Перегляд вихідного коду сторінки Четверта світова. Інформаційно-психологічна війна

                                                                        
== Замість вступу ==


Більшість народів України зберігає свої традиції, свою релігію, культуру, менталітет. Приміром, євреї проводять свої заходи і святкують свої свята. Мають свої театри, синагоги, школи, спортивні зали — тільки для євреїв. Татари регулярно проводять своє свято Сабантуй. І так більшість народів і народностей. Мусульмани і буддисти, скажімо, добиваються дозволу відкрити свої мечеті і храми на території нашої країни. І це добре, що люди підтримують свої традиції, не забувають законів своїх пращурів. Ті ж таки малі народи намагаються зберегти чистоту своєї нації, одружуючись із жінками своєї нації.
Немає жодного українця, який би звинувачував інші народи в тому, що вони намагаються зберегти чистоту своєї нації, своєї крові. Та варто самим українцям повести мову про українців, про чистоту своєї нації і крові, про свою прадавню віру, про український уряд і українську Верховну Раду, умить здіймається ґвалт: націоналісти, антисеміти, і ще дошкульніше — нашисти, тобто фашисти. Чого б то? Чому українці не можуть обстоювати право мати в паспортах графу «національність» та вимагати створення українського уряду, парламенту, зрештою, право мати українського прем'єр-міністра? Варто комусь лиш обмовитися про таку необхідність, відразу логічні докази заглушуються виттям про націоналізм або ж навіть шовінізм українців. А як же бути з «націоналізмом» і «шовінізмом» інших? Не логічно. Купи не тримається. Сьогодні найнезахищеніший — саме український народ. Бібліотеки, архіви, музеї — знищуються. Не виділяються кошти на придбання книг, на утримання обслуговуючого персоналу, на ремонт і охорону приміщень. Більшість українців глибоко впевнені, що цього б не було, якби в уряді і Верховній Раді України домінували УКРАЇНЦІ!
На жаль, це не так! Багато років проти українського народу ведеться інформаційно-психологічна війна. Ця війна сьогодні розглядається Заходом як ефективний і універсальний засіб досягнення зовнішньополітичних цілей.
У таких умовах інформаційно-психологічна безпека є найважливішим критерієм оцінки системи соціальних, духовних, політичних відносин сучасного суспільства в інформаційно-психологічній сфері. Забезпечення інформаційно-психологічної безпеки є пріоритетним напрямом державної інформаційної політики. Нерозуміння цього веде до інформаційного неоколоніалізму, що й спостерігаємо нині на території України. Руський геній Ф. Достоєвський наголошував, що чим багатша духовно нація, тим вона й матеріально багатша, і що нації повинні жити справжнім життям, а не бути «гальванізованим трупом в руках жидів і біржовиків». Багато дечого передбачав пророк. На його думку, мине століття чи, може, більше, і брати-слов'яни «будуть підлещуватися до європейських держав, будуть зводити наклеп на Росію, поширюватимуть плітки про неї й інтригуватимуть проти неї… Особливо приємно буде для звільнених слов'ян висловлюватися й волати на увесь світ, що вони племена освічені, здатні до найвищої європейської культури, тоді як Росія — країна варварська, похмурий північний колос, навіть не чисто слов'янської крові, гонитель і ненависник європейської цивілізації…».
Усе справдилося. Та й не могло бути інакше, тому що у час найбільшої небезпеки для кожної нації завжди з'являються люди, які на надтонкому рівні свідомості відчувають небезпеку і намагаються попередити про неї свій народ. Українська нація не є винятком з цього правила, і серед нас є такі люди. Найвпливовіші серед них сьогодні: народні депутати України поет Борис Олійник, Юрій Кармазін, Валентина Семенюк і Герой України Левко Лук'яненко, президент Міжрегіональної Академії управління персоналом Георгій Щокін, голова Харківської релігійної общини Едуард Ходос та інші.
Вороги намагаються нейтралізувати цих людей і навіть знищити, про що свідчать численні спроби замаху на життя Едуарда Ходоса, побиття минулого року Георгія Щокіна, якого тільки випадок врятував від трагічного фіналу, незрозумілі проблеми зі здоров'ям і декотрих інших патріотів України. Все це свідчить про те, що Четверта світова війна, яка триває у всьому світі, не оминула й нашу країну і ведеться не тільки з використанням інформаційної і матеріальної зброї, а й за допомогою терору.
Нічого не навчило нас життя.
Згадаймо, що в революційні часи на початку минулого століття для завоювання життєвого простору використовувалися сіоністські сили й ресурси. У 1900–1902 роках у США отримали підготовку 10 000 осіб, здебільшого євреїв — вихідців із Росії. Їхнім завданням було: отримати професійну підготовку і зі зброєю повернутися до Росії для терору і знищення імперії. Більшу частину коштів на ці цілі виділив єврейський мільйонер і сіоніст Яков Шіфф та інші банкіри США. Саме вони й фінансували революцію в Росії 1905 року і війну Японії з Росією. А ось ще одне свідчення відомого німецького дослідника Яна ван Хельзінга: «В 1916 р. на зустрічі «Бней-Бріт»… Якоба Шіффа, президента «Кхун Лоеб & К°» вибрано головою революційного «Сіоністського руху в Росії». Зрозуміло, хто стояв біля джерел і фінансував цю гидоту проти народів Росії, названу «великою пролетарською революцією». Нині використовується інша зброя — інформаційно-психологічна (згадайте, в чиїх руках телебачення), але наслідки її дії — аналогічні.
Революції в Російській імперії закінчилися для українського народу голодоморами, знищенням інтелігенції (а в подальшому й промисловості) та тотальним пограбуванням українського населення. Якими єзуїтськими і підлими видаються вимоги єврейських емісарів про повернення майна єврейським общинам, коли вже навіть школярам відомо, що революція робилася руками єврейських комісарів.
Проте випробування ще не закінчилися. Кожен українець повинен зрозуміти, що нам сьогодні загрожує знищення і рабство. І це не істерія, це реалії сьогоднішнього життя нашої держави. Якщо хтось ще не розуміє цього й не знає, що треба робити, то, прочитавши цю працю, зможе визначитися зі своєю життєвою позицією. Слід пам'ятати, що справу нині вирішують не емоції, не категоризм, а вміння напружено, цілеспрямовано і наполегливо займатися самоорганізацією і щоденною роз'яснювальною роботою. Ця діяльність, на відміну від дій в бойових умовах, вимагає від кожного ентузіаста якостей викладача, пропагандиста і патріота. Запитайте себе, чи вам це під силу.


== Четверта світова війна ==


На нашій планеті триває Четверта світова війна. Це війна нового типу, та, на превеликий жаль, для переважної більшості людей факт війни не є очевидним. Люди звикли до традиційної класичної війни, війни зі звичайною зброєю, яку нинішні фахівці зараховують до зброї найнижчого пріоритету. Для більшості населення війна — це коли свистять кулі, вибухають бомби й снаряди, коли видно ворога. Особливість сучасної війни в тому, що більшість людей не відчувають воєнних дій, не здогадуються, що вона перманентна і відбувається щоденно, щогодини і щохвилини. Вона невидима і її бойові дії відчуває тільки та частина людства, яка добре поінформована. Сучасна війна має три театри воєнних дій: геополітичний або фізичний, інформаційний чи психологічний, духовний або цивілізаційний.
Різні театри воєнних дій характеризуються різними видами зброї, технологіями, способами ведення війни, сприйняттям і різним ставленням до них. Усі три театри воєнних дій між собою пов'язані, а їхнє об'єднання і становить Четверту світову війну. Війна не обов'язково передбачає застосування збройного насильства у різноманітних формах. Головне у війні не засоби, а цілі.
Пограбувавши до нитки під час «холодної війни» африканський світ, західна демонічна цивілізація гарячково шукала нові жертви. Фінансовий молох, в основі якого виробництво паперового долара, постійно повинен розширятися. Якщо б не було жертв у вигляді країн соціалістичного табору, цьому долару довелося б зайнятися самоїдством. Тож, перемігши СРСР, він перейшов до другої стадії розв’язання проблеми, яка має назву «зачистка захоплених територій».
Згідно з роздумами видатного руського філософа і письменника О. Зінов'єва, у переможця є тільки один спосіб убезпечити себе — фізично знищити носіїв альтернативної ідеї чи створити для них такі умови, за яких вони вимиратимуть.
Проте згідно з популяційною біологією, фізично знищити всіх носіїв іншої ідеї неможливо: за законом сполучених посудин частина переможців неминуче опиниться на місці поваленого противника, переорієнтуючись через зміну світогляду. «Холодна війна» насправді була Третьою світовою війною, а тепер США вступили в Четверту світову війну, яка триватиме багато років», — визнав колишній директор Центрального розвідувального управління США (ЦРУ) Джеймс Вулсі, виступаючи в Каліфорнійському університеті 3 квітня 2003 року.
Вони ведуть війну, а ми протистоїмо утопічним реформами. Вони ведуть війну, а ми обстоюємо ідеали соціалізму. Вони ведуть війну, а ми критикуємо демократів. Стратеги цієї війни задоволені, тому що вони добре знають, що доки ми зайняті політичними дискусіями, вони будуть перемагати нас, а ми поступово зникати в небуття. Батько ЦРУ генерал Донован визначив суть нової війни таким чином: «Пропаганда на закордон повинна використовуватися як інструмент війни — дотепна суміш чуток і брехні, правдивість — лише приманка, щоб підірвати єдність і посіяти розгубленість… За сутністю пропаганда — жало початкового проникнення… Це перший крок, потім вступає в дію п'ята колона».
Ніхто не відміняв уже не таємну доктрину Ради національної безпеки США від 18 серпня 1948 року, розроблену під керівництвом наступника генерала Донована, колишнього директора ЦРУ масона Алена Даллеса (1893–1969), що реалізується й нині. Ось цитата із його доповіді: «Посіявши в Радянському Союзі хаос, ми непомітно підмінимо їхні цінності на фальшиві й змусимо їх повірити в ці цінності. Ми знайдемо своїх однодумців і спільників у самій Росії. Епізод за епізодом буде розігруватися грандіозна за своїми масштабами трагедія загибелі найнепокірнішого народу на Землі, остаточного, необоротного згасання його самосвідомості. Із літератури і мистецтва ми, скажімо, поступово витруїмо їхню соціальну сутність, відучимо художників, відіб'ємо у них бажання займатися зображенням, дослідженням тих процесів, які відбуваються у глибинах народних мас. Література, кіно, театри — все буде зображати і прославляти найцінніші людські інстинкти. Ми будемо всіляко підтримувати і піднімати так званих митців, які стануть насаджувати і вдовбувати в людську свідомість культ сексу, насильства, садизму, зрадництва — словом, всілякої аморальності.
В управлінні державою ми створимо хаос і безладдя. Ми будемо непомітно, але активно і постійно сприяти самодурству чиновників, хабарництву, безпринципності. Чесність і порядність висміюватимуться і нікому не будуть потрібні, вони перетворяться в пережиток минулого. Хамство і нахабство, брехня та обман, пияцтво і наркоманія, тваринний страх одне перед іншим, зрадництво, націоналізм, ворогування народів і, перш за все, зненависть до російського народу, — все це ми будемо вміло й непомітно культивувати, все це буятиме махровим цвітом. І лише незначна кількість людей буде здогадуватися, чи навіть розуміти, що відбувається. Але таких людей ми поставимо в безпорадне становище, перетворимо на посміховисько, знайдемо спосіб їх оббрехати і оголосити покидьками суспільства. Спотворюватимемо і знищуватимемо основи моралі. Будемо завжди робити головну ставку на молодь. Станемо розкладати, розбещувати, розпаскуджувати її». Зупинімо на мить хід наших думок, зосередимося на словах Даллеса, порівняймо з процесами, що відбуваються в нашому повсякденному житті, — ми змушені констатувати, що тотожність його слів і нашої дійсності абсолютна. Наведені вище слова А. Даллеса могли б стати епіграфом до життєпису вождів української революції 1992–1998 рр. — організаторів і провідників політики геноциду народу України. Як похмуро констатує О. Зінов'єв, «навряд чи можливо знайти в історії людства інший такий приклад, коли частина населення країни з таким завзяттям, майстерністю і успіхом безборонно знищувала свій же народ заради корисливих і, частіше за все, примарних інтересів».
Ніхто не відміняв Закон 86–90, прийнятий Конгресом США в 1959 році, в якому тільки руського народу не було у списку націй, пригноблених комуністичним режимом, який на території колишнього Радянського Союзу був встановлений юдобільшовиками. Більше того, було прямо вказано, що саме руський народ є гнобителем усіх націй.
Ніхто не відміняв «Гарвардський проект», директив і законів, прийнятих зовсім недавно Конгресом США, де відверто задекларовано: у максимально стислий термін скоротити населення колишнього СРСР до 50 млн, а простір, що звільниться, заселити англосаксонською расою. Вказано й способи досягнення цієї мети — створення соціальних умов, що призведуть до вимирання народів, розпалювання братовбивчих сепаратистських конфліктів і зумисне розповсюдження інфекційних захворювань на рівні епідемій.
Немає підстав сумніватися, що в правовій державі США ці закони будуть неухильно виконуватися. Майже 400 найпотужніших мозкових центрів США ведуть роботу з аналізу обстановки й моделювання ситуації в нашій країні. Вони беруть базові дані, що для них збирають численні «незалежні» організації, враховують економічну ситуацію в країні, фінансують екстремістські структури, під прапором демократії використовують людей, що вболівають за країну і організовують революції.
Найважливіша технологія цієї невидимої перманентної війни полягає в тому, щоб український народ і його найбільш соціально активна частина не почали діяти так, як того вимагає війна і воєнна ситуація.
Тому ми всі повинні визнати факт розгорнутої проти нашої країни війни і перевести все наше мислення і наші дії в координати війни.
Проте яка ж мета цієї війни?
На поставлене питання інший американський політик, віце-президент США Ричард Чейні, відповів так: «Сполучені Штати вступили у війну, до кінця якої ми не доживемо, маючи мету управління світом».
Офіційно Четверту світову війну ніхто не оголошував. У цьому її відмінність від Першої (1914–1918 рр.), Другої (1939–1945 рр.) і навіть Третьої (1946–1991 рр.) світових воєн. Формальним початком Третьої світової війни, широко відомої як «холодна війна», прийнято вважати виступ колишнього прем'єра Великобританії Черчілля в Фултоні (1946 р.), коли він у присутності американського президента Трумена оголосив «хрестовий похід» союзу англомовних націй проти комунізму, проти Радянського Союзу. Тим самим Черчілль позначив тоді нову епоху в міжнародних відносинах. За аналогією з Третьою світовою війною за точку відліку Четвертої світової війни можна прийняти 1991 рік, коли президент США Буш-старший після перемоги над Радянським Союзом заявив про необхідність встановити новий світовий порядок. Доктрина нового світового порядку розроблялась американськими геополітиками починаючи з 70-х років, і вперше була оприлюднена президентом Сполучених Штатів Америки Джорджем Бушем у 1991 році. Після закінчення війни в Перській затоці президент Джордж Буш і радник з безпеки генерал Брент Скаукрофт проголосили кінець війни як початок нового світового порядку. Фактично президент США публічно заявив, що загибель Кувейту не була така вже істотна. Єдине суттєве досягнення — це пришестя нового світового порядку. 29 січня 1991 року президент Буш звернувся до свого народу і до Конгресу США зі словами: «На карту поставлено дуже багато і значно важливіше, ніж одна маленька країна. Це велика ідея нового світового порядку, в якому розрізнені нації з'єднаються, поставивши перед собою велику спільну мету — досягти головної мрії людства: миру і безпеки, свободи і справедливого закону. Такого штибу мир вартий нашої боротьби, вартий майбутнього наших дітей».
Сьогодні на планеті Земля ведеться невидима війна світових правителів з країнами і народами за скорочення населення (тому що ресурсів на всіх невдовзі не вистачатиме), перетворення сучасної людини на своєрідного біоробота, поведінку якого можна запрограмувати й промоделювати на комп'ютерах.
Мета війни — створення нового світового порядку, в якому контроль над країнами і народами здійснюватиме світовий уряд.
Небагато політиків і аналітиків кажуть відверто про цю таку очевидну істину. А тим більше майже ніхто не розуміє глибоко і не говорить, що більшість західних держав і Сполучені Штати Америки діють під диктування світового уряду — цих фарисейських містиків, що стоять на вершині етнокультових структур.
На сьогодні явно можна спостерігати дві концепції прагнення світового панування. «Перша: держава США на чолі світової імперії, в яку вона намагається загнати всі інші країни і народи; з іншого боку, аналогічні претензії світового фінансового капіталу, який, спираючись на розгалужену мережу сіоністських центрів і прикуплені еліти деяких держав, намагається встановити свій світовий порядок і забезпечувати контроль планети через фінансові потоки. Там, де потрібно, — фінансовий зашморг затягується, а де не потрібно — ослаблюється. Міжнародний тероризм — це дитя їхніх спецслужб, інструмент глобальної політики», — так бачить ситуацію у світі віце-президент Академії геополітичних наук (Росія) генерал-полковник Л. Г. Івашов.
На мій погляд, Л. Івашов, розділяючи США і світовий фінансовий капітал, помиляється, тому що сіоністські лідери давно вже керують Америкою і не тільки нею. Закономірно постає питання: а яка ж істинна ситуація у самих США? Для відповіді звернімося до роботи обізнаного сіоніста М. Князева — ось його узагальнюючі висновки: «Якщо подивитися останнє, за 1988 р., енциклопедичне видання довідника «Сполучені Штати Америки», то жах проймає від того, що ця країна ще існує в межах своїх кордонів. Стан у соціальній сфері, сімейні відносини, хвороби, рівень і розвиток злочинності, освіти, культури, імпорт товарів й інтелекту, екологія, наркоманія, гомосексуалізм і лесбіянство — все це перебуває в такому стані, що складається несхибна впевненість: від держави залишилася лише сама оболонка. Але це ж — країна сіонізму, що переміг». А перед цим було зроблено зізнання, хто і в ім'я чого керував і керує процесами руйнування і розкладання як в СРСР, Росії і Україні, так і в США: «Окрім Росії і російського етносу під ніж етнічної м'ясорубки потрапили й США. Ту роль, яку цій державі відводив сіонізм, вона вже практично відіграла. Не зі своєї вини, безумовно. Якби її політику визначали англосакси, цього б не сталося».
Якщо обізнаний сіоніст М. Князєв стверджує, що істинним господарем США є сіонізм, то й шлях до світового панування буде проходити через смерть, кров, масове винищення «неповноцінних», пограбування й будь-які інші форми насильства. Але це вже було. Ось що говорив Троцький в 1916 р. напередодні революції: «Ми повинні перетворити її на пустелю, заселену білими неграми, яким ми дамо таку тиранію, яка й не снилася ніколи найстрашнішим деспотам Сходу… Якщо ми виграємо революцію, розчавимо Росію, то на похоронних уламках її зміцнимо владу сіонізму і станемо такою силою, перед якою увесь світ уклякне на коліна. Ми покажемо, що таке справжня влада. Шляхом терору, кривавих бань ми доведемо руську інтелігенцію до повного отупіння, до ідіотизму, до тваринного стану…».
Усе це відбувається й тепер на українській землі, але іншими методами, за допомогою інших видів зброї та з аналогічними результатами.
Ключовим питанням для захисту національної безпеки України, для нашого виживання й творчого розвитку є питання: що таке війна в сучасних умовах і в майбутньому? Якщо в Першій і Другій світових війнах домінували воєнні засоби і традиційна збройна форма боротьби, то в Третій і Четвертій світових війнах явно переважають невоєнні засоби і нетрадиційні, не збройні форми війни. Третю і Четверту світові війни можна цілковито віднести до нового типу війн.
«На мій погляд, — пише російський генерал-майор Л. Шершнєв, — найглибшим дослідником цього нового типу війни є руський офіцер-білоемігрант, видатний політолог XX століття Є. Е. Месснер (1891–1974 рр.), який закінчив свої дні в Аргентині. У своїй праці «Всемирная мятежевойна» він пише: «… я передбачив форму і властивості Третьої світової війни, що тепер розгорнулася на очах незрячого людства в усьому світі». І справді, «незряче людство» в цілому фактично прогледіло Третю світову війну, що завершилася нищівною поразкою Радянського Союзу і комуністичної системи, і не помічає Четверту світову війну, що набирає обертів. Ці війни дуже схожі на ту, яку Месснер називає «всесвітньою заколотвійною», глобальною за масштабами і тотальною за охопленням усіх сфер людського суспільства».
Для розуміння Четвертої світової війни важливе методологічне значення має така рекомендація Месснера: «Щоб зрозуміти заколотвійну, зрозуміти, що заколотвійна є сучасна форма війни, потрібно відмовитися від віками усталених понять про війну. Потрібно позбутися думки, що війна — це коли воюють, а мир — коли не воюють». На жаль, наші військові (судячи з відкритих публікацій) так і не змогли відійти від усталеного уявлення про війну й адекватно відреагувати на історичний виклик невидимої війни. В армії, в суспільстві та інститутах влади зберігається традиційне бачення війни і миру, що може з великою часткою вірогідності так само фатально позначитися на долі незалежної України, як свого часу «холодна війна» на долі Радянського Союзу. Немає навіть спроб на офіційному рівні визначити реальну багатогранну, складну й суперечливу сутність сучасної Четвертої світової війни в усьому її історичному, політичному і воєнному різноманітті.


