наступне. Двостороннє аргументоване повідомлення переважаюче і більш ефективне:

а) в освітніх аудиторіях;

б) коли відомо, що аудиторія розходиться в думці з комунікатором;

в) коли є імовірність контрпропаганди в майбутньому.

Однобічна аргументація краще, коли позиції реципієнта і комунікатора подібні і надалі не передбачається контрпропаганди. Двостороннє аргументоване повідомлення в групах з низьким освітнім рівнем не тільки неефективно, але навіть викликає негативні ефекти.

У спілкуванні важливо вміти керувати і "напрямком" мислення партнерів. Ефективність спілкування істотно залежить від того, наскільки партнери глибоко затягнені в спілкування. А це останнє тісно зв'язано з тим, наскільки свідомо підходить людина до рішення тих чи інших питань, чи просто вона слухає, а чи не тільки слухає, але й обмірковує те, що чує і бачить. Для підвищення ефективності спілкування важливо мати можливість чи хоча б шанс "включити" і направити мислення співрозмовника в "потрібному" напрямку.

Один з найбільш відомих прийомів керування мисленням іншого - це риторичне питання. Суть його зводиться до того, що той, хто говорить і слухає використовують питання, на які вони не чекають відповіді, а припускають відповідати на них самі. Навіщо ж задається таке питання? Справа в тому, що саме із питання починається міркування, питання – пусковий момент розумового процесу, і, задаючи риторичне питання, той, хто говорить, так чи інакше сподівається "включити" мислення співрозмовника і направити його в потрібне русло.

Для того, щоб бути зрозумілим співрозмовником, треба по можливості враховувати логіку партнера. Для цього необхідно приблизно представляти собі позиції, а також індивідуальні і соціально-рольові особливості, тому що прийнятність чи неприйнятність тієї чи іншої логіки для партнера в основному залежить від його вихідної спрямованості.

3.3. Прийоми успішного слухання

Розуміння партнера, адекватне уявлення про його точку зору, цілі, індивідуальні особливості - головна умова для подолання усіх без винятку бар'єрів, тому що чим більше той, хто говорить, рахується з особливостями слухаючого, тим більш успішною буде комунікація. Однак і від слухаючого багато що залежить.

Слухати, щоб почути. "Слухати" і "чути" - це не те саме. Від чого залежить якість слухання? Очевидно, від того, наскільки слухаючий зацікавлений в успішному взаєморозумінні партнерів. Очевидно, що, коли ми "хочемо" досягти взаєморозуміння, ми слухаємо якось по-іншому, ніж у випадку, якщо ми не зацікавлені в розумінні.

Американський дослідник спілкування Келлі виділяє два основних види слухання: спрямоване, критичне слухання і емпатичне. Бажана мета в обох видах слухання одна - зрозуміти партнера і віднестися якось до його повідомлення. Однак шляхи досягнення цієї мети різні. У першому випадку слухаючий спочатку критично аналізує повідомлення, а потім уже його "розуміє". У випадку емпатичного слухання все відбувається навпаки. При емпатичному слуханні канали впливу відкриті і захисти відключені, а при спрямованому слуханні, навпаки. В основі типу слухання лежить загальна позиція стосовно партнера, і тому при емпатичному слуханні послабляються всі бар'єри, а при критичному - усі підсилюються. Однак можливо і таке слухання, коли сприймаюче повідомлення певним чином керує собою і партнером, регулюючи окремі бар'єри.

Разом з тим емпатичне слухання ще не дає повного правильного взаєморозуміння. Для цього необхідно не тільки не поспішати з критикою й оцінкою, але і вміти так побудувати спілкування, щоб партнер міг як можна більш повно розкрити зміст свого повідомлення. Позитивний результат у взаємодії по організації розуміння досягається активним, чи рефлексивним, слуханням.

Виділяють чотири види активних відповідних реакцій у спілкуванні, що забезпечують рефлексивне слухання:

1) з'ясування;

2) перефразовування;

3) відображення почуттів;

4) резюмування.

