Відмінності між версіями «Іван Мазепа»
Матеріал з Wiki TNEU
(http://www.buycialisonlinemed.com#63712 cialis online - cialis online) |
Donserg (Обговорення • внесок) м (Захист на Іван Мазепа встановлено ([edit=sysop] (безстроково) [move=sysop] (безстроково))) |
||
(8 проміжних версій 4 користувачів не показані) | |||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
− | + | == Походження == | |
− | + | ||
+ | Герб І.С.Мазепи «Курч» Іва́н Мазе́па (Іван Мазепа-Колединський, пол. Jan Mazepa Kolędyński; 20 березня 1639 — 21 вересня 1709) — шляхтич київський, підчаший Чернігівський (1665) гетьман Війська Запорозького обох берегів Дніпра (1687—1709), князь Священної Римської Імперії Германської Нації (1707—1709) | ||
− | + | Першу частину свого життя Іван Мазепа був на службі Російськії імперії і Петру I. Потім, з цілої низки причин (головною з яких були жорстокі знущання по відношеню до українців, знищення гетьманської столиці Батурин і цілковите безжалісне вирізання його мешканців переважно жінок та дітей) почав проводити діяльність спрямовану на вихід українських земель зі складу Російської імперії. Зокрема у 1708 р. уклав угоду з Карлом XII. Після поразки шведської армії під Полтавою емігрував. Помер у Бендерах, похований у Галаці. | |
− | + | Мазепа народився в Мазепинцях, на шляхетському хуторі Київщини, неподалік від Білої Церкви, що його надав польський король Сигізмунд II Август у 1592 р. шляхтичеві Михайлові Мазепі-Колєдинському з роду Курчів. | |
− | + | Батько — Степан-Адам Мазепа. За молодих літ це був типовий кресовий шляхтич. В 1654 році він був Білоцерківським козацьким отаманом. Степан-Адам Мазепа був одружений з Мариною Мокієвською, представницею старого шляхетського роду Білоцерківщини. Марина Мокієвська-Мазепина присвятила свої молоді роки сім'ї й вихованню своїх двох дітей — сина Івана, майбутнього гетьмана, й доньки Олександри, — а після смерті чоловіка віддала себе справам громадським і церковним. Вона була членом Луцького Хрестовоздвиженського братства (к. 1666 р.), а згодом прийняла чернецтво (з ім'ям Марії Магдалини) й була ігуменією Києво-Печерського Вознесенського (1686—1707) і Глухівського (з 1688 р.) жіночих монастирів. Вірна дорадниця свого сина-гетьмана, вона померла в глибокій старості наприкінці 1707 р. | |
− | + | Дитинство Мазепи припало на час невпинних боїв козаків із Польщею. Ще змалку мусив він навчитися їздити верхи, володіти шаблею та засвоїти всі ті військові вправи, які вабили нащадка козаків. А при цьому він не занедбував своєї освіти. Адже належав до інтелігентної родини, де наука була завжди в пошані. | |
− | |||
− | + | == Роки освіти == | |
− | + | Мати Мазепи Марія була жінкою освіченою, сміливою й свідомою патріоткою, мала великий вплив на нього. Мати відправила його на навчання до Києва, тодішні школи якого славились на весь європейський Схід. Викладали там професори, що здобували освіту на Заході, а заснував їх київський митрополит Петро Могила, давній учень Єзуїтської Колегії «Ля Флеш», звідки запозичив методи навчання. | |
+ | |||
+ | І.С.Мазепа | ||
+ | Мазепа студіює три роки риторику та латину. Цицерон, Тіт Лівій і Тацит стають його улюбленими авторами і їхня мова та гармонійний стиль залишаться для нього зразками та чаруватимуть його все життя. Мазепа добре володів пером, у хвилини дозвілля писав вірші й цікавився всіма видами літературної творчості. Знав 8 мов. | ||
− | + | Коли закінчив студії і повернувся до рідної домівки, батько, що мріяв про велику кар'єру для свого сина, вислав його як пажа на двір польського короля Яна-Казимира. Молодець зумів швидко завоювати прихильність короля. Мазепа вже тоді вмів чарувати людей; аж до пізньої старості зберіг тайну привабливості; королі, князі, жіноцтво, вояки, козаки, а навіть духовні не вміли боронитися перед його дивною силою полонити серця. | |
+ | |||
