Відмінності між версіями «Загальна педагогіка»

Версія за 20:58, 23 січня 2011

Перелік поданих матеріалів:

Загальне поняття про дидактику як педагогічну теорію навчання

Болонський процес в Україні

Основні цілі Болонського процесу до 2010 року

Питання дидактики у середній школі

  Список використаної літератури

Вступ Дана тема є і справді дуже актуальною на сьогодення, адже питання освіти хвилює дедалі більше всіх і всюди. Оскільки стратегічних питань сучасної дидактики може бути декілька, наприклад, питання ЗНО (зовнішнього незалежного оцінювання), питання збільшення терміну прходження магістратури тощо. Саме тому я обрала два найболючіших, як на мене, на даний момент, питання, а саме: «Впровадження Болонського процесу у ВНЗ » та «Питання дванадцятирічної школи».

   Ми ставили за мету як можна глибше розкрити тему. Тому   вважали  за

необхідне розкрити такі питання як: • загальне поняття про дидактику як педагогічну теорію навчання; • питання дидактики у ВНЗ - Болонський процес; • питання дидактики у середній школі - дванадцятирічка. Вибір був обґрунтований наступним чином. В першому питанні розкриті поняття „дидактики” як самостійної галузі.

    В другому питанні  - мова йде про Болонський, як питання дидактики на сучасному рівні освіти у ВНЗ.
   Третє питання доносить до нас проблему дванадцятирічної школи.
   У класичній педагогіці дидактика представлена у  вигляді  піраміди.  Другою

основою є початкова школа, а вища школа є її вершиною. Тому ми і повинні докласти всіх зусиль для розвитку навчання в вищій школі, так як це є кінцевим процесом формування не тільки спеціаліста, але й і просто людини. Основні завдання роботи: 1. визначити поняття «дидактики»; 2. з’ясувати питання дидактики на різних рівнях освіти; 3. розглянути дані питання зі всіх сторін – як негативних, так і позитивних.

1.Загальне поняття про дидактику як педагогічну теорію навчання. Дидактика (від грецьк. "didaktikos" — повчаючий і "didasko" — вивчає) є частиною педагогіки, що розробляє проблеми навчання та освіти. Основні категорії дидактики: навчання, освіта, викладання, учіння, знання, вміння, навички, а також мета, зміст, організація, види, форми, методи, цінності, результати (продукти) навчання. До основних дидактичних категорій також можна зарахувати поняття "дидактична система" і "технологія навчання". Отже, дидактика — наука про навчання, його цілі, зміст, методи, технології, засоби, організацію та зворотний зв'язок на основі досягнутих результатів. Вона сформувалася у самостійну галузь, відокремлюючись від філософських знань,на початку XVII ст. завдяки англійському філософу Франсісу Бекону.

   У вжиток термін “дидактика” ввів німецький педагог Вольфганг Ратке. Він

під цим терміном розумів дисципліну, що досліджує теоретичні засади навчання.

   Засновником дидактики вважають Яна Амоса  Коменського.  Коменській  був

новатором в області дидактики. Він висунув багато глибоких, прогресивних дидактичних ідей, принципів і правил організації учбової роботи (учбовий рік, канікули, розподіл учбового року на учбові четверті, одночасний прийом учнів восени, класно-урочна система, облік знань учнів, тривалість учбового дня і інше). 2. Питання дидактики у ВНЗ: Болонський процес

    Наша країна намагається вже 15 років крокувати в Європу. Терновий і суперечливий шлях! Не всі усвідомлюють, що є “Європа” і яким є “європейське”. Багато хто сприймає все “made in EU” “європейським” і кращим, незважаючи на очевидні вади європейських систем. Те ж саме відбувається і в освіті.
  Система освіти України зараз намагається перейти до Болонської системи, принципово нового підходу до навчання. Вона викликала загальнодержавну запальну дискусію. Це – прекрасна ідея, яка спрямовує людство до об’єднання і дає можливість створити світ без обмежень – ідеал людини, що мислить космічно і глобально, якій суперечать містечковість і національні обмеження. 

