Перегляд вихідного коду сторінки Характеристика основних форм міжнародних економічних відносин


===Характеристика основних форм міжнародних економічних відносин===
 
Процес інтернаціоналізації господарського життя і світові гос-подарські зв'язки, що розвиваються на його основі, на рубежі XX і XXI ст. вступають у якісно новий етап, характерною особливістю якого є подальша інтернаціоналізація господарського життя, вклю-чення у світове ринкове господарство все нових країн та регіонів, що були раніше поза магістральним шляхом розвитку світової ци-вілізації.
У сучасному світовому господарстві під впливом НТП відбува-ються глибокі структурні зрушення, які зумовлюють інтенсифіка-цію господарських зв'язків між країнами, окремими галузями їх господарств та підприємствами, фірмами. На це впливає багато чинників. До них належать випереджаючі темпи зростання зов-нішньої торгівлі порівняно з виробництвом, накопичення капіталу та поглиблення спеціалізації й кооперування виробництва на сві-товому рівні, значний розвиток засобів зв'язку і ТНК тощо. Всі ці чинники грунтуються на зростаючому рівні міжнародного поділу праці.
У сучасних умовах інтернаціоналізації господарського життя МЕВ виступають в різноманітних формах (рис. 43), що історично виник-ли у різні часи, проте нині усі наповнені сьогоденним змістом, від-повідають теперішнім потребам світогосподарського спілкування. По-перше, МЕВ поділяються на три основні групи: традиційні, стра-тегічні та перехідні до стратегічних. До традиційних, що виникли в глибоку давнину, належать різноманітні форми обміну у вигляді міжнародної торгівлі, що нині наповнені новими різновидами та виявами. Стратегічними, за якими майбутнє розвитку світогоспо-дарських зв'язків в умовах транснаціоналізації виробництва, є ви-робничо-інвестиційні зв'язки у формі спеціалізації та кооперуван-ня безпосередньо виробництва. Перехідними до стратегічних фор-мами МЕВ стали: вивіз капіталу та міжнародна інвестиційна діяль-ність, міжнародна міграція робочої сили, науково-технічні зв'язки, міжнародні валютні відносини. Останні обслуговують розвиток усіх груп МЕВ. Особливе місце серед форм МЕВ займає регіональна економічна інтеграція як синтезована форма, що може поєднувати у собі усі три групи з наголосом на виробничо-інвестиційні МЕВ. Нарешті, специфічною формою МЕВ, яка набуває все більшого розвитку сьогодні, є міжнародний туризм, специфіка якого поля-гає в тому, що в ньому поряд з економічними чинниками діють історико-культурні, психологічні та ін.

==Міжнародна торгівля. Розвиток зовнішньої торгівлі історично став першою формою економічних зв'язків між різними народами і країнами.==

Сьогодні міжнародна торгівля - одна із сфер міжна-родних товарно-грошових відносин як сукупність зовнішньої тор-гівлі усіх країн світу. Розрізняють міжнародну торгівлю товарами і послугами, проте, як правило, під міжнародною торгівлею розумі-ють торгівлю товарами на світовому ринку.

Багато держав, які мають обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній ринок, просто не в змозі виробляти з достатньою ефек-тивністю (прибутковістю) усі товари, які, по-перше, необхідні для внутрішнього споживання, а по-друге, розраховані на масовий ри-нок. Для таких країн зовнішня торгівля є вагомим засобом отри-мання потрібних товарів в обмін на реалізацію своїх. Зовнішньо-торговельний оборот може досягати в таких країнах значної част-ки ВНП. Так, на початок 90-х років частка вартості поставлених на зовнішній ринок товарів у ВНП країни становила: в Нідерландах - 45 відсотків, Канаді - 28, Великобританії - 23, Італії - 16, Франції - 17 відсотків. Інші країни, такі як США, Китай, Росія, мають багату і широко диверсифіковану ресурсну базу та ємкий внутрішній ри-нок й тому менш залежні від міжнародної торгівлі.