+ | |||
+ | == На службі польському королю == | ||
+ | |||
+ | Новий польський король Ян-Казимир, син Сигізмунда III та Констанції Австрійської, був у близьких взаєминах із західною цивілізацією, підтримував з нею зв'язки з практичних оглядів. Мав звичку висилати щороку на чужину трьох талановитих молодців шляхетського походження, щоб вони покращували свою освіту. Мазепа також потрапив до цих вибранців. Він відвідав Німеччину, Францію та Італію, бажаючи так само, як пізніше Петро I, на все поглянути власним оком та все зрозуміти; врешті-решт почав знайомитися з політикою і повернувся з чужини як людина світового знання та поглядів. | ||
+ | У 1659 р. він знову при дворі Яна-Казимира ще у більших ласках, ніж коли-небудь. Тим часом події міжнародної політики надали зовсім інший напрям його бурхливій долі. | ||
+ | |||
+ | Шляхта не могла зректися своїх ілюзій, і між давніми противниками вибухнула нова війна. Цим разом Україна, що мусила наблизитися до молодої православної Москви, не мала щастя. Ян-Казимир опинився у скрутному становищі: Польща мала з усіх боків ворогів, на неї наступала Швеція, Бранденбург, Трансильванія, Москва та Україна, а навіть одна частина збунтованих польських магнатів звернулася проти неї. Ян-Казимир бачив уже свій кінець. Мазепа допомагав йому усіма силами. Король доручав йому кілька разів нелегкі дипломатичні місії в Україні, з якими він вдало впорався. | ||
+ | |||
+ | Афіша колись культової драми «Мазепа та дикий кінь» за поемою Лорда Байрона, 1833 р. | ||
+ | |||
+ | |||
+ | == Напівлегендарне вигнання з Польщі == | ||
+ | |||
+ | Але Мазепа був українцем, і польські магнати не могли йому вибачити ні його походження, ні його успіхів. Під час однієї із своїх подорожей Мазепа мав нагоду підтвердити королеві зрадницьку поведінку одного із шляхтичів, Пасека. | ||
+ | |||
+ | Ян Казимир, якому Мазепа розкрив очі, наказав арештувати Пасека, але цей великий крутій зумів викрутитися і присягнувся помститися смертю Мазепі. Вони зустрілися за рік в королівських передпокоях. Пасек, п'яний, а може, тільки прикинувшись нетверезим, виганьбив Мазепу. Цей замахнувся шаблюкою, а такий жест у королівській палаті вважали злочином. Мазепі занадто сильно заздрили придворні, що могли би бути справедливими свідками інциденту; крім цього, він був козак, і Ян Казимир, людина слабкої волі, не завагався, коли треба було жертвувати Мазепою, щоб задовольнити апетити своєї шляхти. Мазепа втратив становище. | ||
+ | |||
+ | Та й ця невдача Мазепи не наситила помсти Пасека, який мав добре перо. Він залишив по собі «Спомини», які належать до найживіших творів польської літератури, написані з темпераментом, багатою, різкою й живою мовою, стилем блискучого полеміста та майстра шпаги. | ||
+ | |||
+ | Ян-Хризист Пасек вигадав у своїх «Споминах» славну легенду про розгнузданого коня, що на перший погляд осліплювала своєю пластикою, а в дійсності, як більшість поетичних образів, надто далека від правди своєю бурхливою романтичною уявою. Легенда ця каже, що Мазепа мав коханкою дружину визначного польського магната; коли ошуканий чоловік дізнався про це, наказав своїй службі зловити винуватця, прив'язати його нагого до дикого коня і пустити степом, що аж із Польщі помчав із ним в Україну. Пасек у ролі оборонця чесності так захопився власною уявою, що вигукнув: «Бачиш, Мазепо, до чого доводить підлота та чужоложство! Тьфу! Чи шляхтич може бути брехуном і злодієм?» | ||
+ | |||
+ | Не було доведено, що в дійсності така подія була. Але Пасек використав реальнїсть того факту, що Мазепа користувався успіхом серед жіноцтва. Ця історія була в усіх подробицях занадто гарна й мала свою привабу: маса схопила її і перетворила в епопею, а поети, маляри та музики — Байрон, Гюго, Верне, Булянже, Ліст — покористувалися нею і звеличили її героя, що зріс до величини символу. Едгар Кіне порівняв раз нещасливу Францію до замученого Мазепи, перед яким простягалося славне майбутнє. | ||
