|
|
| (48 проміжних версій 5 користувачів не показані) |
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| | | | |
| − | cDYlCi <a href="http://ylvfnrquwyby.com/">ylvfnrquwyby</a>, [url=http://fctgoorbbhrc.com/]fctgoorbbhrc[/url], [link=http://nqefqphgtppq.com/]nqefqphgtppq[/link], http://vzfdxzuwrcgl.com/
| |
| − |
| |
| − | http://www.onlinebuyviagrapills.com#61352 order viagra - buy viagra
| |
| − |
| |
| − | == Генетична психологія ==
| |
| − |
| |
| − |
| |
| − | Поряд з багатьма психічними процесами, явищами і психічними механізмами, співіснують: процеси породження, створення і функціонування психічних явищ. Поняття “генетичний” має охоплювати ці еволюційні та історичні явища. Але так склалося, що поняттям “генетична психологія” нажаль визначаються лише ті дослідження пов’язані з розвитком дитини.
| |
| − |
| |
| − | Генетична психологія включає в себе розділи: 1. Період немовляти. 2. Дитинство (научіння, здібності, особистість, взаємини між дітьми і батьками). 3. Підлітковий вік. 4. Вік змужніння. 5. Геронтологія.
| |
| − |
| |
| − | До ідеї генезису психічних явищ дослідники дійшли досить швидко. Створення ж системного предмета генетичної психології відбувається повільно. Це триватиме до того часу, поки не буде віднайдено спосіб розбудови системи генетичної психології, яка б задовольнила логічні та суттєві критерії буття предмета дослідження.
| |
| − |
| |
| − | Дослідження Г. С. Костюка, визначили: а) предмет дослідження, б) метод, в) продукт, одержаний в наслідок розвитку психіки людини, - тобто основи загальної генетичної психології.
| |
| − |
| |
| − | Поряд з генетичною психологією розвиваються й “дочірні” галузі.
| |
| − |
| |
| − | Так, генетична епістемологія, заснована Ж. Піаже, є прикладом оригінального визначення предмета, завдань і методів, що підлягають дії законів генезису форм знань. Мета генетичної епістемології - дослідити, в якому віці і як людина оволодіває знаннями, поняттями, коли у неї виникають пізнавальні розумові операції і які їхні зв’язки з іншими сторонами її психічного життя. Ж.Піаже розглядав психологічні механізми виникнення у людини: а) різних форм і типів знання, б) понять, в) пізнавальних операцій, г) співвідношення знань різного типу і рівня.
| |
| − |
| |
| − | Розвиток ідей загальної генетичної психології (С.Д.Максименко) визначає її об’єкт. Це - людина - духовно-тілесний індивід, породжений власною предметно-практичною діяльністю. Глибинний же зміст предмету - властивості людини. Така зміна предмета викликає зміни способів пізнання і заміщення вихідних понять генетичної психології. Програмою віддалених цілей навчання і виховання задається нормативний об’єкт (належна людина).
| |
| − |
| |
| − | Так, аналіз вихідного стану психічного явища створює можливість одержання нового знання про наступні його стани. Було знайдено, що кожне психічне явище до певного моменту існує і не існує, виникає чи знищується. Але від факту генезису психічного, перетворення однієї форми на іншу і її видозмін до концепції генетичної психології тривалий час.
| |
| − |
| |
| − | В психології існує багато фактів, які фіксують моменти зародження, виникнення психічних явищ, перерви поступовості (інсайт, продукти інтуїції тощо), стрибкоподібні переходи їх у новий стан, до нової функції, до нового способу дій.
| |
| − |
| |
| − | Системна інтерпретація фактів генезису психічних явищ, розширили межі експерименту і сприяли застосуванню генетичних ідеї в психології і практиці. А нові методологічні установки дозволяють не лише визначити новий предмет дослідження, а й передбачати нові загальні ознаки предмета дослідження - розвиток властивостей людини.
| |
| − |
| |
| − | Генетична психологія, на відміну від генетичної епістемології Ж.Піаже, повинна мати своїм предметом дослідження: а) виникнення психічних явищ, б) їхнє походження і в) становлення нових психічних механізмів у життєвих процесах , г) функціонування, а також д) відродження втрачених дійових функцій.