Загалом міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктив-ність своїх ресурсів і таким чином збільшувати загальний обсяг виробництва. В цілому країни так само, як і окремі особи чи регіо-ни їх, мають змогу вигравати за рахунок спеціалізації на товарах, які вони можуть виробляти з найбільшою відносною ефективні-стю, та наступного їх обміну на товари, які вони не в змозі самі ефективно виробляти. В основі більш поглибленого розкриття пи-тання "чому країни торгують?" знаходяться дві обставини. По-перше, економічні ресурси (природні, людські, інвестиційні, товари) розподілені між країнами світу нерівномірно; країни суттєво різняться щодо своєї забезпеченості економічними ресурсами. По-друге, ефективне виробництво різноманітних товарів потребує різ-них технологій або комбінацій ресурсів.
Наприклад, Японія володіє великою і добре освіченою робо-чою силою; кваліфікована праця відносно дешевша, оскільки мається у достатній кількості. У зв'язку з цим Японія має змогу ефективно виробляти (з низькими витратами) різноманітні това-ри, для виготовлення яких потрібна велика кількість кваліфікова-ної праці. Фото- і кінокамери, радіоприймачі, відеомагнітофони, годинники, автомашини - це лише деякі приклади подібних тру-домістких товарів. Проте Австралія, володіючи великими земель-ними просторами, але недостатніми людськими ресурсами і капіта-лом, може дешево виробляти такі товари, як пшениця, вовна, м'ясо тощо.

==Зовнішньоторговельний оборот будь-якої країни складається з експорту і імпорту.==

Експорт (вивіз) товарів означає, що їх реалізація відбувається на зовнішньому ринку. Економічна ефективність експорту визна-чається тим, що дана країна вивозить ту продукцію, витрати ви-робництва якої більш низькі за світові. Розмір виграшу при цьому залежить від співвідношення національних і світових цін даного товару, від продуктивності праці в країнах, що беруть участь у між-народному обороті даного товару в цілому.

Імпорт (ввіз) товарів - за нормальних умов країна купує това-ри, виробництво яких в цей час економічно невигідне, тобто купу-ються вироби з меншими витратами,, ніж витрати на виробництво даної продукції в країні. При підрахунку ефективності зовнішньої торгівлі визначається той економічний виграш, який отримує дана країна у зв'язку із швидким задоволенням своїх потреб у певних товарах через імпорт: вивільнення ресурсів, які витрачаються на виробництво подібних товарів в країні.

Розмір економії суспільної праці, що досягається народним гос-подарством країни безпосередньо внаслідок зовнішньої торгівлі, можна визначити, якщо відрахувати від загальної суми можливих витрат на виробництво товарів, від яких звільняється країна у зв'язку з імпортом цих товарів, величину витрат, пов'язаних з експортом продукції, на валютну виручку від якої придбається імпорт. Це означає, що при. кількісному вимірі ефективності зовнішньої тор-гівлі слід співставити економію праці, одержану внаслідок вико-ристання зовнішньої торгівлі, з витратами, пов'язаними з вироб-ництвом експортних товарів та здійсненням комерційних опера-цій. Звідси ефективність зовнішньоторговельного обороту обчислюється за формулою, базовою для складання розрахунків по інших формах зовнішньоекономічної діяльності:

Вім - сукупні витрати на вітчизняне виробництво імпортова-ної продукції (в національній валюті); 

?Ве - сукупні витрати, пов'язані з експортом, в обмін на який одержана дана імпортна продукція (в національній валюті).

Загальна сума світового міжнародного товарообороту обчислю-ється як загальна сума світового експорту. Це випливає з того, що експорт однієї країни є імпортом іншої. Рахунок ведеться за сумою експорту, а не імпорту, оскільки перший відіграє вирішальну роль в активному торговому балансі як співвідношенні експорту та імпор-ту. Для України характерний стійкий пасив торгового балансу на-самперед у зв'язку з імпортом енергоносіїв. Розв'язання цієї проб-леми знаходиться на шляху структурної трансформації економіки та її державного регулювання.

Основними характеристиками розвитку сучасної міжнародної торгівлі є такі.