== Характерні особливості четвертої світової війни ==


Шлях до нового світового порядку — це, перш за все, економічна війна за перетворення світу в єдиний ринок, економічну надімперію, своєрідний аналог західного супермаркета. Державам визначено стати його відділами з управляючими у вигляді урядів. Керівництво такою гігантською суперсистемою буде виконувати світовий уряд. Задля досягнення поставленої мети й було розв'язано Четверту світову війну.
В чому полягають її особливості?
1. У конкретно-історичному плані вона перебуває у тісному зв'язку з новою епохою — глобалізацією, що чітко простежується з початку 1990-х років минулого століття. Це війна за глобалізацію і вона носить глобальний всеохопний характер. Війна охоплює не тільки фізичний простір (Землю, моря й океани, повітря, космос), а й інформаційний, психологічний, економічний, духовний, ідеологічний і цивілізаційний простори. Напрями глобальних ударів збігаються з напрямами глобалізації.
2. Якщо в Третій світовій війні протиборчими сторонами виступали, головним чином, дві протилежні системи капіталізму (США та їх спільники) і соціалізму (СРСР і країни соцтабору), то в Четвертій світовій війні лінія розколу проходить між представниками «золотого мільярда» (20 відсотків населення) і рештою людства. США є знаряддям глобалізації, головним її рушієм. Проте є багато свідчень того, що за Америкою стоїть певна «світова еліта», що має претензії на роль світового уряду й управління світом. Чимало відомих учених вважають думку про наявність центрів, що виношують ідеї світового панування, бездоказовими. Однак поява в російській «Независимой газете» за 7 вересня 2000 року статті генерального директора інформаційного аналітичного агентства при управлінні справами президента Російської Федерації (РФ) Олександра Ігнатова «Стратегія «глобалізаційного лідерства» для Росії. Першочергові непрямі стратегічні дії для забезпечення «національної безпеки»» підтверджує існування і вплив світового уряду на процеси глобалізації, що відбуваються у світі. «Ключовим фактором, що впливає на сучасні глобалізаційні процеси, — пише О. Ігнатов, — є діяльність Світового уряду. Не вдаючись у жахітливі подробиці, які змальовують нам численні теорії змови, треба визнати, що ця наддержавна структура цілком ефективно виконує роль штабу «Нового світового порядку». Однак у своїй роботі ця організація орієнтується на інтереси нечисленної еліти, об'єднаної етнічною родинністю й ініціацією в ложах деструктивної спрямованості. Ця обставина — узурпація влади у Світовому уряді хасидсько-парамасонською групою — потребує якомога скорішого виправлення».
Звернувши увагу на слова «хасидсько-парамасонською групою», ми повинні зрозуміти, що саме ця група і стоїть за спиною США. Зверніть увагу, яким щільним кільцем оточили лідери ХАБАДУ президентів США Рональда Рейгана і Джорджа Буша-старшого (фото 1, 2). Тяжко вирватися з такого оточення.
До того ж, на боці «золотого мільярда» об'єктивно виступає організована світова кримінальна спільнота, транснаціональні злочинні угруповання, які намагаються вбудуватися в глобальний процес за виживання, взяти участь у перерозподілі власності, фінансів і ресурсів. З урахуванням цього фактора можна впевнено говорити про кримінальний характер Четвертої світової війни і навіть віднести її до розряду великих кримінальних війн.
3. Мета, яку переслідує та чи інша сторона, що виступає в Четвертій світовій війні як агресор (хасидсько-парамасонська група, Захід на чолі з США, «золотий мільярд»), суттєво відрізняється від мети головних протиборчих сил у минулих світових війнах, що в першу чергу пов'язано з глобалізацією. Якщо мета Третьої світової війни зводилася в цілому до поразки Радянського Союзу і країн соціалістичного табору, то в Четвертій світовій війні, поряд з традиційним намаганням конкретних країн-учасниць отримати для себе матеріальні та інші вигоди у випадку перемоги, вирішуються надзавдання глобального характеру. Мова йде про насильницьке розповсюдження нового мережевого світового порядку, котрий вишиковує людство в єдину мережеву структурно-функціональну систему без державних національних утворень, з єдиною космополітичною ідеологією і мораллю, що ґрунтуються на ницих інстинктах, з новим примітивним способом життя, підконтрольним новій глобальній расі панів («золотому мільярду»). По суті, виконується завдання формувати майбутню модель світу, основану на західних юдоліберальних цінностях із запереченням усіх інших, з уніфікацією світогляду, манери поведінки, міжцивілізаційних відмінностей. Тому можна стверджувати про гомогенність Четвертої світової війни, яка полягає в тому, що вона організовує нову юдоліберально-ринкову світобудову на засадах єдиних принципів, єдиних юдоліберальних цінностях, єдиній ідеології споживання, на засадах стирання національних, етнічних, релігійних відмінностей, створення унітарної держави, керованої світовим урядом. Четверта світова війна покликана реалізувати західну, американську філософію експлуатації всього людства, використовуючи фінансово-кредитну систему і тотальний вільний ринок.
4. Модель Четвертої світової війни є принципово іншою, ніж Першої і Другої. Вона також значно відрізняється від Третьої світової війни, яку за багатьма характеристиками повторює. Відмінність стосується, в першу чергу, співвідношення у використанні воєнних і не воєнних засобів ведення війни.
Що стосується збройної боротьби, то в ній явно проявилася тенденція ведення бойових дій безконтактним способом. Так, США з 1991 року провели шість війн шляхом завдавання масованих і довготривалих високоточних ударів безпілотними засобами повітряного і наземного базування через повітряно-космічний простір. При цьому в безконтактній агресії застосовувалась і випробовувалася зброя нового покоління. Якщо вести мову про невоєнні засоби боротьби, то їхня роль в Четвертій світовій війні різко зросла. Можливості США, НАТО в цій сфері значно зросли у зв'язку з поразкою Радянського Союзу в Третій світовій війні і ліквідацією головної перепони на шляху їхньої експансії. З іншого боку, в умовах глобалізації подальший розвиток отримала революція в технічній базі засобів масової інформації і комунікацій, а також у способах їх застосування, що дає можливість чинити вплив практично на кожну людину на Землі. Ефективність інформаційної зброї проявляється в тому, що вона вражає сутнісну основу людини, її культурне ядро, мораль, ментальність. Людина не встигає і не здатна усвідомити безперервні великі потоки інформації і тому часто діє в запропонованій противником площині.
Інформаційну війну ведуть ідейні кілери — найманці з числа політиків, духівництва, інтелектуалів, які зраджують інтереси народу, проституюючи совість і розум. В умовах криміногенного режиму відбувається конкурс на підлість. Чим жахливіший негідник, тим вища його посада і тим більше можливостей у нього робити зло. Єврейський фашизм виховує фанатиків, націлених на знищення всього і всіх, хто їх перевершує, хто не втратив здатності думати й усвідомлювати загрозу мракобісся. У книжках відомих сатаністів Кроулі і Лавея настійливо проводиться думка: щоб відірвати людину від Бога й морально розкласти, її потрібно позбавити піднесеного почуття любові. Прагнення до цього завжди було головним напрямом розтлінної діяльності ідейних кілерів юдо фарисейської (демонічної) цивілізації в боротьбі із християнством. З розвитком і зміцненням демонічної цивілізації велична християнська етика любові витіснялася і її місце зайняли уявлення про «свободу сексу» і «право» кожної людини потурати своїм низьким матеріалістичним бажанням. Тривалий час, саме у цій частині, боротьба юдеїв і масонів проти християнства не мала успіху. І лише наприкінці XX століття юдофарисейська цивілізація почала брати гору у боротьбі, головними інструментами якої є засоби масової інформації й кінематограф.
Значно досконалішою стала технологія підготовки й використання «п'ятих колон», або внутрішньої опозиції, в країнах-жертвах агресії. В цілому ряді країн США вдалося насадити бажані їм режими, сприяючи приходу до влади політиків, які орієнтуються на Захід.
5. Четверта світова війна, на відміну від усіх попередніх, є перманентною, що безперервно розширюється в часі і просторі. США і НАТО послідовно освоюють регіон за регіоном, сферу за сферою життєдіяльності, створюючи мережу контрольованих опорних просторів на шляху до світового панування і встановлення нового світового порядку. Є всі підстави вважати, що Четверта світова війна може бути тривалішою за усі попередні війни разом узяті. Вона може розтягнутися на століття через великі масштаби і складність завдань, що їх поставили перед собою закулісні правителі. їм не просто потрібні території, сировинні ресурси і ринки збуту. Вони націлені на зміну вектора еволюційного розвитку всього людства, способу життя, на нову світобудову.
Усе свідчить про те, що ця затяжна війна матиме кілька етапів з визначеними цілями. Нинішній етап передбачає закріпити результати Третьої світової війни, оволодіти Україною, Російською Федерацією і всім пострадянським простором з метою створення плацдарму для захоплення Китаю. Цей етап може тривати до 2020 року. Якщо події у світі будуть розвиватися у такому ж напрямі, як сьогодні, то війна західної демонічної цивілізації з Китаєм неминуча. Проте Захід боїться Китаю. Ще в 1951 році після доповіді А. Даллеса в Сенаті, йому поставили запитання: «Чим пояснити, що, незважаючи на величезні витрати на нові системи зброї, СРСР все ще існує?» — Відповідь була такою: «У нас достатньо атомних бомб і бомбардувальників, щоб зруйнувати всі великі міста і всю промисловість СРСР, але ми боїмося Китаю, який, виконуючи свої зобов'язання перед Й. Сталіним, перейде на власних трупах Тихий океан і передушить нас голими руками в теплих ліжках». Сенатори більше не ставили таких «безглуздих» питань… Минуло 50 років…
Десь 2000 року до Китаю приїздить делегація об'єднаних соціал-демократів Європи. їй показали все, що вони хотіли бачити, зокрема й закриті об'єкти. Перед від'їздом делегація зустрілася з прем'єр-міністром Китаю. Після обміну люб'язностями і дифірамбів на адресу Китаю стосовно успіхів в економіці було заявлено протест про порушення «прав людини». На що прем'єр відповів: «Кожен із вас може викласти всі свої претензії з «прав людини» в Китаї. Я вам обіцяю, що вони всі будуть виконані, але за однієї умови — об'єднана Європа щорічно забиратиме у нас 100 млн бомжів». Після цієї заяви протестів більше не було, а в Китаї склалася «ідеальна система з прав людини». Справді, сьогодні Китай є головним болем для різноманітних адептів світового панування. Але й проти Китаю ведеться невидима війна.