Тобто освіта має розвивати у людині мислячу, творчу, самобутню особистість, прищеплювати їй гуманістичні цінності. Різні ланки освіти (дитсадок, школа, ліцей, ВНЗ) мають органічно переростати одна в одну, а робота людини у одній з ланок - впливати на її подальший поступ. Результати роботи учня у школі мають безпосередньо впливати на його подальше навчання, зараховуватися йому, як його навчальний рейтинг, що полегшувати йому вступ і навчання у вищих навчальних закладах.

а) Болонський процес в Україні Починаючи з Бергена (травень, 2005), в системі вищої освіти України впроваджені важливі кроки з реалізації положень Болонського процесу, а також підготовлено план дій щодо їх впровадження до 2010 року. У 2006 році створено Національну групу промоутерів Болонського процесу в Україні (National Team of Bologna Promoters), до якої залучені фахівці провідних університетів України. Вони беруть участь у навчальних тренінгах з актуальних проблем вищої освіти на Європейському освітньому просторі і відповідно проводять в Україні навчальні тренінги за такими основними напрямами: - забезпечення якості вищої освіти; - система освіти, що складається з трьох циклів; - система кваліфікацій європейського освітнього простор У 2006/2007 навчальному році у всіх ВНЗ України III-IV рівнів акредитації запроваджено кредитно-трансферну систему ECTS. Підготовлено відповідний пакет інноваційних нормативних документів ECTS, розроблено рекомендації та здійснюються організаційні заходи щодо впровадження додатка до диплома європейського зразка (Diploma Supplement). Виконання цього пункту є обов'язковою умовою для всіх країн-учасниць Болонського процессу

б) основні цілі Болонського процесу до 2010 року - побудова європейської зони вищої освіти як ключового напряму розвитку

 мобільності громадян з можливістю працевлаштування; 

- формування і зміцнення інтелектуального, культурного, соціального і

  науково-технічного потенціалу Європи; підвищення престижності у світі
  європейської вищої школи; 

- забезпечення конкурентоспроможності європейських вузів з іншими

 системами освіти в боротьбі за студентів, гроші, вплив; досягнення більшої 
 сумісності та порівнянності національних систем вищої освіти; підвищення
 якості освіти; 