+ | |||
+ | |||
+ | == Повернення в Україну та служба Дорошенкові == | ||
+ | |||
+ | З 1663 р. І.Мазепа жив у родовому маєтку в с. Мазепинці, потім успадкував після смерті батька посаду чернігівського підчашого. | ||
+ | |||
+ | Наприкінці 1669 р. Мазепа вступає на службу до гетьмана Петра Дорошенка. Це був справді «переломовий момент» (Д. Дорошенко) у житті й діяльності майбутнього гетьмана, який відтоді цілковито віддає себе українській державній справі. | ||
+ | |||
+ | Та передусім поява Мазепи при чигиринському гетьманському дворі була пов'язана з великою зміною в його особистому житті. Десь 1668—1669 р. він одружився в Корсуні з удовою (трохи старшого від нього віку) Ганною Фридрикевич. Ми дуже мало знаємо про гетьманову Гайну. Невідомо також, чи мала вона дітей від Мазепи; якщо вони й були, то померли в ранньому дитинстві. Здається, мала доньку, яка померла в дитинстві («Historische Remargues», 22.I. 1704, Humburg sub dato 27.Xl.1703, Москва, Мацьків, 116). | ||
+ | |||
+ | У Дорошенка Мазепа був спочатку ротмістром надвірної корогви, себто командиром гетьманської гвардії, а згодом (десь коло 1674 р.) він, виконує обов'язки генерального осавула. Він брав участь у війні Дорошенка як союзника Туреччини проти Польщі (похід у Галичину 1672 р.). Він не був генеральним писарем: сучасну вістку про це, дуже популярну й досі в історичній літературі, спростував був ще сам Дорошенко (справді, генеральним писарем у 1669—1676 рр. був Михайло Вуяхевич-Височинський). Але Дорошенко не міг не оцінити великих здібностей («росторопності й цікавості», як каже Величко) Мазепи і не раз доручав йому важливі дипломатичні місії. | ||
+ | |||
+ | |||
+ | == Перехід до Самойловича == | ||
+ | |||
+ | У червні 1674 р, Дорошенко послав Мазепу до Криму й Туреччини, давши йому татарський ескорт і кілька полонених козаків з Лівобережжя, призначених у подарунок ханові й султанським достойникам. Під час цієї подорожі, біля р. Інгулу, Мазепа попав у руки запорожців, які могли б його вбити, якби не кошовий отаман Іван Сірко, що впізнав Мазепу й врятував його. Коли гетьман Лівобережної України Іван Самойлович довідався про це, він зажадав у Сірка видати йому Мазепу. Сірко спочатку відмовив, але під тиском московського уряду змушений був відіслати Мазепу до Батурина (у липні 1674 р.) Та своєю досвідченістью в міжнародних справах і бездоганними манерами він переконує Самойловича зробити його довіреною особою. Він був обраний військовим осавулом. | ||
+ | |||
+ | Булава гетьмана Лівобережної України до рук Івана Мазепи по¬трапила в 1687 р., коли в результаті чергової антигетьманської змови генеральної старшини, інспірованої фаворитом тодішньої російської правительниці Софії князем Василем Голіциним, гетьмана Івана Самойловича не лише було позбавлено влади, а й заслано до Сибіру. Невдовзі й сам фаворит потрапив в опалу і попрямував слідами Самойловича. Втратила владу і Софія. Здавалося, за такого розкладу сил гетьманувати Мазепі залишилося також лічені дні. Однак у та¬ких непевних умовах Івану Степановичу не лише вдалося втриматися при владі, а й істотно зміцнити власні позиції. | ||
+ | |||
+ | Він мав тоді вже 50 років і був людиною з величезним життєвим та політичним досвідом. Обрання Мазепи пов'язане було з підписанням нових, «Коломацьких статей». В основу яких покладено «Глухівські статті» Многогрішного 1669 року, але з деякими додатками на користь Москви. | ||
+ | |||