| |
| − |
| |
| − | Багатогранність поняття “генетична психологія” полягає в тому, що воно охоплює три більш-менш глибокі аспекти змісту, які проникають один в одного.
| |
| − |
| |
| − | 1. Психічний розвиток людини породжується її діяльністю: вона спочатку оволодіває нею, щоб продуктивно працювати, користуючись психічним здатностями в регуляцій дій та вчинків.
| |
| − |
| |
| − | 2. Комплекс наукових знань, надбаних людством в процесі виробничої, культурної, державної та художньої діяльностей. Ці знання можна назвати психологічною мудрістю.
| |
| − |
| |
| − | 3. Система наукових знань створюється впровадженням в психологію наукових методів і особливо експерименту, вона набуває статусу науки - виробництва нового знання. Внаслідок цієї роботи психологів відкриті основні принципи і пояснювальні поняття генетичної психології.
| |
| − |
| |
| − |
| |
| − | == Біхевіоризм ==
| |
| − |
| |
| − |
| |
| − | Філософія прагматизму спричинила появу в американській психології біхевіоризму, або науки про поведінку (Уотсон). Якщо предметом свого дослідження інтроспективна психологія мало свідомість, то поведінкова психологія – поведінку. Біхевіоризм заперечує свідомість як предмет психології.
| |
| − |
| |
| − | Предметом біхевіоризму є вивчення поведінки як зовнішніх реакцій організму на стимули, що діють на нього. Поведінка, на думку біхевіористів, формується в результаті неусвідомлюваного відбору фізичних рухів як реакцій на стимули.
| |
| − |
| |
| − | Цей вид активності людини описувався поняттями: стимул-реакція, утворення навичок, інтеграція навичок, проміжна перемінна, потенціал збудження і гальмування, намір, очікування, знання тощо, а процес розв’язання задач здійснюється єдиними способом – методом “проб і помилок”, “сліпим” добором виконаних навмання рухів.
| |
| − |
| |
| − | Головне у поведінці — це навички. Мислення ними зводиться до мови та мовних навичок. Провідною у навчанні є дресура, в процесі якої набуваються необхідні навички. Усвідомлення мети, змісту та процесу навчання вони недооцінюють.
| |
| − |
| |
| − | Закони поведінки лише фіксують відношення між тим, що відбувається на “вході” людини (стимул) і “виході” її (реакції), а те що відбувається всередині на думку біхевіоріальної психології, не піддається науковому аналізові, оскільки лежать за межами можливостей прямого спостереження.
| |
| − |
| |
| − | Закони дій і поведінки були відкриті при дослідженні тварин (переважно білі пацюки) і переносилися на людину.
| |
| − |
| |
| − |
| |
| − | == Гешальтпсихологія ==
| |
| − |
| |
| − |
| |
| − | Німецькі психологи (Вертгеймер, Келер, Коффка, К.Левін) на підставі спеціальних досліджень висунули програму вивчення психіки з точки зору цілісних структур – гештальтів (образів, форм). Образ і форма відображеного предмета – функціональна структура, яка відповідно дії її законів, упорядковує розмаїття окремих відображених явищ. Гештальти - образи первинні по відношенню до своїх компонентів. Було доведено, що внутрішня, системна організація цілого (образу, форми) предмета визначає властивості і функції частин, що складають це ціле.
| |
| − |
| |
| − | Ідея примату цілісності над структурою спростовувала уявлення про принцип розчленування свідомості на елементи і побудову на цих елементах за законами асоціацій, або творчого синтезу, складних психічних феноменів.
| |
| − |
| |
| − | Застосування принципу цілісності у психологічних дослідженнях дозволило вивчити важливі психічні властивості відображення і його продуктів образів. Зокрема: константності, структурності залежності образа предмета (“фігури” ) від його довкілля (“фону”) тощо.
| |
| − |
| |
| − | Була знайдена роль сенсорного образу в організації рухової дії, а побудова цього образу здійснювалася особливим психічним актом – “інсайтом” – миттєвих охопленням відношень між відображеною ситуацією.
| |
| − |
| |
| − | Важливим досягненням гештальтпсихологоії було відкриття законів образів: а) тяжіння частин до створення симетричного цілого, б) групування частин у напрямку максимальної простоти, рівноваги; в) “прегнантності” – прагнення психічного феномену набути визначену, чітку і завершену форму.