З'ясування являє собою просте звертання до співрозмовника за уточненням його слів, власного розуміння і т.д. Перефразовування - це переформулювання того, що повідомляють своїми словами також з метою перевірки розуміння чи ж з метою напрямку розмови в потрібну сторону (тому що перефразування може торкатися не всього повідомлення, а тільки його частини).

Резюмування - це підсумування основних ідей і почуттів того, що говорить.

Таким чином, необхідним фундаментом для підвищення ефективності спілкування "з боку слухаючого" є його бажання слухати і чути, що, у свою чергу, сильно залежить від того, якою бачиться йому ситуація спілкування.

Отже, слухаючий дійсно може відчутно вплинути на ефективність комунікації - або збільшити, або зменшити її. Причому для нього, так само як і для того, хто говорить, важливо мати знання про бар'єри - свої і партнера. Тільки таким чином можна сподіватися на повноцінне спілкування.

ВИСНОВКИ

У даній роботі була розглянута техніка спілкування, що сприяє розвитку довіри і позитивних взаємин, розумінню. Розглянуто вплив на подальше спілкування першого враження про людину. Розглянуто причини, що перешкоджають ефективному спілкуванню; походження психологічних бар'єрів у спілкуванні; способи їхнього подолання.

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

Спілкування - це процес взаємодії принаймні двох осіб, спрямований на взаємне пізнання, на встановлення і розвиток взаємин, надання взаємовпливу на стани, погляди і поведінку, а також на регуляцію їхньої спільної діяльності.

Дуже важливим у спілкуванні є перше враження. Звичайно, перше враження це не завжди остаточний висновок про співрозмовника, але важливо, що із самого початку саме на його основі будується спілкування У кожного із собою є багаж, що складається з уявлень і суджень про людей, про світ, про себе, зі спогадів, із планів, які треба здійснити в майбутньому і ще з багато чого іншого. Саме з цього багажу і виникає образ партнера. Тим самим усе, що є в багажі, може певним чином відбитися в першому враженні про іншу людину. Звичайно, багаж у кожного свій, і тому люди звертають увагу на різні риси і якості навколишніх, використовують різні риси своїх загальних представлень і свого досвіду й одержують різний результат.

Питання про ефективність людського спілкування - універсальне. Бар'єри спілкування можуть бути зв'язані з характерами людей, їх прагненнями, поглядами, мовними особливостями, з манерами спілкування. І причини багатьох конфліктів, взаємних розбіжностей і невдоволення людей як в особистій, так і в професійній сферах не в останню чергу криються саме в нерозумінні прийомів ефективного спілкування, у невмінні ними користатися.

У цілому основними умовами будь-якого практичного спілкування є уміння і навички людини у використанні так званих розуміючих і директивних прийомів реагування при взаємодії з іншими людьми. ефективне спілкування повинне містити в собі розуміючі і директивні прийоми реагування і по можливості виключати агресивні і принизливо-поступливі реакції при взаємодії з іншими людьми. Але усі ці види спілкування, хочуть цього співрозмовники чи ні, можуть і, не рідко, включають в себе найрізноманітніші бар’єри спілкування. Уникнення - це такий тип бар’єру під час спілкування, коли спостерігається уникнення джерел впливу, відхилення від контакту з партнером, при якому взагалі ніяке спілкування стає неможливим. Авторитет. Дія даного типу бар’єру спілкування полягає в тому, що, розділивши всіх людей на авторитетних і неавторитетних, людина довіряє тільки першим і відмовляє в цьому другим. Нерозуміння. Далеко не завжди є можливість визначити джерело інформації як небезпечне, чуже чи неавторитетне і в такий спосіб захиститися від небажаного впливу. Науковець Б.Ф.Поршнєв виділяє чотири рівні нерозуміння - фонетичний, семантичний, стилістичний і логічний. Не слід представляти собі бар'єри в комунікації як результат свідомого, довільного і спрямованого захисту від впливу. У реальному спілкуванні бар'єри присутні у виді незалежних механізмів, що дані людині для захисту, але їхня дійсна природа людині не відома.