1. В сучасних умовах зростаючої інтернаціоналізації господар-ського життя темпи розвитку світової торгівлі мають тенденцію до випередження зростання виробництва. Так, якщо протягом 80-х років загальний обсяг світової торгівлі збільшився в 1,5 раза, а реальне зростання світової економіки становило не більше 1/3, то в першій половині 90-х років глобальний товарооборот майже в З рази перевищив зростання світового виробництва.

2. У міжнародну торговельну сферу щорічно надходить 1/5 всього, що виробляється, вирощується та добувається на Землі. Наприкінці 80-х років світовий товарооборот вперше перевищив 3 трлн дол. США, а з урахуванням обміну послугами зріс до 4 трлн дол. США.

3. Участь окремих країн та їх угруповань у світовому обміні за-лежить від ступеня їх залучення до міжнародного поділу праці та інтеграції в світове господарство.
Існує ряд показників, що Характеризують ступінь включення країни в зовнішньоекономічні зв'язки. Так, експортна квота по-казує співвідношення вартості експорту до вартості ВВП. Обсяг експорту на душу населення даної країни характеризує ступінь' "відкритості" економіки. Експортний потенціал (експортні можли-вості) -- це та частка продукції, яку може продати дана країна на світовому ринку без заподіяння шкоди власній економіці:
де ВВП - валовий-внутрішній продукт; ВП - внутрішні потреби.

4. Чітко діє тенденція до різкого збільшення у світовому товаро-обороті частки продукції обробної промисловості, яка стала пере-вищувати 3/4, тоді як в 1980 р. її частка становила близько 60 від-сотків. Відповідно зменшується частка сировини.

5. Найбільш значною і динамічною групою товарів на світовому ринку є машини та обладнання, частка яких досягла 1/3 обсягу світової торгівлі (у 60-х роках вона становила приблизно 1/5). Щодо окремих індустріальне розвинених країн, то в Японії, наприклад, така продукція перевищує 2/3 всього обсягу вивозу товарів, у Німеч-чині - понад 1/2, у США - понад 2/5. Особливо швидкими темпа-ми зростає експорт наукоємних, високотехнологічних виробів. Так, експорт електронного обладнання шести основних країн-продуцен-тів зростав уже в 80-х роках вдвічі швидше, ніж поставки на світо-вий ринок машин і обладнання. Щодо України, то її експорт машин і устаткування становить менше 10 відсотків зовнішнього товаро-обороту країни.

6. Важливою характеристикою нинішньої міжнародної торгівлі є зміна в її регіональних напрямах, що відображає суттєві зміни не лише в місці окремих країн в системі МЕВ, айв світовому госпо-дарстві в цілому. Це пов'язано насамперед з розвитком нових інду-стріальних країн та залученням на ринкових засадах до світової еко-номіки країн, що відійшли від командно-адміністративної системи. Разом з тим зростає роль регулювання в міжнародній торгівлі, де створені такі міжнародні організації, як ГАТТ-СОТ, ЮНКТАД та ін.
Принциповим є питання про ціноутворення на світовому ринку. Воно визначається, по-перше, загальними принципами ціноутво-рення, по-друге, має свою особливість. Світова ціна має дві прин-ципові основи свого походження.

Загальні принципи ціноутворення на світовому ринку виявля-ються в тому, що в умовах розвитку інтернаціоналізації виробни-цтва формується інтернаціональна вартість товару як суспільне необхідна та її похідні - інтернаціональні витрати виробництва та інтернаціональна ціна виробництва. Дія законів вартості, попиту і пропозиції веде до того, що основою світової ціни товару стає його інтернаціональна вартість, навколо якої й коливаються ціни на нього.

Проте є ще й друга основа реальної ціни на товар на світовому ринку, яка визначається особливістю ціноутворення на цьому рин-ку. Така особливість полягає в тому, що в основі ціни знаходиться також індивідуальна вартість товару в країнах - головних його експортерах. Справа в тому, що при невідшкодуванні витрат на виробництво товару в головних його експортерах вони зменшують свій експорт, тоді під дією на світовому ринку законів попиту і пропозиції зростає ціна на дані товари до рівня, що відшкодовує витрати виробництва і вартість в зазначених країнах.

