Відмінності між версіями «Вернадський Володимир Іванович "Про науковий світогляд"»
(Створена сторінка: Вернадський Володимир Іванович — український радянський філософ, природознавець, мис...) |
м (Захист на Вернадський Володимир Іванович "Про науковий світогляд" встановлено ([edit=sysop] (безстроково) [move=sysop] (безстроково)) [каскадний]) |
||
| (Одна проміжна версія одного користувача не показана) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | + | ||
| + | Вернадський Володимир Іванович — український радянський філософ, природознавець, мислитель, засновник геохімії, біогеохімії та радіогеології, космізму народився 12 березня 1863 у Петербурзі. Академік Петербурзької АН (з 1912), професор Московського університету, один із засновників Української Академії наук; став дійсним членом АН України та її першим президентом (з 1919), засновник першої наукової бібліотеки в Україні (нині названої його ім'ям), з 1921 року знову у Росії. Збагатив науку глибокими ідеями, що лягли в основу нових провідних напрямків сучасної мінералогії, геології, гідрогеології, визначив роль організмів у геохімічних процесах. Для його діяльності характерні широта інтересів, постановка кардинальних наукових проблем, наукове передбачення. | ||
| + | |||
| + | Велика і багатогранна наукова спадщина В.І.Вернадського визначена потребами людського суспільства, запитами виробничої діяльності людини. Він був не тільки видатним природознавцем, мінералогом, основоположником геохімії та біогеохімії, творцем вчення про живу речовину, біосферу і ноосферу, а й великим мислителем, теоретиком та істориком науки. Стверджуючи, що людський розум і створені ним знання є якісно новою геологічною силою, здатною визначити подальшу долю планети, вчений акцентував увагу на посилення ролі науки у вирішенні складних завдань, що виникають у результаті взаємодії природи і суспільства, маючи на увазі не тільки виробничо-практичну, а й соціальну сферу діяльності людства. В основу досліджень В.І.Вернадський поклав сформульоване ним нове для того часу поняття наукового світогляду. За його словами, "науковий світогляд ... уявлення про явища, доступні науковому вивченню, яке дається наукою; ... певне ставлення до оточуючого нас світу явищ, при якому кожне явище входить у рамки наукового вивчення і знаходить пояснення, що не суперечить основним принципам наукового пошуку". Визначивши найважливіші історичні сили, що рухають наукову думку, В.І. Вернадський вважав, що основні риси наукового пізнання будуть незмінними, яку б галузь науки ми не взяли як вихідну: всі вони приведуть до одного наукового світогляду, підкреслюючи і розвиваючи деякі його частини. Таким чином, посилаючись на вчення В. І. Вернадського можна висловити таку думку, що формування та розвиток наукового світогляду залежить від розвитку різних наукових галузей та суспільства в цілому, в той же час науковий світогляд певного історичного періоду (часу) формує нові бачення філософського, релігійного, мистецького і не тільки світосприйняття. Науковий світогляд не є якоюсь окремою ланкою певного історичного періоду чи епохи, він є тою «ниткою» яка пронизує весь розвиток людства від первісної людини до сьогодення (до сучасного науково світогляду), і протягується до нових наукових відкриттів, нового наукового світогляду. | ||
| + | На мою думку, існування наукового світогляду (базуючись на сучасному розвитку знань людства) можна пояснити на основі закону збереження енергії - світогляд як і енергія у Всесвіті є величиною постійною, але здатною до видозмін, саме тому науковий світогляд нікуди не зникає, а видозмінюється, і саме цю думку ми можемо підсилити словами В.І. Вернадського «Натовп індивідуальностей не знищить і не змінить повністю життя, прояву і ставлення до оточення окремої особистості; потомство індивідуальностей, що на них виросло, не знищить і не замінить вічних і своєрідних рис своїх предків». Найкраще проілюструвати правильність цього твердження (явище) можна розглянувши світ мистецтва. « У Шекспіра й Данте, у великих творах грецької поезії, кожне покоління знаходить нові й нові риси; їх не замінять ні пристосовані до новітніх людей наслідування, ні до певної міри на них виховані нові витвори людського генія. Те ж саме ми бачимо і в інших галузях мистецтва. Та нова епоха скульптури, зародження якої ми, очевидно, тепер переживаємо, ніколи не знищить враження і впливу, якого завдає й буде завдавати вічно юна грецька пластика; так само як, нові твори великих майстрів живопису XIXст. не дозволяють забути твори художників XVI і XVII ст. Те саме видно всюди в мистецтві: у музиці й архітектурі, романі й драмі. | ||
| + | І все ж ми можемо заперечити, що тут відбувається глибокий прогрес, йде ріст і поглиблення мистецтва: твори нових авторів, не замінюючи й не знищуючи індивідуальності стародавніх, відкривають перед нами цілком нові області, недоступні розумінню минулих віків, і які є справою нових творців. Так постійно витворюються нові форми мистецтва. Наскільки можна прослідкувати його історію, то немає кінця можливому розширенню його галузі, як немає кінця науково пізнаванному.» | ||