| |
| − |
| |
| − | При вивченні процесів мислення людини центром уваги був спрямований на перетворення образу (реорганізація, нова центрівка тощо), що надає йому продуктивний характер, на відзнаку від формально-логічних операцій, алгоритмів тощо.
| |
| − |
| |
| − |
| |
| − | == Структурна психологія ==
| |
| − |
| |
| − |
| |
| − | Структурна психологія головним принципом вважає вивчення структури свідомості. Поняття структури свідомості передбачає наявність в ньому елементів і зв’язку між ними, тому зусилля психологів були спрямованні на пошук складових і способів їх структурування. Вважалося, що перед психологією стоять три питання “що?”, “як?” і “чому?”. Тому всі дослідницькі процедури були побудовані так, щоб відповісти на питання: з яких елементів побудований предмет, що досліджується; як ці елементи комбінуються і чому виникає така, а не інша комбінація елементів.
| |
| − |
| |
| − | У структурі свідомості розрізнялись три елемента: відчуття – найпростіший елемент з якістю, інтенсивністю, чіткістю і тривалістю; образ і почуття у його елементарній формі.
| |
| − |
| |
| − | Причому предметний характер сприйняття відкидався і вважався помилкою стимулу, що призводило до підміни самого відчуття знанням по стимул, який його викликав. Ця цілісність — не сума окремих психічних процесів, а своєрідна структура із закладеними у ній специфічними властивостями, які не випливають з властивостей окремих елементів психічного життя. Навпаки, властивості цілого визначають властивості окремих частин.
| |
| − |
| |
| − |
| |
| − | == Психоаналіз ==
| |
| − |
| |
| − |
| |
| − | Дослідження в галузі психопатології та психіатрії викликали необхідність вивчати роль і дію неусвідомлюваних чинників, що визначають потреби й потяги особистості, її поведінку. Так утворився психоаналітичний напрям у психології (З.Фрейд).
| |
| − |
| |
| − | Концепція З.Фрейда про підсвідоме увібрала в себе множину різнорідних раніш існуючих відомостей, догадок і припущень. Були використані і народі прикмети, забобони. Наприклад, вчення про підсвідоме зустрічається у І.Гербарта, про психічну енергію – у Г.Т.Фехнера; про те, що тіло людини заряджене енергією нескінченно великого потенціалу - у І Сікорського; поняттям “витіснення” із однієї сфери в іншу – у А.Шопенгауера, “Едіпів комплекс” широко описаний у літературних творах, зокрема у Дідіро “Племінник Рамо”.
| |
| − |
| |
| − | Психоаналіз тісно пов'язаний з теорією З.Фрейда про переважання в психічній діяльності особистості підсвідомих, інстинктивних потягів.
| |
| − |
| |
| − | У структурі особистості З.Фрейд виділяє три компонента:
| |
| − |
| |
| − | 1) ід (воно) – осередок сліпих інстинктів, або сексуальних, або агресивних потягів, що прагнуть відразу задовольнитися, незалежно від ставлення людини до довкілля Ці прагнення, проникаючи з підсвідомого у свідомість, стають джерелом активності людини, своєрідно спрямовують її вчинки та поведінку. Особливого значення психоаналітики надають сексуальним потягам;
| |
| − |
| |
| − | 2) его (я) – регулятор, який сприймає інформацію із довкілля і стан власного організму, зберігає її в пам’яті і організує дії в інтересах самозбереження;
| |
| − |
| |
| − | 3) супер-его (над-я) – сукупність моральних стандартів, заборон і заохочень, що засвоєні особистістю переважно не усвідомлено у процесі виховання.
| |
| − |
| |
| − | На думку З.Фрейда, всередині людини довічно відбувається таємнича війна між прихованими у глибинах не усвідомлюваних психічних сил і необхідністю вижити у ворожому людині соціальному середовищу.
| |
| − |
| |
| − | Заборони з боку соціального середовища – “цезура” свідомості, - стикаючись з неусвідомлюваними потягами, наносять душевні травму, придушують енергію прагнень. Вимоги до его з боку ід, супер-его і соціуму, до якого індивід мусить пристосувати, породжують величезну внутрішню напругу.