Вивіз капіталу і міжнародна інвестиційна діяльність. Важливу роль у посиленні інтернаціоналізації господарського життя та вза-ємозалежності між країнами відіграє експорт капіталу, що приво-дить до його транснаціоналізації. Він зумовлює безпосереднє пере-плетення господарських структур різних країн, переміщення між ними прогресивної технології, ноу-хау, передового досвіду в орга-нізації та управлінні виробництвом. А все це є суттєвим щаблем до спеціалізації та кооперування виробництва як стратегічної форми МЕВ.

Вивіз капіталу - це експорт вартості у грошовій або товарній формі з однієї країни в іншу. Він може здійснюватись фірмами, що стають ТНК, або державою чи міжнародними фінансовими органі-заціями на багатогранній основі у вигляді позик СБ, МВФ та інших, де домінують головні розвинені країни, передусім США. Головна мета експорту капіталу ТНК полягає в більш ефективному його використанні для отримання більш високого доходу. Щодо експор-ту капіталу державою, то це, як правило, вивіз капіталу з розвине-них країн ринкової економіки для утворення умов для стабільного розвитку ринкових підприємницьких відносин, широкого доступу капіталу ТНК, зміцнення позицій на зовнішніх ринках тощо. Подібна мета надання кредитів країнам, що розвиваються та переходять до ринку через СБ, МВФ та ін.

Вивіз капіталу здійснюється у двох основних функціональних формах: підприємницькій та позичковій. Специфічною функціо-нальною формою вивозу капіталу стала міжнародна науково-тех-нічна допомога.
Експорт підприємницького капіталу означає його вкладення, інвестування в промислові, сільськогосподарські, транспортні та інші підприємства за кордоном шляхом нового будівництва або купівлі існуючих підприємств, придбання їх акцій. Підприємницькі вкла-дення поділяються на прямі інвестиції, коли експортер є повним власником підприємства або володіє контрольним пакетом акцій тощо, і портфельні інвестиції, коли придбані експортером акції іноземного підприємства не 
забезпечують пов-ного контролю над ним.

Позичковий капітал експортується у вигляді коротко- чи довгостро-кових кредитів урядам або підприємцям інших країн, вкладання грошей на банківські та інші рахунки фінансових організацій за кордоном тощо.

Експорт капіталу приносить його власникам доход у вигляді про-мислового чи торгового прибутку, відсотка, дивіденду - залежно від форми вкладання. Капітал в підприємницькій формі (підприєм-ницький капітал) приносить його власнику доход переважно у ви-гляді прибутку, а капітал у позичковій формі (позичковий капітал) - у вигляді відсотка по вкладах, позичках і кредитах. До того ж вивіз капіталу у позичковій формі може бути "зв'язаним", тобто кредити надаються під закупки певних товарів у фірм, які вка-зуються кредитором. Це досить розповсюджене явище у світовому кредитуванні, в тому числі й при наданні позичок Україні, напри-клад СБ, країнами ЄС, США, Японією та іншими країнами.