== Внутрішня громадянська інформаційно-психологічна війна ==


Четверта світова війна має дві складові: зовнішню і внутрішню. Зовнішня війна ведеться США і НАТО проти різних країн за допомогою звичайної зброї. Найзначущими традиційними збройними конфліктами були війни проти Югославії (1999 р.), Афганістану (2001 р.), Іраку (2003 р.). В умовах звичайної війни ми маємо множину діючих осіб, до яких належать:
• ворог, який веде цілеспрямовані дії з захоплення території і ресурсів;
• підсобники ворога — ті, хто свідомо перейшли на бік ворога й намагаються мати щось за свою зраду;
• жертви війни — вбиті воїни і мирні жителі;
• велика кількість поранених, інвалідів, контужених;
• армія, що веде бій.
Внутрішня громадянська інформаційно-психологічна війна ведеться проти багатьох країн, в тому числі й проти країн колишнього Радянського Союзу. В умовах інформаційно-психологічної війни можна також виокремити діючих осіб, тільки основний удар спрямовано не на тіло людини, а на її душу, на моральні якості людини.
Російський вчений В. Задерей зробив досить вдалу спробу охарактеризувати сучасне суспільство на пострадянському просторі. Він визначив п'ять типів людей, які беруть участь у внутрішній громадянській інформаційній війні. Згідно з його класифікацією, до громадянського суспільства належать такі дійові особи:
1. «Явні паразити», які свідомо і цілеспрямовано ведуть захоплення території і ресурсів країни (1–2 %).
2. «Мародери» — підсобники ворога, які поспішають нажитися в умовах безладу і хаосу (5–7 %).
3. Основна маса населення (80–85 %) — «живі трупи», жертви інформаційно-психологічної війни, які фізично ще виживають, але моральних сил для опору вже немає. Це основний суб'єкт маніпуляції, що діє на них як допінг. Але час минає і вимагає значно сильнішу дозу допінгу, щоб маси в потрібний час проявили активність, зокрема й на виборах.
4. «Контужені» в інформаційній війні (5–7 %). Вони розуміють усі процеси, що відбуваються, але втішають себе різними ілюзіями, готові до боротьби, але не здатні бачити шляхи цієї боротьби і стають заручниками різних лідерів, у тому числі й штучно саме для них створюваних.
5. «Передовий загін» (1–2 %), це саме ті бійці, які не тільки розуміють, що триває Четверта світова війна, а й ведуть посильну боротьбу за свободу й незалежність Батьківщини.
Така класифікація характерна для України, і хто цього не бачить і не розуміє процесів, що відбуваються в нашій державі, той уже нічого й ніколи не зрозуміє.
Проте що ж ми отримаємо, якщо перейдемо на мислення у воєнних координатах? Багато проблем, що їх ми не можемо до сьогодні розв'язати, перестануть існувати.


== Втрати України в Четвертій світовій війні ==


Четверта світова війна ведеться особливо жорстоко на нашій рідній землі проти українського народу. Руйнується державність як основа життєдіяльності суспільства. Вщент зруйновані економіка, наука, освіта, охорона здоров'я. Триває розпродаж військової техніки, розвалюється армія. Порушені всі норми честі, совісті, моралі. У народу стирають історичну пам'ять, народ вимирає, злидарюють книговидавці, бібліотекарі, не розвивається мова та література. Все стає товаром. Культурна інверсія під керівництвом ідеологів юдо-лібералізму веде український народ до деградації.
Що дається натомість? Жуйка, примітивні американські фільми, порнографія, наркоманія, культ «золотого теляти» і зухвалість можновладців. Початок реформ призвів до того, що все населення України втратило свої заощадження. Ще одним негативним результатом так званих реформ став величезний зовнішній державний борг, який на довгі роки ліг непомірним тягарем на економіку України. Як виник цей борг, які реформи він підтримував, куди пішли позичені гроші і який отримано ефект, — на всі ці законні питання суспільство відповіді ніколи не отримувало. Чому? Чому влада не розповідає своєму народу, на чиї кошти вона існує, як вона використовувала отримані кредити. Якщо їх розікрали, то хто? Війна є війна, і «явні паразити» та «мародери» почувають себе впевнено.
Трагедії світового масштабу розгортаються непомітно і починаються, як правило, з незначних подій, на які звичайна свідомість просто не звертає уваги, і лише з часом стає очевидним, що ці незначні події стали джерелом усієї подальшої трагедії. Умови для проживання в нашій країні надзвичайно несприятливі. В умовах інформаційної війни в Україні навмисне підтримується стан невизначеності, нічим невиправданої руйнації, справжнього хаосу, «бєспрєдєла» і безмежної політичної кризи. Кожному громадянину України, який має здоровий глузд, уже достеменно зрозуміло, що єдиним результатом впроваджуваних «демократичних реформ» є руйнування. Але не всім зрозуміло, що це війна! Які ж втрати України в цій невидимій війні?
«Демографічний колапс» — таку назву має стаття в газеті «Урядовий кур'єр» (2004, 2 березня, с. 11), в якій заступник директора Інституту демографії та соціальних досліджень Н АН України, науковий консультант президента України, доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НАН України Елла Лібанова кваліфікує демографічні процеси в Україні як кризові. На початку 1993 року в Україні жило 52,2 млн осіб. Це відповідає максимуму за всю історію України. На 1 січня 2004 року населення України зменшилось на 4,6 млн осіб (на 420,8 тис. осіб у середньому за рік). У чому ж причини цих процесів?
Науковий консультант президента України пояснює так: «Головною складовою зменшення кількості населення, безумовно, є низька народжуваність. її зменшення — це передусім зворотна сторона зміни соціального статусу жінки, розширення сфери її інтересів, високого рівня освіти і зайнятості… Криза перехідного періоду не сформувала, а загострила загальні негативні тенденції смертності населення України… Якщо б смертність протягом 1989–2001 років залишалася на рівні 1989 року, кількість померлих за цей період була б меншою фактично на 2,4 млн».
Як бачимо, «демократичні реформи» фактично забрали 2,4 млн життів. У чому ж причина смерті? Послухаймо знову, що говорить Лібанова: «Значна смертність чоловіків обумовлена рядом економічних, соціальних та біологічних факторів… Безумовно, впливають на смертність чоловіків особливості праці, не просто в шкідливих умовах, а на робочих місцях, котрі характеризуються підвищеним ризиком нещасних випадків та аварій. Дуже впливає алкоголізм, що спричиняє у 2,5 раза більше смертей, ніж у 1989 році». Значно збільшилась смертність чоловіків і від такої хвороби бідних, як туберкульоз.»… Значний рівень смертності українських чоловіків від туберкульозу є одним із найвищих у сучасній Європі, їх смертність втричі перевищує аналогічний показник держав Євросоюзу, вдвічі — країн Центральної та Східної Європи і в півтора раза — на території колишнього СРСР», — стверджує Лібанова.
Проте цю ситуацію можна легко змінити. «Якщо економічна ситуація буде покращуватись, — каже Елла Лібанова, — і владні структури спрямовуватимуть зусилля на покращання життя широких мас населення, перемагання бідності, оздоровлення навколишнього середовища, забезпечення відповідного контролю за якістю продуктів харчування та питної води, розвиток системи охорони здоров'я, поширення стандартів здорового способу життя, тенденції смертності будуть досить сприятливими. В усякому разі, можна розраховувати на збільшення середньої очікуваної тривалості життя чоловіків до 73 і жінок — до 79 років». Тривалість життя середньостатистичного українця сьогодні становить 66,33 року.
За статистикою Всесвітньої організації охорони здоров'я, середня тривалість життя на Землі нині становить 48,5 року. За цим показником Україна поступається Білорусі (68,5), Росії (67,5) та Вірменії (66,59).
Реформа СРСР завершилася розвалом держави. Реформа української економіки закінчилася розладом економічної системи, котра існувала і годувала народ. Реформа української армії завершується розвалом колись третьої у світі, за ядерним потенціалом, армії. Реформа системи освіти веде до безграмотності населення. Реформа видавничої сфери призвела до її розвалу і до видання всього лише однієї книжки на кожного мешканця країни. Цей список можна продовжувати.
Чи може існувати хоча б якась суспільна безпека, стабільність, упевненість у завтрашньому дні у людей, які вже багато років живуть в атмосфері руїни, непоправних втрат?
Напрошується запитання: якщо руйнування зазнають навіть ті суспільні інститути, котрі були покликані боронити все суспільство, але не зуміли захистити навіть самих себе, яка сила наразила країну на смертельну небезпеку руйнування, поставила весь народ, не розрізняючи його на правих і лівих, червоних і білих, на межу небуття?
Наївно думати, що до руйнувань такого масштабу могли призвести помилки і прорахунки тих керівників, які управляли чи управляють сьогодні нашою державою.
Ні! Результат наших «демократичних реформ, які не мають альтернативи», є закономірним наслідком реалізації планів явних і таємних «доброзичливців» українського, російського та інших народів. Головним джерелом небезпеки для нашої країни і її народу є багаторічна жорстока війна, котру веде проти слов'янських народів світова фінансова мафія. Мета і сенс війни нині аж надто зрозумілі: це війна за ресурси у XXI столітті.
У так званого «золотого мільярда» Заходу є велике бажання забезпечити своє процвітання в майбутньому, продовжуючи паразитувати на труднощах і проблемах «тубільного» населення країн «третього світу», користуючись їхніми ресурсами і результатами праці їх народів. Усвідомлюючи, що в прямій воєнній агресії перемогти слов'янські народи неможливо, вони перейшли до інформаційної війни. Серед методів, що застосовуються в ході війни, — дезінформація, дезорієнтація, брехня, наклеп, підкуп, залякування, розбещення, пропаганда фальшивих цінностей і аморальності, викорінювання національно-культурної спадщини, витіснення основоположних інтересів народу і держави, спонукання до прийняття хибних висновків і до підміни цілей.
За інформаційної агресії правлячій «еліті» країни-жертви агресії нав'язується культура, що є чужою самобутній культурі її народу, нав'язується чужа ідеологія, чужа мова, чужі герої.
Той, хто програв в інформаційній війні, може не усвідомлювати, що його країна окупована ворогом. Декотрі можуть навіть радіти «долученню» до світової цивілізації, яскравій та агресивній рекламі чужою мовою, яку вони не розуміють. Проте наша держава окупована, і через геноцид ми несемо збитки в живій силі до півмільйона осіб щорічно. Нас позбавляють нашої героїчної історії, щоб нам не було на що спертися і відродитися. Скептики завжди ставлять це твердження під сумнів, запитуючи, невже наші президент і уряд про війну нічого не знають? І де ж та зброя, за допомогою якої ведеться інформаційно-психологічна війна?


== Час нам звільнятися від міфів ==


Уже чотирнадцять років нас годує міфами гендлярсько-лихварська еліта. Що ж це за міфи?
Міф перший! У випадку війни «еліта» буде захищати український народ, нашу землю, боротися за національну незалежність.
Чому це міф? В Україні, особливо на початку XXI століття, демократія за допомогою системи виборів створила для нас гендлярсько-лихварську еліту, яка ґрунтується не на вірності, не на любові до своєї країни, не на принесених жертвах, а на зраді країни, на задоволенні особистого інтересу, на хабарах, торгівлі сферами впливу, збагаченні за рахунок експлуатації, крадіжок і пограбувань, на боягузтві й інтригах, що плетуться, аби покінчити з будь-яким противником.
Замислімося над простими очевидними фактами.
Де, в яких країнах розміщено сьогодні рахунки найбільших українських сировинних фірм і промислових компаній?
У чиїх банках і в якій валюті тримають українські олігархи свої гроші?
Де розташовані будинки, вілли, замки наших мільйонерів? Де живуть їхні родини й навчаються їхні діти?
І невже після відповіді на ці запитання хтось може стверджувати, що за будь-якого серйозного загострення відносин між США й Україною усі «нові українці» кинуться на захист «незалежної» України?
Наївність такого твердження зрозуміла навіть дитині.
Тільки-но США накинуть фінансовий зашморг на олігархів, що сидять на шиї українського народу, тільки-но виникне загроза арешту їхніх рахунків, вилучення власності, усі «наші» мільйонери й мільярдери стануть найвірнішою і найвідданішою «п'ятою колоною» істеблішменту США. І будуть виконувати всі вказівки Вашингтона, з беззаперечністю найманця боротися за їхню перемогу, а отже, за повернення свого впливу і надбаного «непосильною працею» багатства…
Уже сьогодні коридорами Верховної Ради і президентської адміністрації ходять майбутні бургомістри й старости. Всіх їх вже враховано, підраховано й призначено. Вони вже пройшли стажування і навчання в США. З ними вже працюють і готують їх до майбутньої «відповідальної ролі». Не буде забутий ніхто…
Уже розписано й сформовано новий окупаційний уряд. Визначено усіх ключових міністрів з аборигенів — торговельно-лихварської і компрадорської еліти і гауляйтерів із метрополії, різних консультантів і фахівців з питань України, президентських радників. Із урочистим вступом на посаду першого в історії України Головного рабина України — відомого брюссельського рабина Азріеля Хайкіна — сформовано й малий Сінедріон.
Тому український народ постав нині перед проблемою, від якої залежать усі інші. Це заміна фальшивої еліти на справжню національну, яка сповідує доброчинність, любов і жертовність заради своєї країни, справедливість до свого народу, чесність, працьовитість, порядок і честь.
Хто ж повинен зробити цю заміну? Хто замінить гендлярсько-лихварську еліту на справжню? Відповідь одна: тільки не маси. Можна визнати будь-яку систему, крім «демократії», тому що видно, як вона вбиває український народ. Але зробити цю заміну можна тільки тоді, коли число зрадників свого народу, особливо серед керівників, буде наближене до нуля. Не може існувати із зрадниками жодне суспільство. їхнє знищення — це найперша й найважливіша умова існування життя. Тому що тільки тоді, коли ця умова буде виконана, можна вирішувати завдання переможного руху у майбутнє, що зразу стає необмеженим.
Міф другий! Ми об'єднаємо патріотичні сили і створимо таку патріотичну партію, що дасть можливість привести до Верховної Ради депутатський корпус, що буде працювати на користь українського народу. Виходячи з цього, нам потрібно терміново починати формувати партію чи блок, об'єднувати здорові сили, шукати лідера, який візьме на себе весь тягар партійного будівництва і… справу буде зрушено з місця.
Це міф, тому що навіть досить харизматичний і визнаний лідер буде поставлений перед проблемами, пов'язаними з реєстрацією партії, фінансуванням, жорсткою конкуренцією і протидією засобів масової інформації. Нам треба звільнитися від міфу, що цього разу можливе об'єднання патріотичних партій в єдиний самостійний, незалежний виборчий блок. Як і під час президентських виборів, лідери партій будуть підписувати угоди, проводити «круглі столи», а через деякий час порушувати ці домовленості, і замість серйозної організаційної роботи зведуть усе до розмов. Водночас влада протягом кількох місяців сформує кілька штучних виборчих блоків, підключить адмінресурс, фінанси, ЗМІ, а патріотичні сили знову будуть говорити про несправедливість тощо. Чому? Бо ми не звільнилися від міфу можливості об'єднати патріотичні сили.
Міф третій! Нам потрібно звільнитися від міфу, що ми зможемо на президентських виборах висунути єдиного кандидата усіх патріотичних сил, який зможе перемогти діючого президента і забезпечити зміну нинішнього курсу. Навіть якщо станеться диво, і в президентському кріслі виявиться справжній патріот України, він не зможе нічого змінити тому, що на сьогодні добре відпрацьовані технології зміни тих лідерів, які не до вподоби. Ми й оком не змигнемо, як відбудеться чергова «революція». Створити умови для неї дуже просто: дестабілізація обстановки в країні, збільшення оплати за газ і комунальні послуги, відсутність тепла, електроенергії, постачання продуктів харчування. ЗМІ скерують народний гнів на виконавчу владу, на майдан Незалежності виведуть десятки тисяч демонстрантів, якщо не буде своїх — привезуть, скажімо, з Польщі, а силові структури будуть мовчки спостерігати… Це все давно відпрацьовано на африканському континенті і в країнах Латинської Америки.
Міф четвертий! Народ, доведений до відчаю, підніме повстання, вийде на барикади і змете режим, що себе дискредитував. Це також міф. Основна маса народу буде страждати, з горя спиватися, безсило дивитися, як споюють, розбещують і саджають на голку їхніх дітей, але не будуть робити жодних рішучих дій, тому що вплив ЗМІ такий, що блокує мислення, подавляє волю. За останні п'ятнадцять років рівень життя народу знизився у кілька разів. Його обікрали, забравши всі накопичення, і що? Пішов він на барикади?
Значна частина змирилася, а інша слухняно ходить і голосує за цю владу: аби не було гірше. А де вже гірше?
Міф п'ятий! Треба вибирати в президенти того, хто вже має достатньо грошей. Він не буде красти. Наївні люди. Головна риса «олігархів» полягає в тому, що той, хто вміє забирати у держави і у приватних осіб надбане ними майно, той робитиме це завжди, і завжди успішно. Вони на свої гроші куплять усіх, хто повинен нас захищати, потім обдеруть і роздягнуть. Подивіться у вічі тим, хто називає себе елітою, задумайтесь над їхніми справами і джерелами їхніх багатств, і ви зрозумієте, хто ваш внутрішній ворог. Отже, ніби скидається на те, що у нас немає жодного виходу з цього глухого кута і на горизонті — наближення катастрофи зникнення українського народу з глобального історичного процесу? Катастрофа неминуча, якщо ми будемо діяти в рамках нав'язаних нам стереотипів, що ведуть у глухий кут. А для того щоб побачити вихід, необхідно усвідомити, що в країні триває війна. Війна незвична для більшості населення. Це інформаційно-психологічна війна. Щоб перемогти в цій війні, нам необхідно адекватно воювати. Треба звільнитися від помилкових стереотипів і побачити те, що лежить на поверхні.