| + | Окрім розуміння поняття науковий світогляд, процеси його формування, та розвитку в різні епохи, В.І. Вернадський також акцентує увагу на впливі наукового прогресу на релігійне та філософське життя суспільства. В його роздумах постає питання: «Чи більше поле зайняте наукою в тих галузях людського мислення, де раніше повністю панували релігія й філософія, чи більше поле здобуте релігією й філософією завдяки росту й розвитку наукового світоусвідомлення». Аналізуючи ці слова ми знову повертаємось до думки що науковий світогляд не є окремим елементом в житті людства, а є складовою частиною, тому нові наукові відкриття змушують людину задумуватись над новими філософськими ідеями, бачити щось нове у старому, вдосконалювати своє розуміння, в той же час як би не розвивалась наука ми досі не можемо ні змінити ні дати відповідь на основне філософське запитання: « А в чому ж сенс буття ЛЮДИНИ?»...А чи дійсно розвиток науки зумів заперечити чи підтвердити існування Бога?... В той же час є багато природних явищ, які тепер можуть бути зрозумілі людині завдяки науковим відкриттям, відповідно ці явища та процеси втрачають свою божественність, та незвідність для людей...Таким чином, ми чітко бачимо, що є взаємний вплив наукового світогляду і філософського та релігійного життя, але який цей вплив ми дати чіткої відповіді не можемо, принаймі на сьогодні. | ||
| + | Читаючи працю В.І. Вернадського «Про науковий світ» ми розуміємо, що автор намагається показати сумісність між науково-технічним розвитком, та розвитком філософського бачення людини її життя, розуміння сенсу усього що нас оточує. | ||
| + | В.І. Вернадський узагальнює суть філософської творчості і говорить про те, що у філософській творчості завжди виступає заглиблення людини в саму себе, розуміння самої себе, і вираження цього розуміння в формі думок. У будь-якій філософській системі безумовно відображається настрій душі її творця. Філософські системи ніби відповідають ідеалізованим типам людських індивідуальностей, виражених у формі мислення. Особливо різко й глибоко виявляється таке їх значення у видаваній ними конкретній життєвій програмі, тобто у їх поточному світогляді. І напевне саме науковий розвиток у поєднанні із поточним світоглядом формує нове як філософське бачення, так і новий науковий світогляд конкретної історичної епохи. | ||
| + | |||
| + | В.І.Вернадський аналізуючи поняття наукового світогляду, виділяє ще один термін, а краще сказати філософський термін - натхнення. «В історії розвитку людства значення містичного настрою – натхнення – ніколи не може бути оціненим надто високо». | ||
| + | Виникає питання, а чи є натхнення лише чимось містичним і проникає лише в філософське та творче життя людей, і зовсім не потрібне для розвитку науки…А чи може існувати наука без натхнення? Мабуть, я не помилюсь, якщо скажу що ні, адже важко знайти інший стимул, ніж натхнення навіть для відкриття нових хімічних формул, або ж розвитку новітніх технологій, чи для будь яких інших наукових відкриттів…., якщо не натхнення то тоді що змушує людей до розвитку?!... | ||
| + | «Якщо б ми коли-небудь змогли логічно проаналізувати художнє натхнення генія чи конструктивне споглядання і містичні екстази релігійних і філософських будівничих чи творчу інтуїцію вченого, то ми, напевне, змогли б – як хотів Лаплас - виразити весь світ в одній математичній формулі» | ||
| + | Але до сьогоднішнього дня нікому не вдалося це зробити… | ||
| + | |||
| + | Отже, ми не можемо розкрити сенс буття людини лише за допомогою математичних формул, але ми ніколи не зможемо наблизитись до відповіді на це запитання лише вивчаючи наше життя з філософської точки зору, таким чином науковий світогляд, як і філософський (релігійний) світогляд є результатом людської діяльності, тому вони будуть існувати завжди, як взаємно впливаючи один на одного, так і незалежно один від одного. | ||
Поточна версія на 14:04, 23 вересня 2012
Вернадський Володимир Іванович — український радянський філософ, природознавець, мислитель, засновник геохімії, біогеохімії та радіогеології, космізму народився 12 березня 1863 у Петербурзі. Академік Петербурзької АН (з 1912), професор Московського університету, один із засновників Української Академії наук; став дійсним членом АН України та її першим президентом (з 1919), засновник першої наукової бібліотеки в Україні (нині названої його ім'ям), з 1921 року знову у Росії. Збагатив науку глибокими ідеями, що лягли в основу нових провідних напрямків сучасної мінералогії, геології, гідрогеології, визначив роль організмів у геохімічних процесах. Для його діяльності характерні широта інтересів, постановка кардинальних наукових проблем, наукове передбачення.