Міжнародна науково-технічна допомога виступає у вигляді га-рантів, субсидій тощо для отримання безоплатних консультацій та інженерної допомоги, поставки обладнання, розробки економіч-них, фінансових і технічних програм, стажування і навчання за кордоном і т. ін. Цільовою метою міжнародної науково-технічної допомоги є не пряме одержання доходів, а допоміжне. Ця допомо-га спрямовується на розвиток умов для експорту капіталу в підпри-ємницькій і позичковій формах через розвиток ринкових відно-син, створення необхідного інвестиційного клімату тощо. Така форма набула розвитку в другій половині XX ст., особливо в його остан-ній чверті. Науково-технічна допомога спочатку надавалась для від-новлення в повоєнні роки ринкової економіки в розвинутих краї-нах, а також для ринкової трансформації в країнах, що визволили-ся від колоніального гніту, а тепер і в країнах перехідної економіки. Ринкова трансформація таких країн створює умови для одержання в них прибутків через різноманітні форми міжнародних ринкових відносин.
Основними характеристиками розвитку вивозу капіталу в су-часних умовах є такі.
1. На основі вивозу підприємницького капіталу складається роз-галужена мережа ТНК, які включають виробничі підприємства в різних країнах. Сьогодні ТНК - основний ланцюг в системі екс-порту підприємницького капіталу.
Закономірності розвитку процесу вивозу капіталу в підприєм-ницькій формі через ТНК знайшли відображення в комплексній моделі експорту капіталу, що має назву "електрична парадигма", одним з головних розробників якої став Дж. Даннінг*. Ця модель є комплексною (еклектичною), оскільки вона увібрала в себе з інших моделей, теорій вивозу капіталу те, що пройшло перевірку часом (парадигма - від грец. paradeigma - приклад, взірець, в якому відображається система однопорядкових форм). Модель значною мірою поборола однобокість і вузькість попередніх теорій інозем-них інвестицій і набуває значного поширення в теорії та практиці вивозу капіталу ТНК різних країн розвинутої ринкової економіки.
Згідно з цією моделлю фірма розпочинає виробництво товарів і послуг за кордоном (тобто здійснює прямі інвестиції) тоді, коли для цього є три передумови. По-перше, коли фірма має переваги перед іншими фірмами в певній зарубіжній країні, - специфічні перева-ги власника. По-друге, коли фірмі вигідніше використовувати ці переваги самій на місці, а не реалізувати їх через експорт товарів або знань іншим фірмам, - переваги інтернаціоналізації. По-третє, коли фірма використовує за кордоном певні виробничі ресурси ефективніше, ніж у себе вдома, - переваги місця розміщення.
2. Експорт капіталу з провідних розвинених країн привів до ут-ворення їх "другої економіки". Так, зарубіжне виробництво ТНК вітчизняного базування перевищило експорт товарів і послуг з тери-торії США в 6 разів, Японії - в 1,6, країн Західної Європи - в 1,35 раза. Розміри "другої економіки", наприклад США, у 2 рази пере-вищили економіку Німеччини, Великобританії та Франції. Загаль-ний обсяг прямих зарубіжних інвестицій головних розвинених країн ще в 80-ті роки перевищив 700 млрд дол. США. При цьому весь період другої половини XX ст. характеризується виключно різким збільшенням обсягу вивозу капіталу, оскільки загальна сума закор-донних інвестицій подвоюється кожні 10 років.
3. Поряд із зростанням масштабів вивозу капіталу відбуваються серйозні зміни в його напрямах, співвідношенні функціональних форм, самих формах державного і приватного експорту, складі експортерів, галузевій структурі тощо. Так, якщо традиційним на-прямом вивозу капіталу в першій половині XX ст. був експорт з розвинених країн в економічно слабкорозвинені, то в другій поло-вині характерним стало спрямування основної маси капіталу в роз-винені країни. Щодо вивозу капіталу в країни, що розвиваються, то тут основний експорт капіталу спрямовується в нові індустріальні країни, які поряд з нафтоекспортуючими країнами, що розвива-ються, самі стали експортерами капіталу, причому, якщо нафтоекс-портуючі країни, що розвиваються, вивозять капітал в основному в позичковій формі в розвинені країни, то нові індустріальні країни - у підприємницькій формі в різні країни.