- підвищення центральної ролі університетів в розвитку європейських культурних цінностей, в якій університети розглядаються як носії європейської свідомості. А зараз розглянемо Болонський процес такому ракурсі, який ін є насправді… Абітурієнт, приходячи до університету, потрапляє в зовсім нові умови життя. Він адаптується до них для того, щоб не лише вижити у новому середовищі, а й повноцінно функціонувати. Він потрапляє у повністю відмінні обставини. Нові люди, нове місто, новий навчальний заклад (та й ще і який – університет!), не буде помилкою сказати, що він потрапляє у зовсім новий світ. Студент переживає справжнє народження цього світу і його розвиток. Світ студента – світ науки, всіх і всього, що і хто з нею пов’язані – викладачів, студентів, обслуговуючий персонал гуртожитку і т.д. Але що є найважливішим в житті студента? Заради чого він живе? Заради навчання, набуття знання про природу і людей, набуття вміння використовувати ці знання, уміння і навички. Але хіба лише для цього? Чи цим обмежене його життя? Ні! Він живе і діє для самовираження і самовдосконалення, для розкриття всіх своїх здібностей. І навчання в університеті, і взагалі вся освіта має бути прилаштована саме для того, щоб він міг це зробити. Вся шкільна робота, якщо і зараховувалася, то суттєво не впливала на результати вступних екзаменів. Абітурієнти часто, за кілька місяців абияк вивчивши матеріал, могли отримати на співбесіді чи на іспитах благословення на навчання, хоч часто навіть і не замислювались, куди вступати, головне – кудись. Потім все прояснюється – “нема нічого таємного, що не постало б явним” – хто вартий, а хто ні, хто просто проводить час у вузі, а для кого це сенс подальшого буття – але ж вони тоді займали дорогоцінні місця конкурсу. А скільки ж людей, дійсно гідних і відповідних щаблеві знань і самого вузу, не вступило через такий баласт? Продумавши все попередньосказане, у вас виникає питання: «А який зв'язок із усім вищесказаним має «нововведена система»? Так ось: Болонська система передбачає введення поняття “рейтинг” – кількість зароблених балів протягом навчання, які зараховуються як показник роботи учня чи студента. Він зараховується на вступних екзаменах, позбавляючи людину і додаткового стресу, і особистого фактору в оцінюванні знань, впливу власних розладів і настрою викладача на його долю. У самому процесі навчання нова система передбачає акцент на самостійну, творчу роботу студентів з метою розвитку їхнього пізнавально-осмислюючого апарату і вміння його застосовувати. Дійсно, людина сама вивчаючи предмет, не через суб’єктивну призму викладача, не у обмеженому обсязі лекції, а самостійно, вона набагато краще засвоїть його, сформує своє ставлення до викладених питань і власну позицію. Але у чому основна проблема втілення Болонської системи? У співжитті старих і нових елементів. Як ви вважаєте, чи потребує самостійне вивчення матеріалу більшого часу, інших обставин, іншої атмосфери? Чи ні? Адже все можна залишити по-старому? Але ж нове потребує нового… Тоді радикальні зміни методів і акцентів освіти потребують не менш радикальних змін самої її організації та підходу до неї. Тобто потрібна всеохоплююча революційна реформа, спрямована не на Європу, а на покращення перш за все самої освіти. Бо якраз остання мета є пріоритетною. Також, якщо придивитись, ми побачимо, що більшість проблем лежать не лише у вузі, а раніше. Адже переходячи із школи до університету, студент стикається із зовсім іншою пізнавальною атмосферою і вимогами до нього. Тож реформувати слід відразу всю освітню систему, адже відомо, що школа майже не виховує ні самостійне цілепокладання, ні пізнавальні методологію і мотивації, ні усвідомлення цінності науки і мудрості як таких. Тож ідеї Болонської системи мають бути покладені вже у молодших класах школи. Саме там слід починати навчати