== Агресор і жертва агресії ==


Дивлячись на процеси, що відбуваються у нашій державі, на поведінку юдолібералів, які захопили більшість засобів масової інформації і проводять політику дебілізації населення, щорічне зменшення чисельності українського народу майже на півмільйона, повне зруйнування промисловості й агропромислового комплексу й інші руйнації, — можна дійти висновку, що українська політична гендлярсько-лихварська еліта прийняла правила гри світового уряду. Для цього були всі передумови.
Хаплива верхівка віддала власне населення на розкрадання керованій деградації. Цьому, очевидно, передував антропологічний переворот, і як наслідок, — інший погляд на український народ. Пограбування населення під час номенклатурної приватизації можна якось зрозуміти — спрацював фактор збагачення. Але для того щоб приступити до прискореного планового скорочення власного народу, позбавивши його елементарних умов і гарантій людського існування, — необхідне щонайменше обґрунтування у формі нового наукового расизму. Без прищеплення українському народу ознак расової неповноцінності неможливо було б робити з ним те, що зараз робиться. А такою ознакою можна наділити тільки за умови знищення будь-яких свідчень його високого людського інтелектуального і морального достоїнства.
Так розпочалася дискредитація української національної культури, з одного боку, і відлучення «сучасно мислячого» населення від культурної спадщини, з другого. Сталося так, що без ідеологічно обґрунтованої зненависті до національної культурної спадщини не можна було зайняти «послідовну позицію» у справі реалізації планів глобалізації стосовно нашої країни, а без такої готовності «еліта», яка встигла не на жарт завинити перед власною країною, не могла розраховувати на зовнішню компенсаційну підтримку. Почали нищити власну кіноіндустрію, переписувати історію України, робити спроби відкинути історичне минуле і писати історію від дня незалежності. Де відразу закрили бібліотеки, а де просто припинили сплачувати зарплатню бібліотекарям й фінансувати комплектування бібліотек новими книгами та періодичними виданнями. Навіщо читати і розвиватися населенню, що підлягає знищенню й перетворенню на рабів.
Нині ми стаємо свідками і учасниками драми, наслідки якої визначать долю всіх поколінь XXI століття. Ми вступили в період, названий видатним російським ученим О. С. Панаріним «стратегічно нестабільним». Чому? «Стратегічна нестабільність є наслідком стратегічної гри, в якій беруть участь дві сторони: сильний і слабкий, які поводять себе неадекватно. Неадекватність поведінки сильного полягає в безглуздому завищенні його зазіхань, які щораз зростають в дусі концепції «відсування рубежів»: один здолали, долаймо наступний, і так без кінця-краю.
Неадекватність поведінки слабкого полягає в його неготовності вчасно подивитися у вічі реальності, створеної авантюризмом сили: слабкий ігнорує очевидність виклику, всіляко заколисуючи себе думкою, ніби нічого страшного й визивного не сталося, і головне полягає в тому, аби заспокоїти агресора. Проте чим поступливіші у цій грі слабкі, тим більше це провокує сильного, який запевняє себе в тому, що для нього немає нічого неможливого».
«Сильні» сьогодні — це нова компрадорська і гендлярсько-лихварська еліта, це «нові українці», які конвертували владу у власність, залишившись при владі («продвинута п'ята колона»); це також США, що відіграють роль агресора, використовуючи «томагавк-право». Іншими словами, агресор і жертва агресії досить нечасто на початку стратегічної гри виступають у відповідних ролях. Однак нерішучість слабкого провокує сильного, який стає агресивніший, а простір його авантюрної діяльності більшає у міру того, як слабкий поступається. Таким чином, з самого початку процесу ми стикаємося не з природною нестабільністю, а з суспільним «виробництвом», у якому задіяні дві сторони. Слід зауважити, що така модель є універсальною. За допомогою цієї моделі можна описувати глобальну стратегічну нестабільність сучасного світу в цілому, а також соціальну нестабільність в Україні, що пов'язана з «реформами» і діями президента та його оточення. Тим жителям України, які бояться дивитися правді у вічі, а посилаються на своєрідне алібі — «системні умови» чи «об'єктивні обставини», які вищі «за наші суб'єктивні можливості», — слід сказати, що таке алібі не може слугувати виправданням убивчій бездіяльності.
Сьогодні настав саме той час, щоб позбавити «бездіяльних» алібі і сказати їм, що кожен може і повинен впливати на хід подій, замість картати себе за бездіяльність. Якщо ви вибрали бездіяльність — це ваша провина, і відповідальність за трагедії сучасного і наступних поколінь XXI століття вам випадає розділити з сильними і нахабними цього світу. Тому що ваші покірність і слабкодухість, ваше потурання сильним помножили їхні сили й дали можливість їм вважати себе всесильними, яким усе дозволено.
Згадаймо події кінця XX століття. Югославія: адміністрація США довго думала розпочати війну проти цієї країни. Довго велася пропагандистська кампанія, розмови про геноцид, тоталітаризм тощо. Війну можна було не допустити, якби європейська спільнота чи Росія категорично виступили проти війни. Але цього не сталося, і це спровокувало «сильного» на бомбардування Югославії. З Іраком уже не церемонилися. Навіть не знайшовши нічого, що свідчило б про наявність зброї масового знищення, президент Буш розпочав війну, не звертаючи уваги вже на значно рішучіші протести, ніж у випадку з Югославією, світового товариства.



== Види зброї у Четвертій світовій війні ==

Постає природне питання. Якщо триває війна, отже, мабуть, є і зброя, за допомогою якої вона ведеться? Розроблена спеціальними науково-аналітичними центрами теорія насильства свідчить про наявність трьох видів зброї: модельно-організаційної зброї, інформаційної, яка є зброєю найвищого пріоритету, і матеріальної — зброї нижчого пріоритету.

== 1. Модельно-організаційна зброя ==


«Новизна» іраксько-американської війни, а також сербської та афганської, полягає у тому, що в ній американська адміністрація, а точніше, надсуспільство США, застосували у найповнішому обсязі так звану модельно-організаційну зброю (МОЗ). При цьому воєнні дії були саме прикриттям, точніше — забезпеченням застосування МОЗ. Сербів, афганців та іракців перемогли не американські бомбардування, а секретна «модельно-організаційна зброя» — стратегічне ноу-хау американської наделіти. Суть її полягає в тому, що для перемоги над будь-якою сучасною державою не обов'язково кожен її клаптик завойовувати. Є інший шлях. Відомо, що фінанси, промисловість та засоби комунікації — це кров, плоть і судини будь-якої держави. Маючи можливість уразити ці життєво важливі складові, можна знищити будь-яку державу. Головне — накинути фінансовий зашморг на шию країні.
Скласти топографію промислових об'єктів, мостів, доріг, засобів зв'язку та ін. за сучасних систем супутникової розвідки найпростіше.
Сучасна держава міцно вбудована у світову фінансову, економічну та політичну системи. Бюджет більшості країн формується здебільшого за рахунок експорту і прив'язаний до якоїсь міжнародної валюти, приміром, до долара, євро тощо. Ці системи перебувають під контролем надсуспільства США. Саме воно створило більшість міжнародних фінансових інститутів: Міжнародний валютний фонд, Міжнародний та Європейський банки реконструкції та розвитку. Воно створювало і латентні структури: Тристоронню комісію, Більдерберзький клуб, Раду з міжнародних відносин та ін. Істеблішмент керує більшістю транснаціональних компаній (ТНК), контролює основні сировинні та товарні ринки. Тому істеблішменту дуже легко створити модель міжнародних зв'язків будь-якої країни: міжнародна торгівля, ринки збуту, фінансова система.
За допомогою різноманітних міжнародних організацій (котрі працюють у «ворожих» країнах), благодійних фондів, міжнародних програм, радників та політологів, підготовлених у США, посольств та розвідувальних служб, а також засобів масової інформації, збираються і створюються особові бази даних про політиків, державних службовців, провідних бізнесменів. У цих базах даних є інформація про рахунки за кордоном, а також компрометуючі матеріали.
Схема війни США проста: за допомогою використання моделі міжнародних зв'язків «ворожої» держави та різноманітних міжнародних організацій здійснюється її політична ізоляція, накладаються різні торгові ембарго, створюється економічна блокада — і держава відсікається від основного джерела наповнення державного бюджету. Це перша ударна ланка надсуспільства США.
Потім стає до ладу «томагавк-право» — високоточні ракети, що знищують промисловість, енергетику, системи зв'язку, комунікації та мости. Це друга ударна ланка істеблішменту. Особові бази даних використовуються для залякування й розкладу політичної та державної еліти, її розшарування і формування «п'ятої колони», котра і є третьою ударною ланкою.
Цими «ковадлами» ось уже понад 20 років надсуспільство США трощить усіх своїх супротивників. Так вони чинили з багатьма країнами світу, поки не вдосконалили свою «модельно-організаційну зброю».
Колишній міністр юстиції США в адміністрації президента Джонсона Рамсей Кларк в одному з інтерв'ю сказав: «Я перерахую країни, в яких політика США після Другої світової війни призвела до дестабілізації: Корея, В'єтнам, Камбоджа, Нікарагуа, Домініканська Республіка, Філіппіни, Ліберія, Куба, Гватемала, Гренада, Палестина, Ліван, Іран, Сомалі, Судан, Гаїті, Сальвадор, Гондурас, Ангола, Хорватія, Югославія, Сьєрра-Леоне, Ірак, Індонезія, Афганістан. Хто наступний?»
Використовуючи свою «модельно-організаційну зброю», надсуспільство США перемогло в 1999 році Югославію. Багато дивного було в цій війні. Три місяці агресори бомбардували Югославію, але ці бомбардування не завдали серйозних військових втрат. Вона зберегла 95 % свого військового потенціалу. Бойовий дух її армії та народу був на надзвичайно високому рівні. Проте при цьому було знищено дві третини усіх сербських підприємств, більша частина електростанцій, підстанцій, автоматичних телефонних станцій і майже всі мости. Сербія могла боротися. Американці, знаючи сербів по Другій світовій війні, коли вони не підкорилися фашистам, боялися сухопутної війни в гірських районах. Тому вони застосували третю ударну ланку. Мілошевич не встояв перед перспективою майбутнього повного економічного колапсу і під тиском різного роду «радників», «спостерігачів», «посланців» та «посередників» здався.
Аналогічно американці діяли і в Афганістані, відрізавши керівництво Талібану від більшості союзників та джерел фінансування. І колишні їхні покровителі та спонсори (знову через «радників», «спостерігачів», «посланців» і «посередників») виступили з пропозицією «викупити» у них країну для США. І керівництво Талібану за цілком помірну суму поступилося американцям Афганістаном. Таліби рантом «несподівано» утекли з Кабула, а президент Пакистану отримав від американців величезну матеріальну допомогу. Після введення американських військ кількість наркотиків, що вироблялася в Афганістані, збільшилася вдесятеро, і всі вони надходять у колишні республіки Радянського Союзу, розв'язуючи проблему депопуляції населення.
Ті ж американці перемогли Грак у 2003 році. І тут їх головною зброєю були не танки і ракети (як уже зазначалося), а продажна, американізована, «денаціоналізована» псевдоеліта.
Так було у більшості країн світу. Головна зброя США — це віртуальний американський спосіб життя та мислення, котрий вони змогли експортувати у більшість країн, а найголовніше — змогли впровадити у більшість сучасних політичних еліт.
Що таке сучасна еліта?
У нинішньому повсякденному житті ми спостерігаємо парадоксальну ситуацію: еліти різних країн конвергентуються, змішуються, їхні інтереси переплітаються. І навіть коли держави перебувають у стані війни, їх вище політичне керівництво чи частина його, як і колись, зберігають тісні зв'язки з політичною елітою супротивника. Зв'язки можуть здійснюватися через політичні та фінансові установи, масонські ордени та латентні структури. І в цих структурах можуть вирішуватися питання про те, кому сьогодні бути переможцем, а кому переможеним. І ця нівельована «єдність» еліт — головне досягнення надсуспільства США за останні 20 років.
Таємною найважливішою зброєю надсуспільства є база особових даних, яка дає можливість здійснювати тотальний контроль над політичними елітами інших держав. Ретельно розшукуються і відслідковуються офіційні й таємні рахунки, угоди, нерухомість, котру купують в інших країнах. Відслідковуються родинні зв'язки, виявляється коло знайомих, інтереси, пристрасті, таємні вади. Збирається компромат на дуже різних політиків та членів їхніх родин. Усе це заноситься до баз даних і постійно актуалізується. Хто знає, що зломило опір Мілошевича. Може, лист його давнього американського «друга», в якому той перелічив усі його банківські особисті чи сімейні рахунки за кордоном і натякнув на їх швидкий арешт. Усе може бути…
Аналогічне питання можна розглядати і стосовно мулли Омара. Що зробило його поступливішим? Може, натяк на можливий арешт та страту його сина, котрий проживав у Саудівській Аравії і в якого під ліжком знайшли пакетик з героїном, що за місцевими законами загрожувало йому смертною карою.
Отже, головним політичним уроком війни є такий: якщо збройні сили США стоять біля ваших кордонів, то це означає, що на вашій території на них уже чекає потужна «п'ята колона» і в спину найхоробрішим солдатам готуються встромити ніж зради.
Можна дати характеристику й українській псевдоеліті, яка сприймає Україну як брудний цех, де можна працювати й заробляти гроші, але неможливо жити… Слова про «служіння народу» сприймаються як привід до глузувань і підозр у неповноцінності. Якщо розібратися, українська еліта абсолютно не потрібна нашому суспільству… Масштаб завдань, що стоять перед країною, не відповідає масштабу особистостей, які ці завдання намагаються розв'язувати. Проте ця характеристика нашої «еліти» неповна. Нині є інформація про вербування американськими спецслужбами українських «бізнесменів», що втікають за кордон. В обмін на застосування закону про захист свідка, згідно з яким за повні й правдиві покази про злочинну діяльність українських представників влади та інших олігархів, на Заході правосуддя зобов'язується звільнити свідка від карної і майнової відповідальності. Цей простий механізм використовується нині американськими спецслужбами для створення в Україні потужної і розгалуженої агентурної мережі в усіх ланках управління. Таким чином адміністрація США зможе впливати на українську політичну еліту не грошима, як раніше, а шантажем і погрозами. Бо їх спецслужби уважно відслідковують проходження… коштів. А звідси можна отримати важливу інформацію. Для полегшення контактів зі своїми агентами Федеральне бюро розслідувань з середини грудня 2000 року на постійних засадах розмістила бригаду слідчих у Стокгольмі.
Бізнесмени через треті країни приїздять до Швеції, розміщуються в Гранд-готелі», де з ними «активно працюють». А які ж наслідки? Якої шкоди це може завдати Україні? Перспективи можуть бути досить трагічні. Всі покази можуть стати офіційним підґрунтям для затримання на Заході представників української «еліти» і заморожування їхніх рахунків. А позаяк більшість українських бізнесменів досить впливові в політиці люди, США через фінансові важелі, зможуть впливати й на нашу політику, вербуючи під тиском шантажу українських громадян. Тому й опозиційна діяльність «еліти» формується, скеровується і контролюється тими, хто контролює їхні банківські рахунки. Звідси й неочікувані дії колишніх соратників «по майдану». Отримавши наказ від своїх американських господарів, вони відразу почали активно руйнувати те позитивне, чого досяг уряд. Отже, руйнування процесів відродження української економіки продовжуватиметься доти, доки у керівництві урядом, в депутатському корпусі й адміністрації президента перебуватимуть люди, що мають закордонні рахунки. Оце і є один із прикладів застосування «модельно-організаційної зброї» на практиці.