Велика і багатогранна наукова спадщина В.І.Вернадського визначена потребами людського суспільства, запитами виробничої діяльності людини. Він був не тільки видатним природознавцем, мінералогом, основоположником геохімії та біогеохімії, творцем вчення про живу речовину, біосферу і ноосферу, а й великим мислителем, теоретиком та істориком науки. Стверджуючи, що людський розум і створені ним знання є якісно новою геологічною силою, здатною визначити подальшу долю планети, вчений акцентував увагу на посилення ролі науки у вирішенні складних завдань, що виникають у результаті взаємодії природи і суспільства, маючи на увазі не тільки виробничо-практичну, а й соціальну сферу діяльності людства. В основу досліджень В.І.Вернадський поклав сформульоване ним нове для того часу поняття наукового світогляду. За його словами, "науковий світогляд ... уявлення про явища, доступні науковому вивченню, яке дається наукою; ... певне ставлення до оточуючого нас світу явищ, при якому кожне явище входить у рамки наукового вивчення і знаходить пояснення, що не суперечить основним принципам наукового пошуку". Визначивши найважливіші історичні сили, що рухають наукову думку, В.І. Вернадський вважав, що основні риси наукового пізнання будуть незмінними, яку б галузь науки ми не взяли як вихідну: всі вони приведуть до одного наукового світогляду, підкреслюючи і розвиваючи деякі його частини. Таким чином, посилаючись на вчення В. І. Вернадського можна висловити таку думку, що формування та розвиток наукового світогляду залежить від розвитку різних наукових галузей та суспільства в цілому, в той же час науковий світогляд певного історичного періоду (часу) формує нові бачення філософського, релігійного, мистецького і не тільки світосприйняття. Науковий світогляд не є якоюсь окремою ланкою певного історичного періоду чи епохи, він є тою «ниткою» яка пронизує весь розвиток людства від первісної людини до сьогодення (до сучасного науково світогляду), і протягується до нових наукових відкриттів, нового наукового світогляду. На мою думку, існування наукового світогляду (базуючись на сучасному розвитку знань людства) можна пояснити на основі закону збереження енергії - світогляд як і енергія у Всесвіті є величиною постійною, але здатною до видозмін, саме тому науковий світогляд нікуди не зникає, а видозмінюється, і саме цю думку ми можемо підсилити словами В.І. Вернадського «Натовп індивідуальностей не знищить і не змінить повністю життя, прояву і ставлення до оточення окремої особистості; потомство індивідуальностей, що на них виросло, не знищить і не замінить вічних і своєрідних рис своїх предків». Найкраще проілюструвати правильність цього твердження (явище) можна розглянувши світ мистецтва. « У Шекспіра й Данте, у великих творах грецької поезії, кожне покоління знаходить нові й нові риси; їх не замінять ні пристосовані до новітніх людей наслідування, ні до певної міри на них виховані нові витвори людського генія. Те ж саме ми бачимо і в інших галузях мистецтва. Та нова епоха скульптури, зародження якої ми, очевидно, тепер переживаємо, ніколи не знищить враження і впливу, якого завдає й буде завдавати вічно юна грецька пластика; так само як, нові твори великих майстрів живопису XIXст. не дозволяють забути твори художників XVI і XVII ст. Те саме видно всюди в мистецтві: у музиці й архітектурі, романі й драмі. І все ж ми можемо заперечити, що тут відбувається глибокий прогрес, йде ріст і поглиблення мистецтва: твори нових авторів, не замінюючи й не знищуючи індивідуальності стародавніх, відкривають перед нами цілком нові області, недоступні розумінню минулих віків, і які є справою нових творців. Так постійно витворюються нові форми мистецтва. Наскільки можна прослідкувати його історію, то немає кінця можливому розширенню його галузі, як немає кінця науково пізнаванному.» Окрім розуміння поняття науковий світогляд, процеси його формування, та розвитку в різні епохи, В.