дітей до самостійної пізнавально-осмислюючої діяльності, зацікавити їх навчанням, покласти їм актуальні для них мотиви. А основною метою і водночас методом є… любов до мудрості. Іншою і не менш суттєвою проблемою є суперечливість оцінювання у кредитно-модульній системі. Різні викладачі притримуються різних шкал оцінювання – якщо один викладач ставить 30 балів за реферат, інший – 5, один виставляє “автомат” за відмінну роботу протягом курсу предмету, а інший обов’язково вимагає підтвердження на екзамені. Очевидно, що кожен предмет має свою специфіку, яка потребує закріплення в системі оцінювання, але ж мають існувати певні загальні критерії. Адже і Болонська система передбачає зарахування балів кредиту “автоматом” на екзаменах. Також подібна різноманітність дезорганізує студентів. Адже там, де менше балів, потрібно докладати більше зусиль для їх накопичення, але не завжди такі предмети є профільними. Так звана “боротьба за бали” ускладнюється ще нестачею часу. Кожен студент знає, що таке час на семінарах. Коли нічого не знаєш, то час повзе, як удав, а як готовий, аж рвешся у бій, то завершується, що не встигнеш змигнути оком. Нестача часу та нерівномірні можливості студентів не дає останнім виявити свої знання. Втілення Болонської системи має ще багато проблем і зауважень. Проблема її адаптації до національних ментальних особливостей, практичного втілення потребують детального наукового розгляду. Україна перебуває на зламі епох, і не всі ще визначилися, яким шляхом йтиме Україна. Ця тема потребує детального обговорення, до якого мають долучитися всі, кого вона хоча б трохи стосується. Ніхто не може лишатися байдужим. Лише через співпрацю, через новаторські ідеї молодого покоління, поєднані з надзвичайно великим досвідом і вміннями старшого покоління можна добитися дієвих змін '3. Питання дидактики у середній школі - дванадцятирічка' У багатьох прихильників дванадцятирічки, схоже, не виникає сумнівів стосовно цього.Єдина проблема, на їхній погляд, - недостатня готовність учителя, зумовлена непрестижністю вчительської праці. Але ця проблема, вважають вони, з розряду вирішуваних. Варто тільки підвищити зарплату - і в школах знову з’являться гарні вчителі... Однак насправді все не так просто. Що означає бути готовими до переходу на дванадцятирічку в наших умовах? На думку багатьох педагогів – практиків, ця готовність означає обов’язкове продовження навчання в старших класах у рамках профільної школи. Тобто дванадцятирічка тільки тоді матиме сенс, коли навчання в старших класах здійснюватиметься в рамках профільної школи ІІІ ступеня. Отже, готовність до дванадцятирічки - це готовність до профільного навчання у старшій школі. До справжнього профільного навчання, а отже й до навчання впродовж 12 років, наша система освіти не готова ні в теоретичному, ні в практичному плані. Адже для цього школа повинна забезпечити учневі можливість вибору предметів - чи то за індивідуальним планом, чи то в рамках певного «меню» навчальних предметів. А для цього в шкільному закладі має бути певна кількість навчальних груп за віковою ознакою.Інакше кажучи, профільність можлива за умови, якщо матимемо як мінімум три-чотири класи на паралелі (а краще п’ять-шість). Тоді в кожному із цих класів можна сконцентрувати учнів за нахилами: в одному - математичний профіль, в іншому - природничий, ще в іншому - гуманітарний. Проте таких шкіл немає не те що у багатьох сільських школах, але й у великої кількості міських. Правда, існує думка, що профільність потрібно запроваджувати на базі окремих шкіл: в одній - такий профіль, в іншій - такий. Але з цього нічого, крім чергового окозамилювання, не вийде. Адже якщо в кожній школі запроваджуватиметься один профіль, доведеться всіх учнів заганяти в цей напрям, незалежно від їхніх бажань і нахилів. Це вже буде не профільність, а наруга над нею.