+ | Так, було застережено, що Україна не сміє порушувати вічний мир з Польшою і повинна підтримувати добросусідські стосунки з Кримом. Знову заборонено Україні мати дипломатичні стосунки з іншими державами. Крім залог та воєводів, що були в Києві, Чернігові, Ніжені, Переяславі та Острі, московська залога мала стати в гетьманський резиденції — Батурині — для постійного контролю над гетьманським урядом. Заборонялось «голосов испущать», що «Малороссийский край гетманского регименту», а тільки казати, що він належить до єдиної держави з Великоросійським краєм. Тому мусить бути вільний перехід з Москви на Україну. Гетьман і старшина повинні дбати про зміцнення зв'язків між двома народами. | ||
+ | |||
+ | |||
+ | == Обрання гетьманом та загальна політика I.C.Мазепи == | ||
+ | |||
+ | Основні цілі політики Мазепи як гетьмана України були: об'єднання (або принаймні консолідація) українських земель — Гетьманщини, Правобережжя, Запоріжжя і, якщо можливо, Слобожанщини і Ханської України в складі єдиної Української держави під гетьманським реґіментом, та встановлення міцної автократичної гетьманської влади у становій державі європейського типу зі збереженням традиційної системи козацького устрою. | ||
+ | |||
+ | Ревний покровитель православ'я, він будує по всій Гетьманщині цілу низку церков, споруджених у стилі українського бароко. Заходами Мазепи Києво-Могилянський колегіум набув статусу академії (у цей час відомої як «Могило-Мазепивіанська») (завдяки матеріальній підтримці гетьмана вона спромоглася спорудити нові корпуси і збільшити кількість спудеїв до 2 тис.). | ||
+ | |||
+ | Після великого Богдана Мазепа вперше поставив особу гетьмана на рівень державного володаря, монарха. Недарма в народі побутувала приказка: «від Богдана до Івана не було гетьмана». Свою владу він ототожнював з могутністю держави. Мазепа якнайрішучіше захищався від будь-яких посягань з боку запорожців, що боролися за свою автономність, і від деяких старшин, які посилали донос за доносом цареві. У своїй зовнішній політиці гетьман відмовився від орієнтації на Польшу, Крим і Туреччину. Боротьба з Росією видавалась на той час безнадійною, тому тривалий час Мазепа просто продовжував лінію Самойловича, спрямовану на забезпечення максимально можливої автономії. | ||
+ | |||
+ | Його відкрита й послідовна підтримка старшини збуджувала повсюдне невдоволення серед народних мас та настроєних проти старшини запорожців. Потенційно вибухова ситуація виникла у 1692 р., коли Петро Іваненко (Петрик), військовий канцелярист втік на Січ і став піднімати там заколот проти гетьмана. Оголосивши, що настав час повстати проти старшини, яка «смокче народну кров» і «визволити нашу батьківщину Україну з-під влади Москви», Петрик заручається підтримкою кримських татар. Проте коли замість допомоги татари стали грабувати населення, популярність Петрика серед народу похитнулася й повстання згасло. | ||
+ | |||
+ | == Внутрішня політика гетьмана Мазепи | ||
+ | Господарство == | ||
+ | |||
+ | Українське господарство в добу Мазепи переживає часи свого піднесення. Поширюються торговельні зносини також з Кримом і Чорноморсько-Дунайськими країнами. Росте і внутрішня торгівля, зокрема торговельний обмін між північчю й півднем Гетьманщини, між Гетьманщиною і Запоріжжям та Слобожанщиною, між Лівобережжям і Правобережжям. В кінці XVII ст. дуже розвиваються галузі промисловості, які вимагали спеціального технічного досвіду та устаткування, і більших грошових вкладів. | ||
+ | |||
+ | == Соціальні відносини. Козацька старшина == | ||
+ | |||
+ | Внутрішня політика гетьмана Мазепи була безпосереднім продовженням політики Самойловича, але провадилася вона іншими темпами й подекуди іншими методами. Ця політика цілком виразно сприяла зростові козацької старшини, зміцненню її економічної бази й соціального становища й перетворенню її на зверхній стан Гетьманщини, а тим самим і на провідну верству в Козацько-Гетьманській державі. | ||
+ | Козацтво | ||
+ | |||