== 2. Інформаційна зброя ==


«Відомо, що ступінь інформаційної агресії вимірюється гучністю і частотою кумкання… Закон сучасних багатоповерхових джунглів передбачає, що висловлювати свою думку може тільки той, хто все це купив, чи той, кому втрачати вже нічого, але при цьому він знає, кого і за що можна смикнути! Хоча насправді «своя думка» — це навдивовижу рідкісна річ. Ми часто вважаємо, що маємо власну думку, але чи є вона своєю насправді?» — визначає відомий вчений С. Расторгуєв.
Нині кожен українець мусить добре помізкувати, аби самому дійти розуміння того, що для нього краще: жити вільним у незалежній державі, керувати якою мусить титульна нація, чи бути загнаним сіоністськими словесними батогами чи солодкими конвеєрними відеообразами у хлів для інформаційних свиней.
На сьогодні всі партії, сіоністські психоаналітики, інформаційні кілери привчають усіх лише слухати, аби, заковтнувши сказане, висловлювати нав'язану думку. Здавна свобода слова була доступна або юродивому, або тому, хто має владу, або тому, в кого є гроші, щоб сплатити за сказане. І чим більше грошей, тим більше нісенітниць можна верзти, аби загнати людей інформаційними чергами з кулемета, встановленого на телевізійних антенах, у суспільство викінчених ідіотів.
Кожна система управління живиться інформацією. У свою чергу, скерованість і доступність інформації породжує систему управління відповідної якості і відповідного рівня. Щодо якості, то тут, даруйте на слові, хто споживає багно, той ним і стає. Стосовно рівня: коли інтегрують інформацію за всіма чи більшістю параметрів, що впливають на людину, — саме тоді народжуються системи управління людством! Такі системи управління, знищуючи самостійні суб'єкти, що існували доти, знаходять тим самим свою власну нову сутність, стаючи фактично зародком єдиного планетарного людства. Згідно із законами цієї нової сутності, як і будь-якої іншої, що хоче жити і вижити, небажання підкорятися її командам розглядається як хвороба, для лікування якої застосовуються різні, зокрема й хірургічні, методи — бомбардування Югославії, Іраку, Афганістану.
Сьогодні ми можемо спостерігати, як більшість депутатів і лідерів партій постійно говорять, говорять і говорять. Але постійно говорити й не слухати означає виступати в ролі божевільного інформаційного агресора. Чому божевільного? Тому що небожевільний агресор інколи оцінює ситуацію, поточний стан системи і корегує потік слів і видовищ. Тому кожна людина повинна насамперед йти дорогою самопізнання, щоб отримати правильне уявлення про себе. Початкове й основне світло тільки всередині себе самого. Немає отчого світильника всередині — немає й тебе!
Якщо ж всередині є той каганець, то він здатен зруйнувати темряву і народити мудрість. Але щоб світло вийшло назовні, слід зруйнувати агресивну інформаційну оболонку, яку формують за допомогою інформаційної зброї.
За якістю інформації інформаційна зброя може бути класифікована таким чином:

'''2.1. Концептуально-методична зброя'''

До неї належить світоглядна, філософська, методологічна інформація, що дає змогу бачити загальний стан речей. Наприклад, сприйняття Всесвіту як процесу триєдності: матерія, інформація та їх зміни в міру розвитку. Проте філософи поділили Всесвіт на матерію і свідомість, а потім почали безкінечну суперечку про первинність їх. Може, це випадковість? А якщо ні, то викривлення на першому рівні призводить до збочень на наступних рівнях і врешті-решт уможливлює світовим залаштункам оволодіти життям цілих цивілізацій.
На підґрунті концептуальної доктрини формуються методологічні стереотипи, що забезпечують ефективність концептуальної зброї. Так, стереотипи поведінки живої природи, на базі знань методології, успішно переносяться в соціологію (закон виживання видів, закон зміни видів у процесі виживання, закон автосинхронізації тощо) і використовуються для управління в Глобальному історичному процесі. Ці ж стереотипи використовуються соціологією для створення біологічного провідного середовища — «біороботів». З точки зору Закону часу концептуальна зброя формує глобальну політичну спрямованість розвитку народів світу на століття. Створення різноманітних концепцій розвитку відбувається саме тут. На базі методологічних стереотипів створюються теорії, в тому числі й релігії. Нема потреби повторювати, що всі теорії прямо впливають на економіку через біологічне провідне середовище і людину, виховану на певних теоріях.

'''2.2. Хронологічна зброя'''

Інформація хронологічного порядку є інформацією чергування фактів і явищ. При володінні методологією вона дає можливість розглядати всі явища як такі, що вкладені в Глобальний історичний процес, і точно визначити вектор своєї політики (здійснити екстраполяцію).
Російський учений Ю. Кузнєцов визначив, що «Глобальний історичний процес — об'єктивний, незалежний від концептуального наукового погляду, процес розвитку в часі і просторі людства. В ньому знаходять своє місце не держави, а народи, оскільки держава це лише тимчасова надбудова над народом (існує, виникає і гине за своїми визначеними законами)».
Якщо на концептуальному рівні відбувається розрив єдності світу (первинність матерії чи свідомості), то це призводить і до двох поглядів на сам Глобальний історичний процес.
• Глобальний історичний процес є об'єктивним процесом, що саморегулюється (первинність матерії).
• Глобальний історичний процес є цілеспрямовано керованим процесом (первинність свідомості).
Представниками першого підходу є різні соціологічні концепції, в основі яких лежать матеріалістичні теорії, наприклад, історичний матеріалізм. Другий підхід ґрунтується на релігійних та інших ідеалістичних теоріях, в тому числі й на теорії світової змови. Існує й інша, як вважають вчені, найправильніша думка, що Глобальний історичний процес розвивається цілеспрямовано на великому (сотні й тисячі років) історичному часовому проміжку і як об'єктивний процес, що саморегулюється в межах невеликого (до сотні років) історичного часового проміжку. Саме час розділяє й об'єднує ці два наукові підходи. Такий методологічний підхід забезпечує правильне пізнання Глобального історичного процесу, тобто фактичної історії.
У зв'язаному процесі минуле пояснює сьогочасне, а, відповідно, правильне усвідомлення сучасності дає змогу прогнозувати майбутнє. Інверсія на цьому рівні швидко призводить до викривлення майбутнього. Вона може проявлятися як у замовчуванні чи утаємничені частини інформації, так і в прямому перекручуванні історичної інформації. Так, скажімо, надто довго замовчувалося існування трипільської цивілізації. Наприкінці XX ст. встановлено, що витоки українського народу сягають дуже давніх часів і пов'язані з арійськими племенами. Встановлено спільне коріння руського й німецького народів, а коли б ці дані були відомі світовій спільноті на початку XX ст., можливо, й хід історії після 1940 року був би іншим.
Значних перекручувань зазнала історія революційних подій 1917 року та подальшого розвитку Радянського Союзу, ролі Й. Сталіна та інших політичних діячів минулого. Коли б ці історичні події висвітлювалися правильно, можливо, й події 90-х років XX ст. розвивалися по-іншому, зокрема своєчасне розкриття планів світового панування фінансових лихварів, котрі, як на початку минулого століття, так і наприкінці його, грабували й продовжують грабувати український народ.
Проте в соціології важливим є не просто час, а біологічний час — час зміни поколінь людей і передача накопичених знань від одного покоління до іншого на генетичному рівні. Вся історична практика, а XX ст. особливо, є багатою на пропагандистсько-ідеологічні трюкацтва, розраховані на мобілізацію зусиль покоління, що живе за фальшивою ідеологією, впровадженою терором (побудова комунізму, світова революція тощо), з подальшим засудженням цих поглядів при входженні у життя наступного покоління.
Можливе формування різних етапів за життя кількох поколінь для досягнення кінцевої мети через десятки чи сотні років: перше покоління зорієнтоване на революційну пропаганду, критику національної держави, терор; наступне здійснює революцію й веде війну на її захист; третє — будує нове суспільство, метою якого є мрії про «світле майбутнє»; наступні покоління визнають помилковість орієнтації попередніх поколінь і розпочинають виправляти помилки під керівництвом і за рецептами закордонних «учителів», до яких переходить влада і власність задуреного народу. При цьому сценарій всіх етапів могла скласти «невидима рука» світових лихварів. Таким чином, будь-яка соціологія, що перебуває на службі у світових залаштунків, завжди намагається показати тільки частину історичних фактів минулого, вибудовуючи з них замовні міфи. Головна роль в цих теоріях, безумовно, належить «біороботам». Так, радянська наука створювала міфи про «прокляте» минуле (до 1917 року), про «досягнення» сучасності й про «світле» майбутнє, але зовсім не вивчала об'єктивний характер суспільних процесів минулого для надання рекомендацій суспільству, для забезпечення «світлого» майбутнього. Комуністична теорія фактично перекрутила всю історію Російської імперії до 1917 року. І сьогодні знову йде викривлення історії як минулого, так і сучасності. І знову тут як тут «біороботи».
Чому засоби масової дезінформації й сила-силенна книжок з таким смаком пишуть про «сталінські репресії», але й словом не обмовляться про розгул в ті ж роки троцькістських репресій, спрямованих на те, щоб»… у найтісніших контактах з найбільшими банкірами з-за океану, шляхом кривавих бань, розчавити Росію і на її похоронних уламках укріпити владу сіонізму й стати такою силою, перед якою увесь світ стане на коліна…»?

'''2.3. Фактологічна зброя'''

До неї належить інформація прикладного характеру, а саме релігії, ідеології, технології, описова інформація часткових і узагальнених процесів. Саме фактологічною зброєю за допомогою ідеології, релігії, культурної інверсії можна розкласти і підпорядкувати собі противника. Перед цією зброєю виявилися однаково беззахисними й багаті, і бідні, переможці й переможені у війнах держави.
При створенні різноманітних теорій широко використовуються методологічні підходи, вироблені на перших двох рівнях.
Створення християнства породило «християнський світ», а ісламу — «ісламський світ». Ці два світи об'єднали під своїм прапором величезну кількість народів, але водночас розділили народи на два величезні табори. Саме ці дві концепції в ХІХ-ХХ ст. практично знищили майже всі корінні культури Африки.
Пізніше з'явилися різні світські теорії, з яких найбільшою об'єднуючою силою стала комуністична ідеологія. Саме вона створила «світ соціалізму» і «світ капіталізму», що об'єднали багато країн, але з іншого боку знову поділили людство на два антагоністичні табори. Біля витоків теорії насильства стояв Ф. Енгельс. Його погляди на світ ґрунтувалися на матеріалістичному підході — історичний матеріалізм, який проголошує «теорію класової боротьби», як основного стимулу розвитку людства. За Енгельсом виходить, що розвиваються тільки ті суспільства, де є поділ на класи. А безкласові суспільства далекого минулого хіба не розвивалися?
Нарешті, націоналістичні теорії охопили визначену групу народів, яка в силу різних причин не змогла розвиватися та усталено існувати. Але саме націоналістичні теорії на короткому проміжку Глобального історичного процесу виявилися найпродуктивніші й життєздатніші. Проте не маючи глибокого наукового обґрунтування у питаннях розвитку людства, ці теорії ґрунтувалися на помилкових положеннях, узятих чи прямо з біології — теорія расової боротьби (абсолютизація теорії виживання видів), або з комуністичної ідеології, але без її ядра — класової боротьби (наднаціональний і надкласовий народ). Вульгаризація просторового фактора й ототожнення його з територією держави призвело до формування наукового обґрунтування прямого захоплення територій розселення інших народів і проведення політики геноциду проти них з метою «розчистки» для розширення життєвого простору (Німеччина 1930-1940-х років).
Спираючись на фальшиву теорію, радянська наука, як правило, займалася абсолютизацією промислового фактора в економічному розвитку будь-якої країни. На практиці це призводило до заперечення екологічних проблем, до приниження ролі сільського господарства (єдиного виробника продуктів харчування) в економічній могутності країни, розгляду просторового фактора як географічного. Розгляд географії, в тому числі й економічної, без зв'язку з історією й політикою породило заперечення геополітики й фрагментарність у розгляді проблем світового розвитку.
Усі світоглядні системи (релігії, ідеології) ведуть мову про одне й те ж, але використовують різний термінологічний апарат і кожна з них детально розглядає якісь певні сторони життя, залишаючись осторонь від інших сторін. Тому доцільним є розгляд різних світоглядних систем в повноті й детальності картини цілісного світу, яка з'являється перед людиною в результаті освоєння нею нової світоглядної системи.
Яка із світоглядних систем краща? Мабуть та, на основі якої можна вести детальніше й глибше прогнозування розвитку тих чи інших процесів і використовувати прогностичну інформацію на практиці.
Знання видів інформаційної зброї і факту її застосування дає можливість на рівні держави захищати свій інформаційний простір.


== 3. Матеріальна зброя ==


'''3.1. Економічна зброя'''

Вона включає засоби економічної боротьби за дезорганізацію структур противника і подальше їх поглинання (світові гроші, кредитно-фінансова система з лихварським відсотком, економічна блокада). Історія свідчить, що цей вид зброї, хоч за силою впливу і є досить тривалим, але не призводить до остаточного поневолення. З іншого боку, розвиток певних напрямів в економіці «чужої» держави з метою її виснаження можна інспірувати брехливою теорією. Застосування до багатьох країн світовими лаштунками кредитно-фінансової системи, що ґрунтується на позичковому проценті, в принципі не дозволяє цим країнам вийти з боргової кабали. Спроба Румунії вийти з неї закінчилася «демократичною революцією» і вбивством Н. Чаушеску. Згадайте 1950 рік, коли Сталін прийняв рішення про золотий еквівалент для карбованців замість доларів і фунтів стерлінгів. Через три роки Сталіна не стало.