Систему бар'єрів можна уявити собі як автоматизовану охорону - при спрацьовуванні сигналізації автоматично перекриваються всі підступи до людини. Однак можливі й інші варіанти - помилкова тривога і відключення сигналізації.

Навіть якщо комунікація відбувається на тлі довіри до співрозмовника, контрсугестія все рівно може мати місце, але вже не як зовнішній бар'єр, а як спосіб зниження значимості неприємної інформації. Практично для всіх людей важливо вміти спілкуватися таким чином, щоб їх правильно розуміли, щоб їх слухали і чули. Тому, важливо знати способи подолання бар'єрів.

Керувати ефективністю можуть обидва партнера, що говорить і слухає, і кожний з них може зіграти свою роль як у підвищенні, так, і в зниженні ефективності спілкування.

Подолання уникнення містить у собі керування увагою партнера, аудиторії, власною увагою.

Подолання логічного бар'єра зв'язано зі знанням ефективності різних аргументів і способів аргументації. Один з найбільш відомих прийомів керування мисленням іншого - це риторичне питання. Для того, щоб бути зрозумілим співрозмовником, треба по можливості враховувати логіку партнера. Для цього необхідно приблизно представляти собі позиції, а також індивідуальні і соціально-рольові особливості, тому що прийнятність чи неприйнятність тієї чи іншої логіки для партнера в основному залежить від його вихідної спрямованості Розуміння партнера, адекватне уявлення про його точку зору, цілі, індивідуальні особливості - головна умова для подолання усіх без винятку бар'єрів, тому що чим більше той, хто говорить, рахується з особливостями слухаючого, тим більш успішною буде комунікація. Однак і від слухаючого багато що залежить.

Необхідним фундаментом для підвищення ефективності спілкування "з боку слухаючого" є його бажання слухати і чути, що, у свою чергу, сильно залежить від того, якою бачиться йому ситуація спілкування. Взагалі методів, прийомів і правил ефективного спілкування розроблено чимало, єдиною проблемою тільки залишається те, що більшість з нас просто забуває про них, віддаючись своїй людській природі, забуваючи про найважливіші правила спілкування. Тільки одиницям вдається цілеспрямовано і ефективно їх використовувати і знаходити спільну мову з більшістю співрозмовників. Ефективне спілкування і вміння усувати бар’єри в ньому – це більше, ніж наука, це справжнє мистецтво, яке так потрібне в нашому житті.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Андреева Г.М. Социальная психология. Учебник для высших учебных заведений. - М.: Аспект Пресс, 1998.

2. Зимняя И.А. Психология. – М., 1991.

3. Зеркин Д.П. Основы конфликтологии. - Ростов-н\Д: "Феникс", 1998.

4. Крижанская Ю.С., Третьяков В.П. Грамматика общения. - 2-е изд. - М.: "Смисл", "Академический проект", 1999.

5. Марченко А.І. Проблеми успішного спілкування. – Львів, 1990.

6. Ломов Б.Ф. Общение и социальная регуляция поведения индивида// Психологические проблемы социальной регуляции поведения, - М., 1976.

7. Немов Р.С. Психология. Книга 1: Основы общей психологии. – М., Просвещение, 1994.

8. Общение и оптимизация совместной деятельности. Под ред. Андреевой Г.М. и Яноушека Я. М., МГУ, 1987.

9. Петрушин В.И. Психология менеджмента. - М.: Институт практической психологии, 1996.

10. Пиз Аллан. Язык жестов. Пер. с англ. Котляра Н.Е., Островского Л. - Мн.: "Парадокс", 1998.

11. Райгородский Д.Я. (редактор-составитель). Практическая психодиагно¬стика. Методики и тесты. Учебное пособие. - Самара: Издательский Дом "Бахрах", 1998.

12. Соснин В.А., Лунев П.А. Как стать хозяином положения: анатомия эффективного общения. - М.: Издательский центр "Академия", Институт психологии РАН, 1996.

13. Фолкен Чак Т. Психология - это просто. Пер. с англ. Муртазина Р. - М.: Агенство "ФАИР", 1997.

14. Шейнов В.П. Конфликты в нашей жизни и их разрешение. - Мн.: "Амалфея", 1997.