І. Вернадський також акцентує увагу на впливі наукового прогресу на релігійне та філософське життя суспільства. В його роздумах постає питання: «Чи більше поле зайняте наукою в тих галузях людського мислення, де раніше повністю панували релігія й філософія, чи більше поле здобуте релігією й філософією завдяки росту й розвитку наукового світоусвідомлення». Аналізуючи ці слова ми знову повертаємось до думки що науковий світогляд не є окремим елементом в житті людства, а є складовою частиною, тому нові наукові відкриття змушують людину задумуватись над новими філософськими ідеями, бачити щось нове у старому, вдосконалювати своє розуміння, в той же час як би не розвивалась наука ми досі не можемо ні змінити ні дати відповідь на основне філософське запитання: « А в чому ж сенс буття ЛЮДИНИ?»...А чи дійсно розвиток науки зумів заперечити чи підтвердити існування Бога?... В той же час є багато природних явищ, які тепер можуть бути зрозумілі людині завдяки науковим відкриттям, відповідно ці явища та процеси втрачають свою божественність, та незвідність для людей...Таким чином, ми чітко бачимо, що є взаємний вплив наукового світогляду і філософського та релігійного життя, але який цей вплив ми дати чіткої відповіді не можемо, принаймі на сьогодні. Читаючи працю В.І. Вернадського «Про науковий світ» ми розуміємо, що автор намагається показати сумісність між науково-технічним розвитком, та розвитком філософського бачення людини її життя, розуміння сенсу усього що нас оточує. В.І. Вернадський узагальнює суть філософської творчості і говорить про те, що у філософській творчості завжди виступає заглиблення людини в саму себе, розуміння самої себе, і вираження цього розуміння в формі думок. У будь-якій філософській системі безумовно відображається настрій душі її творця. Філософські системи ніби відповідають ідеалізованим типам людських індивідуальностей, виражених у формі мислення. Особливо різко й глибоко виявляється таке їх значення у видаваній ними конкретній життєвій програмі, тобто у їх поточному світогляді. І напевне саме науковий розвиток у поєднанні із поточним світоглядом формує нове як філософське бачення, так і новий науковий світогляд конкретної історичної епохи.
В.І.Вернадський аналізуючи поняття наукового світогляду, виділяє ще один термін, а краще сказати філософський термін - натхнення. «В історії розвитку людства значення містичного настрою – натхнення – ніколи не може бути оціненим надто високо». Виникає питання, а чи є натхнення лише чимось містичним і проникає лише в філософське та творче життя людей, і зовсім не потрібне для розвитку науки…А чи може існувати наука без натхнення? Мабуть, я не помилюсь, якщо скажу що ні, адже важко знайти інший стимул, ніж натхнення навіть для відкриття нових хімічних формул, або ж розвитку новітніх технологій, чи для будь яких інших наукових відкриттів…., якщо не натхнення то тоді що змушує людей до розвитку?!... «Якщо б ми коли-небудь змогли логічно проаналізувати художнє натхнення генія чи конструктивне споглядання і містичні екстази релігійних і філософських будівничих чи творчу інтуїцію вченого, то ми, напевне, змогли б – як хотів Лаплас - виразити весь світ в одній математичній формулі» Але до сьогоднішнього дня нікому не вдалося це зробити…
Отже, ми не можемо розкрити сенс буття людини лише за допомогою математичних формул, але ми ніколи не зможемо наблизитись до відповіді на це запитання лише вивчаючи наше життя з філософської точки зору, таким чином науковий світогляд, як і філософський (релігійний) світогляд є результатом людської діяльності, тому вони будуть існувати завжди, як взаємно впливаючи один на одного, так і незалежно один від одного.