'''3.2. Зброя геноциду'''

Дія цієї зброї здійснюється протягом тривалого періоду. Вона вражає не тільки тих, хто живе сьогодні, а й майбутні покоління (це ядерна, біологічна, хімічна, генно-етнічна, наркотична зброя тощо). Ядерна зброя це не тільки враження ядерними вибухами, а й засмічення території противника радіоактивними відходами в результаті інспірованої аварії атомної техніки мирного призначення. Зброєю геноциду є різні хімічні препарати вибіркового ураження, наприклад, гербіциди, що їх застосовували американці під час війни у В'єтнамі.
Проти українського народу застосовується: етнічний геноцид, алкогольний і наркотичний геноцид, інформаційно-економічний геноцид. Етнічний геноцид проявляється у вигляді безконтрольних міжетнічних шлюбів, що призводять до появи генетично ослабленого потомства, сексуальних збочень. Багато вчених Заходу займалися вивченням питань міжетнічних шлюбів і дійшли висновку, що в таких шлюбах у більшості дітей проявляється значне зниження інтелектуальних можливостей у порівнянні з одним із батьків. Оскільки на Заході генетику визнавали, то вдалося з наукових позицій пояснити це явище: якщо частина знань людини зберігається на генетичному рівні, то діти, що народжуються в змішаному шлюбі, отримують середню суму знань своїх батьків, накопичених на цьому рівні. Є й інші негативні якості, наприклад, високий відсоток смертності тощо, але не будемо на них зупинятися. Очевидно лише, що в селекції запроваджуються найвищі вимоги до елітних виробників потомства. Зупинимось коротко на зброї етнічного геноциду, що носить назву сексуальних збочень. Дослідження показують, що кількість гомосексуалістів у різних народів сягає 2–4 відсотки. Найбільший відсоток їх у країнах Західної Європи, де відсутній приріст населення. За оцінками соціологів і психологів, при досягненні чисельності гомосексуалістів понад 5 % від популяції даного народу, настають незворотні процеси, які призведуть до поступового зниження його популяції з темпом до 3 % щорічно. Все це прекрасно розуміли в давнину, коли гомосексуалізм вважали найтяжчим злочином і за нього карали смертю. Пізніше в багатьох країнах, в яких намагалися будувати незалежне від світових лаштунків суспільство, за гомосексуалізм притягали до карної відповідальності. Так, у Німеччині у 1933–1945 роках гомосексуалістів чоловічої статі садовили в жіночі тюрми, а жінок у чоловічі, і відновлення нормальної сексуальної орієнтації відбувалося за рік-два. Жорстоко, але, вірогідно, за тими вимірами справедливо.
Найдавнішою зброєю геноциду є алкоголь і наркотики. її застосовували в Америці колонізатори для знищення індійців, які тепер живуть у власній країні в резерваціях. Інформаційно-економічний геноцид, із застосуванням телебачення та інших видових засобів передачі інформації, полягає в пропаганді «культури» і «цивілізованості життя» кожної сім'ї за певними стандартами, з одного боку, і у створенні певних економічних умов, за яких ці стандарти виявляються недосяжними для більшості членів суспільства, з іншого. В цьому випадку молоді люди постають перед простим вибором: або хороше життя без сім'ї (вільний секс, культурний відпочинок, вибір будь-яких умов праці, хороші прибутки) чи створення сім'ї і виховання дітей з труднощами в житті. І дуже часто молодь обирає перший шлях. Тому при вмілому використанні З МІ і створенні відповідних соціальних умов в державі можна досягти вражаючих результатів зниження чисельності населення, руйнуючи цінність сім'ї як основи кожного суспільства. Ця форма геноциду є лише проявом відомого положення «демократичного суспільства» — примату прав людини над правами держави.
Інформаційний геноцид проявляється і в умілому використанні ЗМІ. Впливаючи на психіку, можна псувати настрій і тим самим спричиняти погіршення стану здоров'я людини. Наукові розробки психологів доводять, що людина повинна отримувати 35 % позитивних емоцій, 5 % — негативних і 60 % — нейтральних. Порушення цього співвідношення призводить до хвороби індивідуума і навіть до його смерті. Проведений Книжковою палатою України ім. І. Федорова аналіз 20 українських газет показав, що вся газетна інформація розподіляється таким чином: нейтральна — 53 %, негативна — 27 %, збалансована — 13 %, позитивна — 7 %. Такий розподіл інформації викликає у нормальних людей негативні емоції, що руйнують психіку, спричиняють скорочення тривалості життя.
Матеріали про успіхи в українській політичній, економічній, соціальній, культурній, науковій сферах, про загальнолюдські цінності, захист прав людини, свободу особистості не часто з'являються на сторінках газет. Фахівцями досліджено, що це близько 7 % усієї газетної інформації.
Маючи такі цифри, чи можна говорити про здорове суспільство?

'''3.3. Звичайна зброя фізичного враження'''

Це та зброя, якою велися війни раніше і якою сьогодні ведуть війну США в Іраку й інших країнах світу.
Постає питання, а як залаштунковим правителям вдається, використовуючи ідеологію духовного сіонізм), керувати такими глобальними процесами? Все дуже просто, якщо в країні існує сіоністська «п'ята колона». Сіоністські організації в кожній країні світу поділяється на три групи. Спочатку це окремі помічники, які. є добровільними помічниками Моссаду. їх називають «сайанім» чи «сайани». Вони не отримують грошей за свою роботу, щоб їх не звинуватили в тому, що вони є платними агентами. Потім іде велике проізраїльське лоббі. Воно повинне мобілізувати всю єврейську общину для виконання поставлених Моссадом завдань. Це легко зробити, якщо дослухатися думок Рабіновича, лідера Єврейської общини України, який пише: «Усім зрозуміло, що євреї в діаспорі володіють, якщо можна так висловитися, подвійним внутрішнім громадянством. Вони лояльні до країни, в якій живуть і працюють, і в той же час їхні серця завжди належать Ізраїлю». (Цитую за книжкою Е. Ходоса «Еврейский фашизм, или Хабад — дорога в ад». В третю групу входить орден «Бней — Бріт» (Сини Заповіту), члени якого вступають в дружні стосунки з неєвреями, а усіх тих, кого не вдається перетягти на свій бік, таврують як антисемітів. З такою триступеневою тактикою в усіх країнах сіоністи досягають успіху.
Ведучи Четверту світову війну, світові залаштунки починають другий етап — заміну національних «еліт» інтернаціональними. На цьому етапі інтернаціональність банків і грошей, закордонні вклади «еліт» виділили нову «еліту» інтернаціоналістів. А еліта із сфери матеріального виробництва, науки і освіти значною мірою є національною. Тому й націоналістичні партії фінансувались і фінансуються національною елітою. Боротьба між цими елітами велася й ведеться нині в багатьох країнах. Тому найважливішим питанням в умовах сучасної війни є формування національних залаштунків — національної еліти для управління українською державою.