15. Язык одежды, или как понять человека по его одежде. - М.: Ассоциация авторов и издателей "Тандем", "Гном-Пресс", 1998. Додатки

== Психотехнічні вправи з розвитку комунікативної

                                компетентності педагогів ==

               При підборі вправ для проведення занять слід орієнтуватися на такі основні вимоги: 

1. Що передусім має відбутися в результаті виконання відповідної вправи:

• змінитися стан групи як єдиного цілого?

• змінитися стан кожного з учасників групи зокрема?

• більшою мірою змінитися стан когсь одного або двох – трьох учасників?

• з׳явитися матеріал просування групи вперед у змістовному плані? Чи щось інше .

2. На якому етапі розвитку знаходиться група: чим більш вона згуртована,чим вільніше почувають себе її учасники,тим більш ризикованими можуть бути вправи.Це стосується насамперед тих вправ,котрі допускоють фізичний контакт учасників групи в ході їх виконання,а також вправ,що виконують з закритими очима.Не своєчасне застосування таких вправ може спричинити підвищення напруженості та винекнення дискомфорту в групі.

3. Склад групи: соціально - демографічні характеристики (стать,вік,тощо) а також фізичні дані.

4. Час дня: на початку дня слід проводити вправи,що дозволяють відволіктись від турбот і проблем,що не відносяться до групової роботи,включатися в ситуацію «тут і тепер»,відчути групу тощо;крім того,буває необхідно мобілізувати увагу,інтелектуальну активність.

У другі половині дня варто проводити вправи,що допомагають зняти втому,створюють умови для емоційної розрядки.Останні також корисно виконувати після папружених обговорень,складних для всіх або деяких учасників групи.

Зміст подальшої роботи

Еефективність вправ багато в чому залежить від чіткості,ясності,лаконічності інструкції ,що має містити достатню і необхідну інформацію.Не слід перевантажувати інструкцію деталями,зайвими поясненнями.

Невдалим можна вважати такий варіант ,коли тренер інструктує довше,ніж триває виконання самої вправи.Іноді доцільно в процесі інструктування навести приклад, що ілюструє виконання вправи або про демонструвати ,як вона має виконуватись.

Проговорюючи інструкцію,тренер уважно по черзі дивиться на учасників групи,встановлюючи з кожним візуальний контакт.Це підвищує рівень уваги учасників групи,знижує ймовірнісь відволікання і пропуску якихось фрагментів інструкції.По виразу обличчя тренр відразу зауважує тих,хто щось не зрозумів, і закінчуючи інструкцію питанням : «Можливо,треба щось уточнити,пояснити?», - затримує погляд саме на цих учасниках групи .

Приступати до виконання вправи слід лише після того,як тренер переконається,що усі зрозуміли інструкцію і знають , що треба робити.Однак навіть і в цьому випадку у процесі виконання вправи може виявитися непорозумінням або неоднозначність її розуміння різними членами групи.У цьму випадку варто зупинити виконанння вправи і внести корективи.

Вправи з розвитку рефлексії та емпатії

Мета даного комплексу вправ полягає у розвитку вміння проникати у внутрішній стан іншої людини ,мислено ставити себе на її місце,адекватно оцінювати та розуміти її психоемоційні стани.«думати за неї »,«вживатися» в її психоемоційні стани,співпереживати їй.

Перша вправа.

Учасникам роздають фотокартки із зображенням людей,чиї психоемоційні виражені не так явно й чітко,як у попередніх випадках,або ж емоції,які вони переживають,носять більш складний характер.Час виконання вправ не обмежується,щоб була змога добре проаналізувати побачене.

Завдання 1. Максимально повно та точно охарактеризуйте всі відтінки емоційного стану зображеної людини,спробуйте відтворити характер і хід думок,а також протікання почуттів.

Завдання 2. Визначте ,чим би могла займатися ця людина в той момент,коли її фотографувити,які події передували цьому моменту,якими б могли бути її дії у наступну мить тощо.

Друга вправа.