| |
| − |
| |
| − | Як наслідок таємничої війни в середині особистості (головною силою є сексуальні потяги – лібідо), вона неминуче постійно перебуває в стані конфлікту само з собою і з соціальним оточенням.
| |
| − |
| |
| − | Але ця енергія нікуди не дівається і вимушена знаходити обхідні шляхи виходу зовні. Внаслідок зіткнень і боротьби компонентів особистості виникають невротичні симптоми, сновидіння, помилкові дії (обмовки, описки тощо) забування неприємного.
| |
| − |
| |
| − | З.Фрейд створює поняття про механізми захисту особистості від руйнування. До цих механізмів він відносить:
| |
| − |
| |
| − | - компенсацію – механізм відшкодування відсутності або дефекту якихось фізичних чи психічних якостей;
| |
| − |
| |
| − | - витіснення у сферу підсвідомого небажаного;
| |
| − |
| |
| − | - раціоналізацію – спроба усвідомлення пояснення чи виправдання підсвідомих мотивів; - ідентифікацію себе з іншою особою, яка має, з точки зору суб’єкта, ті якості, що відсутні у неї самої;
| |
| − |
| |
| − | - сублімацію – трансформації неусвідомлюваних сексуальних імпульсів на творчості (мистецтво, наука);
| |
| − |
| |
| − | - регресію – повернення до пройдених стадій розвитку (зрозуміло, що всі стадії розвитку у психоаналізі пов’язані лише з виявом первинної сексуальної енергії – лібідо);
| |
| − |
| |
| − | - механізми егоцентризму, дисоціації, нарцисизму тощо.
| |
| − |
| |
| − | Задача психотерапії, виходячи з цього, полягає в тому, щоб виявити переживання, травмують людину і звільнити від них особистість шляхом усвідомлення витиснутих потягів, розуміння причин невротичних станів.
| |
| − |
| |
| − | Дійсно, З.Фрейд торкнувся найважливіших складових психіки людини. Питання мотивації як реального чинника регуляції поведінки, будови особистості, динаміки взаємин між її різними (усвідомлюваними і неусвідомлюваними) компонентами – висунув на передній план. Але пояснення здобутих фактів призвело до того, що мотивація виступила у вигляді психічної енергії, яка циркулює в організмі, і має один вектор – спрямованість на розсіювання і розрядку.
| |
| − |
| |
| − | Послідовники вчення З.Фрейда особливу увагу приділяють розробці проблеми” Я” як автономного утворення, що має у собі власні енергетичні сили і вільного від конфліктів. Але неофрейдисти відкидають вихідну тезу З.Фрейда про споконвічність асоціальної природи людини, природжену агресивність та провідну роль інстинктів, зокрема, сексуальних потягів, у людини.
| |
| − |
| |
| − | Згідно з теорією А.Адлера (1870-1937) провідним мотивом діяльності людини є природжене прагнення до зверхності, до влади. Витоки цього прагнення – почуття неповноцінності, яке притаманне кожній людині, і намагання компенсувати свої слабості і розвивати ущербні функції. Щоб подолати почуття неповноцінності, людина прагне піднести себе в очах оточуючих, і у власному уявленні про себе.
| |
| − |
| |
| − | Будова особистості за А.Адлером складається у ранньому дитинстві (до 5 років) і переживається як “стиль життя”, який визначає увесь наступний психічний розвиток. Цілі життя складаються із усвідомленого почуття неповноцінності, спроб його подолання і самоствердження.
| |
| − |
| |
| − | Якщо у особистості цілі реалістичні – життя нормальне, а навпаки – особистість стає невротичною і асоціальною. А ці стани вмикають в активність механізми компенсації і суперкомпенсації. Активність людин спрямовується на досягнення особистої влади на іншими, зверхності і відхиленнями поведінки від соціальних цінностей і норм. Тому задача психотерапії – допомогти людині усвідомити що її цілі і прагнення нереалістичні і спрямувати сили компенсації в творчих актах, у могутності самовдосконалення, вияву себе в науці, філософії, мистецтві.