== Рушійні сили агресорів у громадянській інформаційній війні ==


Інформаційні війни в сучасних умовах ведуться не державами, а численними некомерційними, суспільними організаціями — фондами, центрами, інститутами, лігами тощо, що формуються державою-агресором, яка веде війну. Створюється ціла мережа організацій, що пронизують усю суспільну тканину й непомітно скеровують її у потрібному напрямі. Боротися проти таких організацій старими методами чи організаціями, що побудовані за ієрархічним принципом, неможливо. Перед такими мережевими структурами нічого не може вдіяти і держава. В період з 1985 року і до 1991 року в нашій країні під лозунгами перебудови і гласності були розгорнуті саме такі мережеві структури, що й забезпечили розвал Радянського Союзу. Цим структурам не змогли протидіяти ні Комітет державної безпеки, ні численні партійні організації, ні збройні сили СРСР.
США і їхні західні партнери створили плацдарми всередині українського суспільства. Окопалися, закріпилися, захопили більшість ЗМІ, особливо канали телебачення, вербують місцеве населення, роблять провокаційні заяви. Такими плацдармами є різноманітні західні фонди та інститути, як правило, «неурядові» і «незалежні» за назвами, які оселилися на території України. Проте всі вони або прямо зв'язані з урядовими структурами і спецслужбами, або з латентними структурами, що формують світову політику.
Нині тільки на території Сполучених Штатів Америки існує близько сорока тисяч фондів, що не обкладаються податками, більшість з яких не утаємничує своїх глобальних планів. Ще майже стільки ж організацій сприяють планам таємних товариств у питаннях глобалізації й централізації уряду. Всі ці організації певним чином пов'язані з Орденом «Череп і кістки», Радою з міжнародних відносин (РМВ), Тристоронньою комісією, Орденом ілюмінатів та іншими латентними структурами світової політики. Серед них: Агентство міжнародного розвитку, Американський союз за громадянські свободи, Американська рада расових відносин, Американський інститут преси, Асоціація гуманістичної психології, Інститут Аспена, Центр демократичних інститутів, Фонд Форда, Фабіанське товариство, Фонд національного прогресу, Національна рада церков, Фонд нового світу, Група Мільнера, Інститут корпорації РЕНД, Стаффордський науково-дослідний інститут, Інститут людських відносин Тавісток, Інститут політичних досліджень і чимало інших.
Наприклад, Інститут Аспена є «всесвітнім концерном із значним дипломатичним впливом». Маючи майже 60 млн дол. чистих активів, він «регулярно організовує зустрічі президентів, прем'єр-міністрів, державних діячів, радників, журналістів, філософів тощо, конкуруючи зі Списком 500 (впливових людей)», зазнає журналіст Поль Андерсен. Проте незважаючи на своє міжнародне визнання, Інститут залишається загадкою для більшості місцевих представників і тих, хто там буває. Інститут був заснований в 1940-х роках як Інститут гуманістичних досліджень Аспена. Додаток щодо питань гуманізму в 1970-х роках був вилучений. Його засновниками були: чикагський промисловець Уолтер Пепк, президент Рокфелерівського університету в Чикаго Роберт Мейнард Хатчінс, філософ Мортімер Адлер, член РМВ і Ордена «Череп і кістки» Генрі Лус, голова впливових ви¬дань «Лайф» і «Тайм».
Інститут політичних досліджень (ІПД) — організація прикриття, що нараховує сотні різних груп-представників і лівого, і правого політичного спектрів, діє у Вашингтоні. Це ще один приклад організації, зв'язаної з таємними товариствами. Колишній англійський розвідник і автор багатьох праць, присвячених зокрема і таємним товариствам, Джон Колеман писав: «ІПД визначав і змінював зовнішню і внутрішню політику Сполучених Штатів Америки, починаючи з моменту свого заснування сімействами Джеймса П. Варбурга і Ротшільда, за підтримки Бертрана Рассела і англійських соціалістів. Завдання ІПД були визначені англійською організацією «Круглий стіл». Одним з найвідоміших завдань ІПД було створення «Нових Лівих» як базового руху в СІЛА. Інститут політичних досліджень повинен був організовувати протистояння, провокувати хвилювання й безпорядки, неконтрольовані ситуації, поширювати «ідеали» лівого нігілістичного соціалізму, підтримувати неконтрольоване розповсюдження наркотиків усіх типів, бути «великою дубиною», що розхитує політичний істеблішмент Сполучених Штатів Америки». Автор С. Стівен Пауелл зазначає, що метою, оголошеною ІПД, є «ліквідація всіх економічних, політичних, соціальних і культурних закладів у Сполучених Штатах Америки».
Згідно з дослідженнями, більша частина фінансування ІПД надходила від організацій, тісно пов'язаних з Радою з міжнародних відносин, зокрема від «Фонду Рубіна», який представляла нью-йоркська юридична фірма «Лойд, Дей і Лорд». Члени сімейства Лордів були членами ордена «Черепа і кістки» з 1898 року. Уінстон Лорд (Орден, 1959 рік), колишній помічник Генрі Кіссінджера, в 1983 році був головою Ради з міжнародних відносин, а при президенті Рейгані послом в Китаї. Багато дослідників нині вважають, що невелика група людей не тільки управляє більшістю головних світових проблем, але й забезпечує контроль фондів. Позаяк завдання нового світового порядку стають все реалістичнішими, автори і дослідники таємних товариств та їх фінансових заступників цих товариств у бізнесі та уряді відчувають, що вони зіткнулися з безвихідним лабіринтом перепон у своєму намаганні донести правду суспільству. Провідні видавці не видадуть, а агентства новин не приймуть і не поширять цю інформацію, а радше і просто висміють таких авторів, назвавши їх «панікерами» і «теоретиками змови». Існує реальна загроза насильства стосовно тих дослідників, які «копають» надто глибоко.
Більшість цих фондів мають сьогодні свої осередки в Україні. Вони надають гранти (грошові подачки) українським політикам, журналістам, філософам тощо, переважно представникам гуманітарних спеціальностей, які з точки зору керівників фондів, можуть забезпечити інтереси США чи інших західних країн в Україні.
Якщо на карту України нанести всі західні фонди та грантодавців інших країн, то ми побачимо, що вся наша незалежна держава вкрита густою мережею цих структур. На початок 2005 року в нашій країні офіційно діє: 421 фонд з міжнародним статусом, 399 міжнародних організацій, які працюють з так званим третім сектором (перший сектор — державна діяльність, другий сектор — бізнес, третій сектор — суспільна діяльність, що охоплює політику і гуманітарну сферу), 179 структурних підрозділів іноземних недержавних організацій. Всього — 999 структур. Більшість фондів, розміщених в Україні, фінансуються організаціями США. Найактивніші такі організації: Asian Research Institute (Інститут азіатських досліджень), Socialist International (Соціалістичний Інтернаціонал), New Democratic Coalition (Нова демократична коаліція), New World Foundation (Фонд нового світу), International Іnstitute for Strategic Studies (Міжнародний інститут стратегічних досліджень), Institute for Policy Studies (Інститут політичних досліджень), Іnstitute for Social Research (Інститут соціальних досліджень), Іnstitute for the Future (Інститут майбутнього), Ford Foundation (Фонд Форда), Center for Democratic Institutions (Центр за демократичні інститути), Center for International Policy (Центр міжнародної політики), Аgency of International Development (Агентство міжнародного розвитку), Club of Rome (Римський клуб), фонд «Відродження» відомого американського фінансиста Джорджа Сороса та багато інших.
Крім американського капіталу, в Україні активно діють капітали Німеччини (German Marshall Fund — Німецький фонд Маршалла, Berlin Center for Future Research — Берлінський центр досліджень майбутнього), Великобританії і Канади.
Іноземні фонди домінують в Україні. Третій сектор існує на західні гранти, які виділяються під проекти, що забезпечують потрібний Заходу розвиток політичної ситуації в країні. Фонди і «грантоїди» суттєво впливають на політичні, економічні і соціальні проблеми в Україні, на наш світогляд і розуміння життя. Вони — передовий загін в інформаційній війні проти українського народу. Використовуючи тактику «роїння», коли невеличкі організації діють окремо, ці структури розв'язують спільне для всіх завдання. Таким чином західні спецслужби ведуть постійну інформаційно-психологічну війну, непомітно знищуючи населення України, впроваджуючи юдо-ліберальну ідеологію.
А тепер згадаймо, що стверджує віце-президент Академії геополітичних наук генерал-полковник Л.Г. Івашов стосовно двох концепцій устремління до світового панування. Першу, пов'язану із США, ми розглянули, а як бути з аналогічними претензіями світового фінансового капіталу, «… який, спираючись на розгалужену мережу сіоністських центрів і прикуплені еліти окремих держав…» також намагається «встановити свій світовий порядок». Звернімо також увагу на слова Олександра Ігнатова про узурпацію«…Влади у Світовому уряді хасидсько-парамасонською групою…». Враховуючи думку цих двох поважних учених, розгляньмо мережеву структуру єврейських організацій України. Незважаючи на те, що кількість євреїв України становить за офіційними даними трохи більше 100 тисяч, єврейських організацій в нашій країні понад 900, а саме: общинних структур — 313, релігійних общин прогресивного юдаїзму — 152, наукових і культурних установ — 16, благодійних організацій — 76, міжнародних організацій — 93, молодіжних і спортивних організацій — 20, навчальних закладів — 115, засобів масової інформації — 54, бібліотек — 59. Додамо до цих організацій Єврейську конфедерацію України, Асоціацію єврейських організацій і общин (Ваад), Сіоністську федерацію України, Антидифамаційну лігу, організацію БУНД, Антимісіонерську лігу («Маген», тобто «Щит»), Київську міську єврейську общину, Об'єднання іудейських релігійних організацій України, Теологічний інститут, Благодійний єврейський фонд Маген-Авот, Орден Бней-Бріт, Організацію «Джойнт» — генерального спонсора єврейського життя в Україні, Комітет із збереження єврейської спадщини та ін. Єврейська конфедерація України у своїй структурі має Раду регіонів, Раду рабинів, міжнародний комітет сприяння, виконавчу дирекцію та інші виконавчі та контролюючі органи. Отже існує мережа єврейських організацій, яка також веде інформаційно-психологічну війну за світове панування, а в межах України — за звільнення території від українців.
«Країна вже багато років перебуває в стані війни і з відчаєм бореться за виживання в смертельних умовах блокади, — пише Е. Д. Ходос. — Цю війну не можна назвати ні народною, ні священною, вона — Невидима. І від цього ще страшніша. Вона — як радіація; її удари не відчутні, але список жертв поповнюється щоденно. Вона — як ракова пухлина, яка непомітно пустила метастази в усі клітини ураженого організму і роз'їдає його зсередини. Вона — як Матриця, що приховує ворога і створює ілюзію миру.
Хто ж винайшов цей новий і найстрашніший вид війни? Хто цей Невидимий Ворог, що перемагає без єдиного пострілу? Ім'я йому — Єврейський Фашизм. І сьогодні нема нічого страшнішого за його нещадного, невидимого Удару. Хіба тільки участь у ньому жидовствующих поліцаїв, які зрадили свій народ і стоять навитяжку перед неонацистськими окупантами».
Юдонацистські окупанти мають свою організацію, про яку досить детально пише Едуард Ходос. Ось його історична довідка: «Хабад — юдонацистська секта, побудована за клановим принципом, на чолі якої стоїть «хрещений батько» — Любавицький Ребе. Члени Хабаду ультраортодоксальні чоловіки і жінки вирізняються вражаючою зовнішньою схожістю (як при хворобі Дауна): чоловіки або дуже товсті, або дуже худі, бородаті, в лапсердаках і чорних капелюхах; жінки хирляві, бритоголові, в перуках. Входження до клану надзвичайно обмежене. Сьогодні у світі налічується всього лише 20 тисяч представників Хабад-Любавич. Діяльність секти максимально законспірована, водночас фарисейськи виставляється напоказ виняткова побожність.
Секта виникла в XVIII столітті на межі кордонів трьох слов 'янських держав — Росії, України і Білорусії — у містечку Любавичі (на той час територія України, а тепер Смоленська область Росії). Хабад — єдиний рух в юдаїзмі з обов'язковим керманичем-фюрером на чолі — Любавицьким Ребе. Протягом 200 років (чи семи поколінь) це звання передавалося в спадок. Секта виникла, як стверджують її ідеологи, у відповідь на гоніння з боку Богдана Хмельницького, що призвели до загибелі тисяч євреїв. Православ'я — духовний фундамент Богдана Хмельницького — розглядається як найлютіший ворог, відповідне й ставлення до нього. На початку 30-х років Йосипом Сталіним, що свого часу навчався у Тифліський духовній семінарії і, отже, добре знав питання релігії, Хабад було вигнано за межі СРСР як фашистську секту. При цьому традиційний юдаїзм продовжував існувати на радянський території.
3 40-х років штаб-квартира Хабад — Любавич розташована у Нью-Йорку, в Брукліні. З 1950 до 1994 рр. сектою керував сьомий, останній Любавицький Ребе, і за цей період Хабад став потужною політичною, фінансовою і економічною імперією, мета якої — всесвітня експансія.
Непосвячені часто плутають Хабад з хасидами взагалі (ортодоксальними євреями). Представники любавицького клану необґрунтовано, але спеціально ототожнюють себе з цілим напрямом в юдаїзмі-хасидизмі. Насправді в хасидизмі існує цілий ряд впливових напрямів, причому досить численних: Карлінстоунські, Брацлавські, Сатмарівські тощо хасиди, які не тільки не мають стосунку до Хабаду, але й часто з ним ворогують. Проте саме Хабад у період горбачовської «перестройки» ввійшов у СРСР і підібгав під себе релігійну й інші сфери діяльності місцевих євреїв і не тільки їх…». Саме Хабад і створив цілу низку різноманітних єврейських організацій чи підібгав під себе вже існуючі. Одна з них — Єврейський фонд України, очолюваний харків'янином, тепер народним депутатом Олександром Фельдманом, який є власником багатьох українських базарів, у тому числі й харківського Барабашовського ринку.
«Українські олігархи, на кшталт Рабиновича і Фельдмана, — пише Е. Ходос, — так само, як їхні російські брати на чолі з Березовським, вирощені на одному, хабадському ґрунті, тобто за абсолютної політичної, фінансової і будь-якої іншої підтримки «чорних капелюхів».»
Яким робом Хабад до Четвертої світової війни? І на це запитання дав відповідь Е. Ходос. Розповідаючи про технології пограбування України хабадськими ставлениками та про «два Зла», Е. Ходос звертає нашу увагу й на третє зло: «Найстрашніше! Яке присутнє у двох перших, що підточують нас зсередини. За великим рахунком, йому й були присвячені всі мої попередні роботи, де послідовно доводилося, що на територію колишнього СРСР увійшла страшенна сила, яку я означив як юдонацизм. Ім'я йому — Хабад. Мета його — світове панування.»
«Щоб не бути голослівним, — пише далі Едуард Ходос, — подаю хабадську карту, видану в 1993 році, так би мовити, для «для внутрішнього користування»» (якість карти дуже погана, тому я не подаю її тут — М. С). Зверніть увагу на надпис у лівому верхньому куті: «International expansion» — Інтернаціональна експансія. Ось основна «стратегічна мета» Хабада! Варто зазначити, що ця карта — своєрідний «звіт про зроблену роботу» за 1993 рік. Схожі карти друкуються щороку, і в кожному новому варіанті з'являються нові «точки», що демонструють Переможну Ходу Хабаду всім Світом. Гітлер, до речі, також багато говорив про світове панування…». Ще в XVII столітті міжнародна фінансова олігархія, яку уособлюють єврейські лихварі-банкіри, в тісному альянсі з сіоністськими організаціями, які очолює ортодоксальний рабинат єврейських діаспор Європи, розпочали широкомасштабні операції із захоплення влади в окремих країнах.
Схема захоплення влади передбачає два етапи.
На першому етапі в інформаційне середовище поневолюваного суспільства, поза межами контролю свідомості, вноситься інверсія, після чого місцева «еліта» буде керувати державою в чужих інтересах, а місцевий натовп цього не помітить, позаяк для нього існує тільки своя національна правляча «еліта». Але ця «еліта» вже давно куплена, і саме вона за безцінь розпродала державне (наше з вами) майно. Такою інверсією на початковому етапі була використана релігія з її ідеєю «рівності» усіх перед єдиним Богом. Ця інверсія дала можливість сформувати суспільство, яке вимірювало свої вчинки з уніфікованими канонами і Богом. Тут ми маємо єдину ідеологічну доктрину для багатьох держав, але народи різні, і керуються вони своїми національними «елітами».
Другий етап передбачає поступову заміну національної еліти інтернаціональною, в якої немає прямих зв'язків зі своїм народом, або вони помітно ослаблені. Така еліта є ідеальною для реального об'єднання народів і держав у єдине «суспільство рабів». Цей етап реалізується за допомогою різних політичних партій, які створюються таким чином, щоб охопити все ідеологічне поле, їх можна поділити на три основні типи: інтернаціональні (комуністичні, соціалістичні, робітничі), національні (монархічні, націоналістичні, націонал-соціалістичні, консервативні), «болото» (партії без чіткої орієнтації). Надаючи гроші тим чи іншим партіям й виводячи їх на політичну сцену, легко контролювати Глобальний історичний процес. Гроші на це були отримані шляхом пограбування народів під час революцій, а також за рахунок так званого позичкового процента — фінансового капіталу. Саме у такий спосіб добування грошей з «повітря» без матеріального виробництва і став характерною рисою для представників світових залаштунків.
Таким чином, є стратегія завоювання всесвітнього панування, є ідеологія духовного сіонізму, є програма «Протоколи сіонських мудреців». Але ж хто є рушійною силою, або, точніше, — матеріальним носієм цього плану? Згідно з висновками багатьох дослідників єгипетські жерці використовували для цього первісні єврейські кочові племена, з яких і були підготовлені перші «біороботи». Поза сумнівом, експерименти проводилися й над іншими племенами, але, вірогідно, не дали позитивних результатів. Із цих давніх євреїв шляхом тривалого інформаційного впливу ізольовано від інших народів за час «біблійного полону», вдалося створити перших «біороботів», життя яких будувалося й будується за законам Мойсея. Вважають, що сорокарічний похід (зміна двох поколінь) Сінайською пустелею був вершиною операції зомбування колишніх пастухів, що у поєднанні з убивством інакодумців і дало змогу вивести нову суспільну популяцію — «біороботів». Я не буду вдаватися в подробиці цього питання, а тільки зауважу, що роздуми відносно «біороботів» пов'язуються не тільки з частиною єврейського народу, для якого останні ідеї духовного сіонізму є метою існування, а й з представниками інших народів, які зазнали зомбування і якими стало легко керувати.
Подальша історична доля народу України залежить від того, чи зуміє він на ділі проявити потужну, міцну, результативну волю до створення незалежної держави, яка захищатиме інтереси корінної нації — українців. Маємо усвідомити, що у нас обмаль часу, аби знайти вихід із глухого кута, у який нас загнали так звані демократичні реформи, які не мають альтернативи.
Особливо важливу позицію має зайняти армія й офіцери. Армію знищують, а офіцерів перетворюють на жебраків, що в кращому випадку працюють охоронцями, охороняючи гендлярсько-лихварську еліту і награбоване в українського народу добро. «Ми повинні дуже міцно затямити: не те що стрілятися, відступити на крок — і то не маємо права, — каже руський патріот Б. Миронов, звертаючись до офіцерів. — Армія — останній рубіж Держави, нам відступати нікуди, інакше — загибель нації… зараз усе страшніше, все драматичніше: бути чи не бути руському народу — ось як стоїть питання. Нас убивають продумано і злохитро, в жодній війні ми не зазнавали таких втрат, які зазнаємо тепер. Це не вигаданий Голокост, це не казка про загибель шести мільйонів євреїв за п'ять років війни. Це жорстока реальність, коли щороку ми втрачаємо вже два мільйони наших земляків. Життя руських знецінилось до копійок… І ніхто, окрім офіцерства, не може явити народу цю могутню, рятівну силу. До нас усюди тягнуться сьогодні мільйони благальних рук. Це плакат, що ожив, наяву з'явившись, пам'ятаєте — «Воїне Червоної Армії, врятуй!». І цей стогін, це благання нехай звучить набатом у наших вухах…».
Тоді, як Україна добровільно роззброїлася, знищивши свою ядерну зброю, ізраїльська армія незаконно нарощує свій ядерний потенціал. «У складі сухопутних військ є бригада балістичних ракет середньої дальності. Як стверджує довідник «Мілітарі Беленс», одна ракета «Ієріхо-25» може донести боєголовку потужністю майже 100 кілотонн (100 «хіросім») на відстань 1800 км. В Ізраїлі, за даними преси, 2 дивізіони, 16 пускових установок ракет цього класу зосереджені поблизу мошавів Захарія, Сдет-Міха і Палмахім.
Дві ескадрильї винищувачів F-16 несуть ядерні крилаті ракети ізраїльського виробництва, що відповідають тактико-технічним даним американських «Раунд-Дог». Вони можуть донести свої ядерні заряди на відстань до 2000 км від місця старту. Потужність однієї крилатої ракети — 60 кілотонн… У складі сухопутних військ Ізраїлю 120 тис. солдат і офіцерів, зокрема, 3 бронетанкові, 3 мотопіхотні, 3 механізовані, 2 парашутно-десантні, 3 артилерійські дивізії і 2 ракетні бригади. В резерві сухопутних військ є 8 бронетанкових і 1 аеромобільна дивізія, 14 окремих бригад. На озброєнні цього роду військ — 4000 танків, 5500 бойових бронемашин, близько 7000 мінометів і установок залпового вогню, 35 пускових комплексів тактичних ракет «Лане», понад 2 тис. переносних протитанкових ракет «Тоу» і 500 зенітних типу «Стінгер» і «Ред Ай».
Крім регулярних і резервних з'єднань, у постійній бойовій готовності в складі сухопутних військ перебуває 4 бригади «Нюхал», призначені для територіальної оборони, боротьби з терористами і охорони єврейських поселень. За необхідності вони розгортаються в дивізії.
На озброєнні у сухопутних військ є найсучасніша бойова техніка, переважно ізраїльського виробництва, така, як танк «Меркава-3», самохідна установка «Сламер», броньовані машини «Зельда» і «Азар-хіт», знаменитий на увесь світ пістолет-кулемет «Узі»… Всі чоловіки призовного віку, за винятком арабського населення, кілька разів на рік проходять військові збори… За кількістю сучасних бойових літальних апаратів авіація Ізраїлю цілком може прирівнюватися до авіації таких країн, як Великобританія, Німеччина і Франція. 440 бойових літаків перебуває в строю і 250 в резерві, а також 135 ударних гелікоптерів і понад 200 безпілотних крилатих розвідників…». Таку інформацію про збройні сили Ізраїлю подає газета «Хадашот» (№ 5, травень 2003 р.).
Постає резонне питання: на який млин лив воду президент Кравчук, роззброюючи нашу країну? Казки про те, що його примусила це зробити Росія — для недоумків. Краще звернімо увагу на слова колишнього співробітника Відділу теоретичних проблем Російської академії наук академіка В. В. Данилова27, який пише: «Польський юдей Фляг (відомий усім як ідеолог КПРС Леонід Кравчук) назвався українським націоналістом, а потім відкрито прийняв громадянство Ізраїлю». Ось тому перший президент України юдей Фляг почав так активно руйнувати українську державу, насамперед позбавивши її ядерної зброї, зруйнувавши флот, фінансово-кредитну систему, нагородивши населення України возиками для перевезення вантажів — «кравчучками».
Критичне осмислення реальної ситуації, розуміння неприпустимості сучасного стану нашої держави має підштовхнути волю й енергію народу на позитивні зміни, на перехід від «суспільства знищення» до «суспільства процвітання».