Виконавці вправи розподіляють парами і стають обличчям один до одного.Один із них робить повільні рухи руками,головою всім тілом .Завдання другого – намагатися стати «дзеркальним» відображенням свого напарника.Складність рухів і темп їх виконання пари добирають сомостійно.Через деякий час виконавці міняються ролями.

Вправу можна ускладнити,не визначивши,хто з виконавців є «оригінолом»,а хто «дзеркалом » .Необхідність гнучко реагувати на партнера,підігравати йому є хорошим засобом розвитку вміння підтримувати психологічний контакт з іншими.

Виконання вправи та аналіз дозволяє усвідомити:

•робота «дзеркала » буде ефективною лише тоді,коли відображають не лише рухи рук,голови,тіла,але й міміка,зосередженість,інші особливості психоемоційного стану партнера;

•між виконавцями вправи досить швидко виникають дуже специфічні взаємини,в основі яких лежить спроможність «дзеркала» перейнятися психоемоційним станом партнера.

Третя вправа.

иконавці вправи розподіляються по парах.За командою ведучого один із них зображає «заморженого» (нерухоме тіло,закам׳яніле обличчя,порожній погляд і т.ін.).Завдання партнаре полягає в тому,щоб упродовж однієї хвилини вивести його з цього стану «розморозити» .Можна користуватися мімікою,жестами,пантомімікою,однак у жодному випадку словами або дотиком.

Критерії ефективності виконання вправи встановлюють самі учасники.По завершенні вправи партнери міняються ролями .

Четверта вправа

Вправа виконується в парах.Ведучий пропонує кожному вибрати собі в пару того члена групи якого він знає менше за інших.

Завдання 1.Протягом чотирьох хвилин мовчки дивимося один на одного.

Завдання 2. Кожному з вас дається 4 хвилини,упродовж яких ви маєте розповісти своєму співрозмовникові,кого ви бачите перед собою.Розповідь треба починати словами: «я бачу перед собою …» і далі слід говорити лише про зовнішній вигляд,не включаючи в розповідь оцінних понять та слів,що містять інформацію про особистісні особливості людини,наприклад: добрі очі,розумний погляд,тощо.Спочатку хтось говорить 4 хвилини ,інший слухає,потім навпаки.Я скажу вам,коли потрібно буде помінятися ролями.

Завдання 3.Кожному з вас дається 5 хвилин для того,щоб розповісти своєму співрозмовникові,яким він (ваш співрозмовник) був, на ваш погляд,коли йому було 5 років.При цьому можна говорити не тільки про зовнішній вигляд,але і про особливості поведінки ,хорактеру тощо.

Після того як перша п׳ятихвилинка завершиться,тренер пропонує тому учасникові,що слухає розповідь про себе,протягом хвилини висловити оповідачеві,що його розповіді було найбільш точним і що в його житті було зовсім не так.

Далі 5 хвилин для розповіді дається іншому учаснику пари,а слухач наприкінці розповіді одержує хвилинку для зворотного зв׳язку. Завдання 4. Кожному з вас дається 5 хвилин для того щоб розповісти своєму партнерові,яка,на ваш погляд,людина.Ви можете говорити все,що відповідає на питання:«Якою людиною є співрозмовник?».

Після виконання всіх чотирьох завдань учасники сідають у коло,і кожному дається хвилина ,протягом якої слід представити свого партнера групі як людину,з якою всім прийдеться розом провести певний час.

Дана вправа дає різні можливості для обговорення.Можна задати запитання: «Що ви почували ,коли слухали розповідь про себе ?»,«Виконання якого з завдань викликоло у вас найбільщі труднощі ,які враження виникли у вас у перебігу виконання вправи тощо.

П׳ята вправа.

Група ділиться на дві підгрупи,утворюючи дві шеренги так,щоб всі сиділи обличчям один до одного (якщо в групі непарне число учасників, то тренер також бере участь у виконанні вправи).