| |
| − |
| |
| − | К.Юнг (1875-1961) стверджує, що пережиті людиною ступені розвитку є змістом неусвідомлюваної сфери людської психіки – архетипи. Вони виражаються зовні у вигляді сновидінь, міфів і вірувань. К.Юнг створює уявлення про будову психіки: система “Самість”, “Персона”, “Тінь” і “Аніма” і “Анімус”. Зі складними відношеннями між собою. Так “Персона” – соціальна оболонка особистості, може підміняти, придушувати Самість, обмежуючи свободу розвитку особистості. За умови, коли Персона стає виразом дійсного Самості людини, досягається стан психічного здоров’я.
| |
| − |
| |
| − | До системи “Тінь” – сукупність темних потягів, спонукань, що суперечать загальній спрямованості особистості. Не окремо існує і (Аніма) Душа – аналог створеного людиною образа матері або батька (Анімус) – і неусвідомлені – особисте і колективне.
| |
| − |
| |
| − | Значне розповсюдження має юнгівська концепція типів особистості: екстравертів та інтровертів. Перші - всі свої сили і інтереси спрямовують на довкілля, його предмети впливають на людину, як магніти, що і стає основою відчуження від самого себе. Інші – інтроверти – всю енергію спрямовують на себе, на свою психіку.
| |
| − |
| |
| − | Різниця між екстравертами та інтровертами визначається відмінностями у станах афективної напруги особистості. Висока напруга емоцій інтроверта обумовлюється тривалістю і яскравістю вражень, якими він живе. У екстраверта емоційна насиченість зовнішніх вражень швидко падає, не залишаючи сліду. І лише постійна новизна вражень і предметів довкілля здатні викликати швидко згасаючі емоції. Ті та інші типи особистостей мають певні вади.
| |
| − |
| |
| − | Слаба спрямованість екстравертів на свій внутрішній світ обумовлюється, згідно з Юнгом, інфантильністю і архаїчністю сфери її неусвідомлюваної психіки і виражається егоцентризмом, егоїзмом і пихатістю, прагненням створити враження на оточуючих і експансією у поведінці. Інтроверти – особистості, що мають прямо протилежний облік і спрямованість
| |
| − |
| |
| − |
| |
| − | == Психологія установки ==
| |
| − |
| |
| − |
| |
| − | Психологічна установка - теорія розроблена грузинським психологом Д.М.Узнадзе. Вона розкриває закономірності неусвідомлюваної регуляції психічних станів, що забезпечують людині бути готовою до дії, виконання певної діяльності, спрямованої на задоволення власних потреб.
| |
| − |
| |
| − | У класичному варіанті установка людини – це первинна неусвідомлена реакція на ситуацію, в якій вона усвідомлює і вирішує задачі. Отже, основною умовою створення актуальної установки є: а) потреба, б) ситуація і в) процес задоволення потреби або розв’язання задачі. В разі виникнення одних і тих же умов, установка здатна закріплюватися і тоді створюється фіксована установка, яка і звільняє свідомість людини від акту прийняття рішення діяти так, а не інакше.
| |
| − |
| |
| − | У залежності від того, на який компонент діяльності спрямована установка, виділяють три рівні регуляції діяльності людини:
| |
| − |
| |
| − | 1) смислові установки, коли їх предметом стає мотивація діяльності;
| |
| − |
| |
| − | 2) цільові установки – усвідомлення продукту, який повен бути створений діями;
| |
| − |
| |
| − | 3) операційні установки – здатність операційно пристосовувати регуляцію діяльності відповідно умовам її здійснення.
| |
| − |
| |
| − | Функції установки, її ефекти і зміст розкриваються в саморегуляції діяльності. А саме:
| |
| − |
| |
| − | по-перше, установка визначає сталий, послідовний, цілеспрямований плин дій, тобто є механізмом стабілізації, який зберігає їх спрямованість у безперервно змінних умовах діяльності;
| |
| − |
| |
| − | по-друге, фіксована установка звільняє свідомість людини від необхідності приймати рішення і довільно контролювати дії у стандартних і відомих умовах;
| |
| − |
| |
| − | по-третє, установка може стати фактором, що обумовлює інертність, задубілість дій, їх скутість, що створює труднощі у пристосуванні до нових умов виконання діяльності.
| |
| − |
| |
| − | Вітчизняна психологія як свої вихідні позиції має принципи цілісності психічного життя особистості, взаємозв'язку психічних процесів і властивостей, розвитку особистості в процесі навчання та виховання, соціальної зумовленості психічного життя людини.
| |