Розпочате входження в світову економіку на ринкових засадах країн, що переходять до ринкових відносин, створило цілком но-вітній напрям міжнародного руху капіталів з утворенням в них ринку капіталу. Так, іноземні прямі інвестиції в Україні тільки за 1995 р. майже подвоїлися. Прийняття нового Закону України "Про режим іноземного інвестування" (березень 1996 р.) відкриває широкі мож-ливості для залучення необхідних іноземних інвестицій, створення спільних підприємств тощо, а Закон України "Про промислово-фі-нансові групи" (листопад 1995 р.) надав правову базу для розвитку діяльності ТНК.
4. Важливою особливістю вивозу капіталу стало те, що поряд з експортом підприємницького капіталу все більшої сили набирає експорт позичкового капіталу, особливо в країни, що розвивають-ся та переходять до ринку. Так, іноземні кредити Уряду України в декілька разів перевищили прямі іноземні інвестиції в країну.
5. З'явилися нові методи контролю материнських ТНК над сво-їми закордонними філіями через надання їм кредитів та новітньої технології. Це дає змогу ТНК тримати в своїх руках управління філіями й без володіння контрольним пакетом акцій. ТНК, які ма-ють більш високі науково-технічні та виробничо-організаційні до-сягнення в певній галузі, мають можливість вкладати свої капітали у відповідні галузі інших країн. Це створює сприятливі умови для взаємопроникнення капіталів розвинених країн, що свідчить про зростання суспільного характеру виробництва і водночас веде до посилення взаємозалежності економіки цих країн, розвитку ТНК.
6. Значні зміни відбулися в експорті капіталу і за формами влас-ності. Так, якщо в 60-х роках експорт державного капіталу в краї-ни, що розвиваються, істотно перевищував експорт приватного капіталу, а в 70-х роках між ними встановилась приблизна рівнова-га, то протягом подальшого періоду став переважати експорт при-ватного капіталу. Для цього за попередній період були створені необхідні умови, в тому числі й експортом державного капіталу. До того ж в розвинених країнах набули розповсюдження системи по-даткових стимулів для експорту приватного капіталу, найрізнома-нітніші гарантії і компенсації, пов'язані з можливою втратою влас-ності за кордоном, тощо.
Проте зміни у співвідношенні між експортом капіталу по дер-жавній і приватній лініях не є незворотними. Про це свідчить зрос-тання надання коштів по лінії "державної допомоги розвитку". Особливого значення порівняно з приватним капіталом набув дер-жавний та капітал міжнародних фінансових інститутів при експорті капіталу в країни, що переходять до ринкової економіки.
При введенні в країну інвестицій для іноземних підприємців особливе значення має інвестиційний клімат в ній. Його складови-ми є:
1. Політична і економічна стабільність.
2. Науково-технічний рівень.
3. Законодавча база, пільги.
Звернемо увагу на те, що, попри всі пільги, іноземний інвестор піде в країну, коли для цього є відповідні політико-економічні та техніко-економічні умови. Надання кредитів розвиненими держа-вами та міжнародними економічними організаціями, що знаходяться під їх впливом, залежить насамперед від ринкової трансформації країни, стабільності її розвитку.
Міжнародна міграція робочої сили - це стихійне переміщення працездатного населення з одних країн в інші. До чинників, які зумовлюють міжнародну міграцію робочої сили, належать: безро-біття, низький життєвий рівень, різниця в соціально-економічних умовах, високий ступінь відносного перенаселення в країнах з упо-вільненими темпами розвитку та нагромадження капіталу, з одно-го боку, та наявності потреби в додатковій дешевій робочій силі в країнах з більш інтенсивними темпами нагромадження капіталу, з другого боку. Останні намагаються залучити, по-перше, високо-кваліфікованих фахівців, а по-друге, працівників для важких, не-престижних робіт (некваліфікована трудомістка і шкідлива для здо-ров'я праця на фабриках і заводах, прибиральники, мийники, се-зонні працівники на сільськогосподарських роботах та ін.). Як перші, так і другі залучаються за умов оплати набагато нижчих за власних працівників. При цьому тенденція така, що в період економічного піднесення, появи нових робочих місць імміграція іноземних ро-бітників, фахівців зростає, а в періоди криз та спадів іммігранти поповнюють армію безробітних, в'їзд їх в країну різко обмежуєть-ся, приймаються та вступають в дію відповідні заходи державного регулювання.