Люди, які виступають за введення профільного навчання негайно, не розуміють масштабів цієї ініціативи. Адже навіть самі поняття профільної школи і загальної середньої освіти не сумісні по суті. Загальна освіта - це освіта однакова для всіх, а профільна школа передбачає різну освіту. А відтак слід міняти саму парадигму мислення стосовно освітнього простору.І хоча питання про організацію профільного навчання не з’ясоване по суті, у нас уже понастворювали навчальних планів профільної школи і повним ходом готують відповідні підручники. Це називається ставити воза попереду коня. 

Вихід є, але для запровадження дванадцятирічки слід провести справді велику підготовку. І це було б справжньою реформою школи. А не тією псевдореформою, яка звелася до заміни п’ятибальної системи оцінювання знань на дванадцятибальну та до ліквідації другорічництва і впровадження в школу безкарності під виглядом так званого дитиноцентризму. Отже, маємо не взагалі відмовитися від дванадцятирічки, а відкласти її на два-три роки. А тим часом визначитися, яку систему прийняти для адаптації в українських умовах: німецьку, японську, американську тощо. Необхідно радикально зменшити кількість предметів у старшій школі. При цьому змінити співвідношення обов’язкових предметів і предметів за вибором учнів на користь останніх. Для цього потрібно створити цільові групи з науковців і педагогічних працівників, справді здатних до наукового аналізу та узагальнень. І поставити перед ними конкретні завдання: протягом певного часу розробити пропозиції стосовно реформування старшої школи. У практичному плані завдання набагато складніше. Потрібно фактично переформатувати всю систему освітніх закладів. Відокремити старшу школу від середньої та початкової, а також зменшити кількість старших шкіл методом їх укрупнення. Приміром, на кожен сільський район створити дві-три такі школи. У середніх за розмірами містах - шість-сім... Усе це можна робити шляхом переформування нині діючих шкіл і переміщення учнів у рамках існуючих шкільних приміщень. Скажімо, якщо в середньому за розмірами місті є 30 середніх шкіл, то шляхом переміщення учнів - створити шість-сім старших шкіл. До речі, у більшості західних країн тривалість навчання дітей у початковій школі більша, ніж у нас, на два-три роки. Потрібно буде переформатувати і педагогічні колективи. Таким чином можна було б без великих витрат або навіть з економією: 1) створити старші школи, засновані на справжньому профільному навчанні, де даватиметься справді якісна освіта; 2) здійснити справжню оптимізацію мережі освітніх закладів, наблизивши таким чином школу до освітніх проблем регіонів; 3) поліпшити навчально-матеріальне забезпечення старшої профільної школи. Адже основна маса навчального обладнання (комп’ютерів, устаткування для хімічних та фізичних лабораторій, бібліотечних фондів тощо) потрібна передусім для старшої школи. Нині всі ці засоби розпорошено по тисячах «школок», де їх використовують украй неефективно. За умови реформи можна було б сконцентрувати значну частину всіх цих засобів у старших школах, де вони найпотрібніші; 4) поліпшити кадровий потенціал школи шляхом переміщення краще підготовлених для роботи у старших класах учителів у профільні школи вищого ступеня, а вчителів, у яких краще виходить робота в середніх класах, - у школи ІІ ступеня; 5) докорінно змінити ситуацію з підвищенням якості освіти в сільській місцевості. За умови створення в кожному районі кількох профільних шкіл для старших школярів це питання буде вирішено. Програма «Шкільний автобус», якщо за неї серйозно взятися на державному рівні, може бути втілена в життя за два-три роки. Така реформа сприяла б реалізації ідеї рівного доступу до якісної освіти. Те, що все це можна втілити в життя, підтверджує і той факт, що попри величезний опір все ж таки вдалося реалізувати ідею зовнішнього незалежного оцінювання. Переформатування освітньої системи дуже актуальне і з огляду на те, що нині триває розбудова мережі шкіл. Усе це робиться відповідно до старої парадигми. Суть її на практиці зводиться до гасла «Кожному селу окрему середню школу». Таким чином витрачаються значні кошти на те, що не має перспективи. І це в той час, коли їх можна було б вкласти у вирішення набагато актуальніших питань згідно з новою парадигмою побудови освітньої системи.Потреба в реформі все одно нікуди не зникне. І краще робити це продумано, раціонально, а не так, як у нас це часто буває, - спорадично, похапцем. Висновки Таким чином, проаналізувавши все вищесказане, ми бачимо, що питання освіти знаходиться у процесі переробки та уновітнення. Оскільки Україна прагне до Європи, то відповідно і навчання повинно бути «європейським», а це в свою чергу може негативно вплинути на моле покоління українців. Для того, щоб дані освітні явища втілилися в благополучну реальність слід неабияк продумати як всі «+», так і всі «-», адже Болонський процес і «дванадцятирічка» - це процеси, які несуть у собі державний характер та доле творчий….. Список використаної літератури 1. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи. – К.: Центр

         навчальної літератури, 2003.

2. Хуторский А.В. Современная дидактика. – СПб.: Питер, 2001. 3. Ягупов В.В. Педагогіка, навчальний посібник. – К.: Либідь, 2002. 4. http://www-ukr.univer.kharkov.ua/ 5. http://osvita.org.ua/ 6. http://www.mon.gov.ua/ 7. http://osvita.ua/school/school_today/7793