Інструкція: «Уявіть собі,що всі ми їдемо в автобусах: одна підгрупа їде в одному,друга – в іншому.Автобуси зупинилися у транспортні «пробці».Ви сидете біля вікна і бачите,що в іншому автобусі прямо напроти вас і теж біля вікна сидить ваш знайомий.Це велике везіння,оскільки вам терміново слід передати йому якусь важливу інформацію,і ви,скориставшись ситуацією,намагаєтесь це зробити.Однак здійснити це ви можете лише мовчки ,без слів,невербально.Часу у вас небагато.Той,кому передасть інформацію,має постаратись зрозуміти,що йому повідомляє його знайомий ».

На першому етапі вправи тренер пропонує одній ширензі виступити в ролі тих,хто передає інформацію,а інший – в ролі тих, хто сприймає повідомлення.Доцільно дати учасникам можливість піготуватися до виконання вправи.Коли всі готові,тренер пропонує кому-небудь з першої шеренги почати передавати інформацію,а всіх інших просить уважно спостерігати.Після того як інформація буде передана,той учасник групи,кому вона була призначена,розказує,що він зрозумів.Інші учасникі у цей час можуть висловлювати свої версії вербалізації даного тексту.Це активізує роботу,дозволяє набути більшого матеріалу для обговорення,знижує напруженість.По завершенні той, хто передавав повідомлення,говорить,чи правильно його зрозуміли ,і за необхідністю вносить корективи.

Шоста вправа.

Учасники сидять по колу.Інструкція: «Зосередьтеся на своєму сусіді справа.Згадайте всі його прояви під час роботи групи,все,що він говорив, робив.Згадайте почуття і ставлення,що виникали у вас до до цієї людини.Для цьго в нас буде три хвилини ».

Після закінчення трьох хвилин тренер продовжує інструкцію: « Навколо нас , та у нас самих теж,постійно все рухається.Погойдуються листя дерев,летять птахи,падає сніг,бігають діти.Характер руху може бути дуже різним.Знайдіть такий образ руху,який би відображав ваше уявлення про вашого сусіда справа.

Коли усі будуть готові,кожен,по черзі,повідомить своєму сусідові про образ,який він викликав».

Сьома вправа.

Учасники групи сидять парами.Тренер бере участь у виконанні вправи,якщо в групі не парна кількість учасників.

Інструкція: «Згадайте все,що ви знаєте один про одного,те,що говорив ваш партнер,як він вів себе,діяв у різних ситуаціях спільної роботи,а після цього по черзі розкажіть один одному про те,прояви яких стереотипів,звичок та ідей,дуже значущих для вашого партнера,ви помітили в його поведінці».

Після того як робота в парах закінчена,група сідає колом,і тренер ставить питання: «Розкажіть по ваші враження від роботи в парах»,«Що ви нового довідались про себе під час роботи в парах?»,тощо.

Вправа спрямована на усвідомлення своїх звичок,стереотипі,принципів,що дозволяє учасникам в подальшому зауважувати їх вплив на власну поведінку та на оточуючих людей.Це підвищує поведінкову і когнітивну гнучкість особистості,сприяє подоланню бар׳єрів у спілкуванні.

Восьма вправа.

Учасники групи розділяються на підгрупи по 4-5 чоловік

Інструкуія : «Зараз кожний з вас буде змагатися згадати ситуацію,у якій ваше уявлення про людину або її якісь,ставлення до вас або до інших людей виявилось помилковим.Коли усі будуть готові,по черзі максимально докладно і детально опишіть цю ситуацію і постарайтеся сформолювати причину вашої помилки. Коли усі розкажуть про свої ситуації, спобуйте узагальнити виявлені вами помилки і будьте готові до того, щоб повідомити усім нам зроблені висновки ».

Вправа спрямована на усвідомлення інтерпретаційних перекручувань при сприйнятті якостей і ставлень людей.

При виконанні вправи можуть виникнути труднощі, пов’язані з тим , що декому з учасників важко згадувати або докладно описувати подібні ситуації.

Тренер використовує виявлені труднощі для створення додаткової мотивації учасників, закликаючи їх до зусиль у структуруванні власного досвіду. У процесі обговорення нерідкі звернення учасників до таких феноменів міжособового сприйняття, як ефект ореолу, першого враження, новизни, стеретипізації тощо.