+ | Політика українського уряду щодо козацтва за часів гетьманування Мазепи була цілком ясна і послідовна. Козацтво на Гетьманщині являло собою в той час дуже поважну силу і як заможна сільська верхівка, і як головний військовий резерв держави. В руках козацтва були і чимала площа землеволодіння, і важливі господарські вгіддя, млини, ґуральні, інші промислові й торговельні заклади, а головне — права і вольності, здобуті «шаблею козацькою» за Богдана Хмельницького. | ||
+ | |||
+ | == Міщанство == | ||
+ | |||
+ | Розвиток торгівлі і промисловості за часів Мазепи сприяв зростанню міста, зокрема його купецької верстви. У зв'язку з тим відбувалися чималі зміни в соціально-економічному житті міст Гетьманщини. | ||
+ | Селянство | ||
+ | |||
+ | Селянство в часи Івана Мазепи становило більшу частину населення України. Попри розповсюджену думку ніякого не тільки масового, але й взагалі закріпачення селян в часи Мазепи не відбувалося. Селяни, по перше, ще не втратили юридичні права на землю, і якщо право займанщини вже переставало братися до уваги як право власності, то письмово оформлені документи підтверджували таке право беззастережно, лише значно пізніше, через десятиліття, у другій половині 18 ст. такі письмові угоди селян перестали визнавати за юридичні документи, якщо земля, на якій вони жили була повторно роздана конфідентам верховної влади, по друге, навіть там, де селяни жили на землі державців, вони повністю зберігали за собою право вільного переходу на нове місце проживання, з правом забрати своє рухоме майно, але досить часто продавали й землю, яку вони обробляли, і яка формально-юридично належала державцям, що ставало причиною багатьох конфліктних ситуацій, як це засвідчують документи тих часі. Натомість існує лише один документ, універсал Мазепи, вписаний до полтавських актових книг (і з огляду на відсутність оригіналу точна передача змісту якого може викликати сумніви) що стосується Полтавщини, де селянам забороняються селянські переходи, та попри те, що в тисячі інших універсалів Мазепи такого немає, а навпаки, в них досить широко віддзеркалюються вільні переходи селян від одних державців до інших, в українській історіографії традиційно широко використовуються посилання лише на зазначений вище універсал в роботах, які стосуються соціально-економічного становища України за часів Мазепи, що фатально спотворює дійсний правовий статус селянства тих часів.Матеріальне становище селянства почало помітно погіршуватися за часів Північної війни, коли воно сильно було обтяжене розквартируванням в Гетьманщині багатьох російських полків внаслідок тотальної мілітаризації Росії Петром І, годувати голодних російських содатів та утримувати коней драгунів мало за свій кошт українське населення, сталося це після Полтави, вже за Скоропадського, мляві спроби якого протидіяти цьому були надто анемічними, щоб Росія взяла їх до уваги, хоч до закінчення Північної війни у нього були деякі дипломатичні можливості, щоб послабити та відтермінувати цей тягар, спричинений брутальним порушенням царським урядом автономних прав Гетьманщини. | ||
+ | |||
+ | == Гетьман Мазепа і духовне життя України == | ||
+ | |||
+ | Не менш важливий був вклад гетьмана Мазепи в духовне життя України-Гетьманщини, що саме за його гетьманування досягає особливого піднесення, напруження та розцвіту, і то у всіх галузях української культури — в освіті, науці, літературі, мистецтві. | ||
+ | |||
+ | Гетьман Мазепа був великим меценатом культурних починів і будов на Україні. Найбільш вражає в часи Мазепи розвиток образотворчого мистецтва, головне архітектури. В добу Мазепи відроджується Київ як духовий центр України. Мазепинська доба створила свій власний стиль, що виявився не лише в образотворчому мистецтві і в літературі, але в цілому культурному житті гетьманської України. Це було бароко, українське бароко, близький родич західноєвропейського, але, разом з тим, глибоко національний стиль, який мав своє найвище завершення в часи Мазепи. | ||
== Стосунки з Петром I == | == Стосунки з Петром I == |