Отже, різні форми відносного перенаселення, безробіття - не єдина причина міжнародної міграції робочої сили. Серйозною при-чиною є різниця в національних рівнях заробітної плати. Так, за даними ЮНІДО, розрив у погодинній оплаті праці між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, перевищив у машинобуду-ванні, харчовій промисловості - 7, а в текстильній - майже 9 разів. У виробництві напівпровідників, наприклад, цей розрив між США і Сінгапуром досяг майже 12, а між Німеччиною і Пакистаном на бавов-нопрядильних фабриках - близько 30 разів. Не менший розрив в оплаті працівників країн розвинутої економіки та перехідних до ринку.
За терміном переміщення всі види трудових міграцій населення поділяють на: безповоротну, тобто зміну місця проживання на-завжди; діимчасову, тобто зміну місця проживання на визначений, але тривалий строк; сезоину, пов'язану, наприклад, із сільськогос-подарськими роботами; маятникову, човникову, міграцію, тобто ре-гулярні, постійні поїздки для заробітку. Міграція тісно пов'язана з розвитком та переміщенням усіх складових продуктивних сил, ви-робничих ресурсів, характером виробничих відносин, відтворен-ням робочої сили, її розподілом та перерозподілом.
Характерні риси міжнародної міграції робочої сили в сучасних умовах такі.
1. Значно і постійно збільшуються її масштаби. З відходом від командно-адміністративної системи в міжнародний міграційний процес залучені народи практично усіх країн.
2. Основним напрямом міжнародної міграції робочої сили стала міграція з країн, що розвиваються та переходять до ринку, в розвинені країни. Так, загальна кількість робітників з країн, що розвива-ються, в Західній Європі та США оцінюється разом із сім'ями в 25 млнчол., причому понад 4/5 емігрантського потоку в США припа-дає на вихідців з країн Азії, Африки та Латинської Америки.
3. В умовах ринкових відносин певних масштабів набуває також взаємна міграція робочої сили між розвиненими країнами, а також між країнами, що розвиваються і переходять до ринку. Поруч із Західною Європою та США виникають нові центри тяжіння іно-земних робітників. Такі центри активно формуються на Близькому та Середньому Сході (Саудівська Аравія, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати, Лівія та ін., де налічується близько 10 млн іммігрантів), в Латинській Америці (Аргентина, Венесуела, Бразилія, де чисель-ність іммігрантів близько 8 млн), в Південно-Східній Азії (Сінгапур, Гонконг, Японія, де щорічний міграційний приплив сягнув понад 250 тис. іноземних робітників). Утворюються центри тяжіння для працівників країн, що переходять до ринкових відносин. Поряд з головним потоком мігрантів до Західної Європи та США зростають такі потоки до Польщі, Росії (з країн колишнього Радянського Сою-зу), Туреччини та ін. Особливим центром тяжіння іммігрантів став Ізраїль, де понад 1/3 населення становлять вихідці з республік ко-лишнього СРСР.
Значно підвищилася серед мігруючих в розвинені країни частка висококваліфікованих фахівців. Справа в тому, що розвинені краї-ни відбирають насамперед висококваліфікованих працівників і спе-ціалістів, отримуючи значні прибутки внаслідок економії вит-рат з підготовки відповідної їх кількості та кваліфікації. Процес "перекачування умів" з менш розвинених у високорозвинені краї-ни є одним із сучасних проявів міжнародної міграції робочої сили. Додаючи розвиненим країнам значних прибутків, що обчислюють-ся десятками мільярдів доларів США, цей процес в умовах НТР призводить до досить значних збитків не тільки матеріального, а й морального плану країн-донорів.
Значно збільшилася нелегальна імміграція, де все більше стає громадян із східноєвропейських країн, в тому числі нашої держави. Така імміграція відбувається в основному у вигляді законного пе-ретинання кордону (як туристів, на запрошення родичів і знайо-мих тощо) з наступним нелегальним працевлаштуванням.