== Що робити? ==


Перш за все слід усвідомити стан війни. Визначити й вивчити способи та засоби, які використовують у війні. Оволодіти навичками протидії тому, що робить ворог, особливо в інформаційно-психологічній сфері.
Необхідно також усвідомити свою історичну відповідальність за долю країни, за спасіння України. Для молоді настав час істини. Молоді люди повинні взяти на себе відповідальність і обстоювати своє право жити на цій землі, співати свої пісні, народжувати дітей.
Кожен українець повинен напрацьовувати для себе ресурс виживання: волю, навички, вміння, має розвиватися фізично. Потрібно посилено займатися самоосвітою.
Слід визначитися з політичною орієнтацією, з тим, які політичні сили підтримувати. Потрібно йти в політику, йти у владу. Варто уважно придивитися до Української Консервативної партії, яка, на мій погляд, є сьогодні найприйнятнішою для перемоги патріотичних сил на виборчих перегонах до Верховної Ради та до місцевих рад народних депутатів. Без заміни нинішньої влади інтелектуальною і моральною елітою Україні не перемогти.
Потрібно подолати почуття страху перед інформаційно-психологічною війною, не боятися війни. Якщо не вступати в цю війну, то по правді кажучи можуть збутися пророцтва Апостола Павла, які він висловив 2000 років тому: якщо під владою «людини гріха» виявляться усі народи, тоді настане мир, гірший за будь-яку війну. Для нас ця війна морально виправдана, справедлива і священна. Війни закінчуються не миром, а перемогами. Тільки в перемозі запорука виживання, творчого розвитку, величі України і її великого народу.
У новій війні за свою свободу, справжню незалежність (і врешті-решт за своє життя) ми повинні почати завдавати мирних ударів, яким не зможе протистояти потужність американської армії та внутрішні жандармсько-поліцейські сили української компрадорської та гендлярсько-лихварської еліти. Нам не потрібно протизаконних дій, котрі тільки укріплюватимуть владу бандитів і комуногебістів, що конвертували владу у власність та пограбували свій народ.
На жаль, в умовах, коли народу немає, а є лише повністю одурманене, споєне, наркотизоване, зомбоване засобами масової пропаганди і одурене населення, яке вимирає, насилу зводить кінці з кінцями, ми не можемо завдати цих смертельних ударів враз, усім світом, знищуючи раз і назавжди ярмо в Україні.
Але серед населення є подвижники, є люди волі та обов'язку, є патріоти, державники, є, зрештою, просто українці, яких саме ім'я і звання — Українець — зобов'язує не підставляти по-рабському свою шию під ярмо колонізаторів, не упокорюватися насиллю, гніту та мерзоті… Треба просто почати…і перемогти.
Ми самі винні у нашій долі. Це ми своєю поведінкою заохочуємо всіх «демократів» і «реформаторів», це ми — українське населення, котре плюнуло на себе, махнуло рукою, мовляв, хоч у рабство продавайте, аби лише з пепсі та прокладками, а, головне, щоб горілки побільше, пива і тютюну (як і планував Гітлер для слов'ян).
Український народ справді воістину терплячий та загадковий. Так звані реформатори обчистили усіх до решти— украли всі накопичення і заощадження, зруйнували промисловість, знедолили і пограбували його. Але народ мовчить.
Впевнений: якщо б це був італійський, американський, французький народ, то того ж дня, коли б їх позбавили заощаджень, мільйони людей вийшли б на вулиці — мільйони — і відправили б у відставку й до в'язниць усі уряди разом з президентами! І вони б пішли — куди б поділися — пішли, інакше їх послали б на шибеницю.
Це зробив би — і цілком законно та справедливо — будь-який народ на планеті. Будь-який. Наш український народ цього не зробив. Люди мовчки віддали свої гроші. Кому?
Мовчки! Віддали свої гроші! І далі мовчать. Втратили роботу! Мовчки вимирають під акомпанемент «демократичних реформ, які не мають альтернативи». І так у всій Україні — в усій — де маса народно-патріотичних рухів, багато партій та патріотів, і не знайшлося жодного Богдана Хмельницького чи Северина Наливайка!..
А «реформатори» й далі повчають народ. А народ вимирає. А всі негідники живі. Вони процвітають, їх родини живуть у своїх закордонних віллах та замках.
Вони жиріють і радіють, пишуть мемуари, їхні лиця не сходять з екранів телевізорів, вони постійно повчають цей дурний народ, який ніяк не здатен оцінити їхніх розумних, прогресивних реформ. Усе розграбували, віддавши «обраним», тільки не українцям. Проте мети досягнуто — український народ за копійки працює на тих, кому належать українські копалини, підприємства, земля.
У всьому світі раніше це називали апартеїдом, а вимирання народу — геноцидом. В Україні це нормально, це називають «демократією». Весь світ думає, що це волевиявлення українського народу. Так думають, тому що народу байдуже. Але це уявна бездіяльність. Усе частіше й частіше у вільних ЗМІ звучать слова обурення патріотів своєї Вітчизни.
Торгашесько-лихварська компрадорська еліта боїться свого народу. Вона боїться, що народ спитає про награбоване. Тому й будує свою парламентсько-президентську республіку, в якій все продається і купується, і де ніхто не відповідає за геноцид нації.
Триває війна, армія розвалена, нею керує ставленик США, правляча еліта зрадила свій народ. Що в таких умовах завжди робив народ? Створював козацькі загони. Найвідоміші козацькі загони формувалися під керівництвом Богдана Хмельницького, який звільнив нашу країну від польсько-єврейських окупантів. Козацькі загони завжди формувалися тоді, коли над Україною нависала небезпека знищення.
Сьогодні саме така ситуація, і від того, що війна ведеться переважно інформаційно-психологічною і матеріальною зброєю, нічого за суттю не змінюється. В минулому був явний ворог, видимий фронт. Сьогодні немає ні того, ні іншого. Фронт проходить через кожного із нас, через кожну сім'ю, через кожну квартиру чи дім, через кожен колектив. Ворог надзвичайно хитрий і підступний, він ховається, прикриваючись красивими лозунгами, примушує нас працювати на себе і досягає наміченого нашими руками. Тому козацький загін на сьогодні — це не лава бійців, а це перш за все єдність воїнів духу, коли кожен воїн здатний самостійно узгоджено діяти заради спільної мети.
Козацькі загони — це не чергова партія. Вони здатні об'єднати бійців, які входять у різні партії, рухи і через них налагоджувати взаємодію цих партій і рухів.
Козацькі загони — це не масонська ложа, куди людина потрапляє шляхом проходження ступенів посвячення. Це відкрита система, до роботи в якій кожен може вільно долучитися, якщо вирішує практичні справи. Козацькі загони — це не чергова ієрархічна піраміда, а інформаційно-організаційна мережа, в якій, в ідеалі, в потрібний момент кожен осередок може на себе перебрати управління і здійснити необхідні дії.
Слід вказати на головну відмінність козацьких загонів порівняно з усіма рештою суспільних організацій, які будуються за ієрархічним принципом і внаслідок цього їх легко зруйнувати. Варто тільки блокувати керівні органи такої організації, і вона буде нейтралізована. В мережевій структурі, навіть якщо буде вражена якась її частина, вона спокійно вилущуюється, а інша частина продовжує працювати. Проти мережевої структури фондів, центрів, ліг, масонських лож тощо можна боротися тільки мережевою структурою, якою і є козацькі загони.
Головний висновок із усього сказаного: або ми навчимося розбудовувати організації сучасного типу, або ми приречені на поразку.


== Самоосвіта козацьких загонів і їх формування ==


Для отримання перемоги в Четвертій світовій війні ми всі повинні знати її форми і методи, бути здатними за окремими фактами і подіями бачити всі сценарії можливого розвитку подій, вміти розкрити їх направленість і виробити заходи з протидії. Нас цьому ніхто ніколи не вчив. Інформаційно-психологічні технології саме й розраховані на наше незнання процесів і нерозуміння їх. Тому самоосвіта — це завдання номер один для козацьких загонів.
На сьогодні вже розроблено програми самоосвіти, є інформаційні матеріали, які дають можливість розібратися в усіх сферах суспільного життя й сформувати правильне уявлення про процеси, що відбуваються. Ми повинні сформувати власну інформаційну систему самоосвіти і просвіти.
Процес формування козацьких загонів повинен тривати безперервно. Це своєрідний наступ, і від кожного із нас залежить, рухаємося ми вперед чи зупинилися і знову тупцюємо на місці. Тому другим важливим завданням є мобілізація свого оточення.
Ось що радить руський учений В. Задерей: «Візьміть аркуш чистого паперу і випишіть усіх ваших знайомих за наступними категоріями: родичі, колеги, сусіди за місцем проживання, знайомі і друзі. Зробіть аналіз усього списку на предмет: який стан кожної людини, чи готова вона до активної діяльності, чи «порожньодуха».
Виберіть хоча б десятеро людей, з якими, на ваш погляд, варто говорити про щось. Ознайомте їх з цим матеріалом, проведіть бесіду. Завдання: упродовж місяця після особистої мобілізації сформувати навколо себе групу з п'яти осіб. Більше не потрібно, з більшою кількістю людей важко підтримувати зв'язок». П'ять людей протягом місяця — реально. Для того, хто не сидів склавши руки, а діяв, це не проблема. У цих людей є коло однодумців і завдання може бути розв'язане.
Проте є такі соціальні категорії людей, які підлягають мобілізації в першу чергу. Це існуючі козацькі формування і офіцерський корпус країни, в першу чергу — офіцери запасу. Саме вони сьогодні найпідготовленіші й здатні вийти на передові рубежі інформаційно-психологічної війни і зайняти чільне місце в козацьких загонах.
Друга соціальна категорія, яка підлягає першочерговій мобілізації, — це існуючі козацькі формування. Сьогодні необхідно, щоб кожен чоловік став козаком: працював і одночасно вів посильну інформаційну війну за свободу свого народу.
Відродження козацтва, не бутафорського, а справжнього, бойового — це не просто відродження традицій, форми, звичаїв, а й бойового духу часів Богдана Хмельницького, духу воїна, духу трудівника. Ті з козаків, хто це розуміє, повинні першими вступити до козацьких загонів і вести визвольну боротьбу. Якщо мобілізувати тільки офіцерський корпус і козацтво — це уможливить створення потужної організації, здатної в надзвичайно стислий термін змінити ситуацію в країні.
За півроку можна мобілізувати майже півтора мільйона чоловік. Це реально, якщо ми усвідомимо катастрофічність нашого становища. Якщо ще хтось має ілюзію, що все зміниться без нашої активної участі, то ми ніколи не зберемо таку кількість людей.
Якщо ж не зберемо, то втратимо свої землі, свою країну. Проте краще не доводити до крайнощів, а слід максимально скоротити термін формування сучасної боєздатної структури, що забезпечить захист Батьківщини, її свободу і незалежність.
Безумовно, формування козацьких загонів не є самоціллю, а лише засобом, інструментом впливу на соціально-економічні і політичні процеси в українському суспільстві. Яким же чином люди, що не мають влади, не мають доступу до засобів масової інформації, можуть впливати на ці процеси?
В інформаційних війнах, що ведуться в рамках великих систем, а суспільство — це велика система, діють певні закони, знання яких дає можливість суттєво впливати на функціонування такої суперсистеми. Один із таких законів — закон автосинхронізації. Суть його полягає в тому, що коли певна кількість елементів суперсистеми починає діяти синхронно в одному напрямі, тоді й усі інші елементи починають діяти в цьому ж напрямі. Ще жерці Давнього Єгипту помітили, що світлячки в долині річки Ніл блимають то хаотично, то синхронно. Все залежить від кількості тих, що починають миготіти. Критична маса елементів становить 5 відсотків у спокійному режимі функціонування системи і 1–2 відсотки в стані збудження. Тому якщо в суспільстві є соціальна спільнота, яка становить один відсоток населення і здатна діяти за єдиною командою, тоді все суспільство можна скерувати діяти в потрібному напрямі.
Для створення такої соціальної спільноти латентні структури використовують масонські ложі, сіоністські організації, хабадські структури тощо. Маючи поміж своїми членами інформаційні зв'язки, вони подають команди, які миттєво виконуються.
Тепер запитаймо себе: а чи можемо ми, український народ, титульна нація, проти якої ведеться інформаційно-психологічна війна, яку знищують, застосовуючи всі види зброї, використати цей механізм для протидії цим нищівним процесам? Безумовно, можемо і повинні використати цей останній шанс і отримати перемогу в Четвертій світовій війні. Нам це зробити простіше, наша мета зрозуміла, тому що відповідає інтересам більшості народу України. Наша кадрова база — це 97 відсотків населення, натомість «п'ята колона» (явні паразити і мародери) становить максимум 3 відсотки. До того ж, ми розкриваємо їхні технології, а вони займаються маніпуляціями свідомості. Таким чином, ми маємо значні переваги. Нам тільки не вистачає досвіду такої діяльності і таких фінансових ресурсів, які вони отримали на Першому етапі від західної демонічної цивілізації, а зараз їх підгодовують і місцеві олігархи. Але всі ці проблеми ми можемо вирішити, коли всім стане зрозумілою стратегія наших дій.
Отже, головне завдання на першому етапі — формування козацьких загонів у кількості 1–1,5 мільйона чоловік. Це та критична маса, що забезпечить запуск позитивних, творчих процесів. Проте це не означає, що формування козацьких загонів буде йти без практичної діяльності. Ми повинні щоденно проводити операції інформаційно-психологічного напряму, роз'яснюючи цілі і методи Четвертої світової війни і активно розпочати підготовку до виборів народних депутатів різних рівнів.
Сьогодні вже готуються групи «інформаційних бойовиків», які спільно з структурами на місцях проводитимуть операції, забезпечуючи перемогу наших кандидатів.
З поступовим накопиченням сил можна буде вирішувати і складніші завдання: розвиток споживчої кооперації, створення народних дружин для забезпечення порядку й безпеки на території проживання, боротьба з наркомафією, формування системи народовладдя, яка забезпечить реальну демократію для більшості. В процесі формування козацьких загонів і їх діяльності буде формуватися й нова еліта, і вона буде не гендлярсько-лихварською чи компрадорською, а справжньою елітою з кращих представників народу, моральних, освічених, організованих. І саме ця еліта, прийшовши до влади, зможе забезпечити розквіт життя в Україні і не допустити чергових експериментів над українським народом.


== Де взяти гроші? ==


Безумовно, назріє питання фінансування діяльності козацьких загонів. Зрозуміло, жоден олігарх чи західні меценати свої гроші не вкладатимуть у формування козацьких загонів. Не варто розраховувати й на гроші українських підприємців, вони у переважній більшості краще проп'ють чи процвиндрять ці гроші, аніж віддадуть їх на добру справу для України.
Сьогодні кожен може виділити певну невелику суму на загальну справу від десяти гривень і більше. Для цього можна «пожертвувати» шкідливими звичками: пити пиво, курити сигарети. Подвійна користь з урахуванням здоров'я. Через кілька місяців за ці кошти можна розгорнути постійно діючі штаби в регіонах з двома чи більше інформаційними бійцями. Таке джерело фінансування застереже від залежності. Можна продумати систему накопичення і використання грошей, щоб кожен знав, куди йдуть його внески.
Через якийсь час, маючи такі структури, можна легко налагодити і комерційну діяльність, або ж допомагати тим підприємцям, які є учасниками козацьких загонів, одночасно розвивати свою економіку на інших, не паразитичних принципах.


== Замість післямови ==


Неможливо перемогти ворога, думаючи про поразку. Відступати далі немає куди, тому ми повинні розпочати рухатись вперед і направити всі наші думки на перемогу в Четвертій світовій війні. Ми повинні скласти план і виконувати його щоденно.
Хто нам може заборонити формувати козацькі загони? Хто може кожному з нас заборонити прийняти рішення і зайнятися самоосвітою, щоб правильно оцінювати ситуацію в країні? Ніхто! Хто може завадити кожному з нас вести агітаційну роботу серед свого оточення, не зачіпаючи зрадників «п'ятої колони» і сіоністів? Ніхто! Хто може заборонити кожному з нас виділити певну частину своїх власних грошей на фінансування козацьких загонів, друкування книжок тощо? Ніхто!
Безумовно, деякі представники ворожих нам структур будуть намагатися дезорієнтувати нас, але ми для того й займаємося самоосвітою, щоб зуміти вчасно розпізнати дезінформацію і не допустити віруси у нашу організацію. Якщо ми приймемо додаткові заходи із забезпечення власної безпеки, тоді нам ніхто не страшний. Навпаки, наші представники будуть вільно входити до ворожих структур і використовувати їх у своїх цілях, чи покладати край їхній діяльності, якщо вона шкодитиме українському народу.
Нам ніхто не може стати на заваді в нашій справі. Але якщо ми не зможемо досягти поставленої мети, то тільки тому, що самі виявимося нездатними здійснити духовний подвиг.
Козацькі загони — це основа майбутньої України. Через їх розвиток буде народжуватися й наша нова держава. Ми намітили шлях, і на ньому кожному українцю надається можливість соціальної творчості й будівництва.
«Сьогодні в Україні юдонацистський бенкет досяг свого апогею, — пише Е. Д. Ходос. — І сто тисяч українських євреїв, зарахованих до «жертв Голокосту», байдуже дивляться на своїх фашиствующих одноплемінників, які розгулялися, не підозрюючи, що фінальним акордом їхньої безсоромної вакханалії може стати новий Голокост, до списку жертв якого заздалегідь занесена 100-тисячна община євреїв України».
І наприкінці своєї трилогії голова Харківської єврейської общини Едуард Давидович Ходос пише: «Прокиньтеся, ЖЕРТВИ — БРАТИ МОЇ! Давайте об'єднаємося і виставимо ПОЗОВ. Настав час отримати КОМПЕНСАЦІЮ за все: за злидні, за винищення, за ненароджених дітей, за холод, за голод, за безоплатну працю… — за ГОЛОКОСТ. І не потрібно обмежуватися у виборі засобів. Якщо буде потреба — будемо шантажувати. У нас є Чорнобиль, який можна зарахувати. У нас є ядерні технології, які можна продати. У нас є «стратегічні партнери», яких можна змінити. У нас багато чого є… І плювати нам на думку «світової спільноти». Досить довго вони плювали на нас. Нехай краще заплатять за ГОЛОКОСТ, за те, що ми всі його жертви. Вчіться у євреїв…». Важко додати щось до цього крику душі єврейського патріота України.
Національну ідею не треба вигадувати, вона носиться в повітрі, стукає в наші серця: Українці! Хіба не наші пращури заселили найбагатші землі й заснували на них свій рід? Мечем і кулями не вдавалося нікому відібрати їхнє володіння. Знадобилися підлість і зрада, але і її тепер добре всім видно. В азартному грабежі виявилося мародерське нутро націонал-зрадника, засвітилася агентура («п'ята колона»), розкрилася людожерська сутність глобалізму. Юдонацисти оголосили війну всім народам Землі, всім неюдеям, і ведуть її на чужій території і чужою кров'ю, зіштовхуючи лобами легковірних. Логічна протидія такій тактиці — солідарність слов'ян, а також інших націй у боротьбі із сатанізмом.