Сьогодні в Україні чітко проявилася тенденція збільшення від-току населення за кордон. Це відтік робочої сили в інші країни з великих міст (завдяки високій кваліфікації); районів, де природні ресурси вичерпуються (завдяки досвіду трудових сезонних мігра-цій в межах колишнього СРСР); областей Західної України (завдя-ки прикордонному положенню з далеким зарубіжжям, збережен-ню родинних зв'язків тощо).
У цілому процес міжнародної міграції робочої сили суперечли-вий. З одного боку, - це фактор суспільного розвитку людства, зростання ефективності суспільного виробництва, більш повного використання робочої сили, можливості суттєвого підвищення до-бробуту мігрантів і членів їх родин як початкового ступеня мікро-економіки. З другого боку, цей процес розвивається нерівномірно щодо окремих груп країн світового господарства. В умовах його суттєвої неоднорідності основні переваги від міжнародної міграції робочої сили на мікрорівні мають розвинені країни.
Науково-технічні зв'язки як форма МЕВ знаходять вираження у обміні патентами, ноу-хау, в лізингу, інжинірингу, консалтінгу тощо. Ця форма стає все більш важливою й ефективною в умовах прискорення НТП, коли жодна країна, яким би значним потенці-алом в галузі науки і техніки вона не володіла, неспроможна пов-ністю задовольнити свої потреби у передовій науці і технології, випускати усю широку номенклатуру наукоємної продукції, що постійно вдосконалюється та розширюється. Не випадково обмін науково-технічними знаннями, досягненнями цієї продукції є най-важливішим сектором сучасних МЕВ, що сприяє розвиткові спеці-алізації і кооперування виробництва.
Основні характеристики розвитку науково-технічних зв'язків в сучасних умовах такі.
1. Обмін науково-технічними знаннями знаходить вираз у пере-даванні ліцензій, патентів і так званих секретів виробництва - ноу-хау, тобто новітньої технології виробництва. Поряд із тради-ційними видами послуг зростає міжнародний обмін специфічними послугами науково-технічного характеру.'До них належать: довго-строкова оренда устаткування; інженерно-конструкторські послуги при проектуванні та будівництві об'єктів за кордоном - інжині-ринг; консультування з питань організації та управління вироб-ництвом і збутом продукції, ведення міжнародного маркетингу - консалтінг; підготовка персоналу; надання інформаційних послуг через міжнародні комп'ютерні "банки даних" насамперед через систему Інтернет; послуги в галузі медицини, освіти тощо. Щодо міжнародного маркетингу, то розширюється використання у між-народних масштабах системи внутрішньофірмового оперативного пристосування до потреб ринку на основі економіко-математич-них методів аналізу кон'юнктури ринку з використанням електрон-но-обчислювальної техніки. При цьому слід зазначити стимулюючу роль експорту й імпорту ділових послуг для подальшого розширення вивозу та ввозу товарів виробничого призначення.
2. Надзвичайно важливою політико-економічною характерис-тикою науково-технічних зв'язків є їх велика нерівномірність у світовому господарстві, що, в свою чергу, грунтується на відповідній нерівномірності самих науково-технічних розробок. Доміную-ча частина останніх здійснюється в розвинених країнах, які домі-нують також в міжнародному науково-технічному обміні. Так, на них припадає понад 90 відсотків експорту товарів високої техно-логії та до 70 відсотків їх імпорту, а шістка держав - США, Японія, Німеччина, Франція, Італія і Великобританія - здійснює близько 80 відсотків експорту та 70 відсотків імпорту таких товарів з цієї групи країн.
3. Розширення міжнародних науково-технічних зв'язків супро-воджується розвитком конкуренції в пріоритетних напрямах на-уково-технічного прогресу. Серйозного випробування зазнала ос-танніми десятиліттями технологічна перевага США над найближ-чими конкурентами, яку вони мали до кінця 60-х років. Західній Європі та Японії вдалося певної мірою потіснити США. Набирають сили в науково-технічних зв'язках нові індустріальні країни з чис-ла країн, що розвиваються, та тих, що переходять до ринку.
Міжнародні валютні відносини. На основі різноманітних форм міжнародних економічних відносин у світовій системі господар-ства складаються й розвиваються валютні відносини, що обслуго-вують світові ринки товарів, послуг, капіталів, робочої сили, науко-во-технічних, досягнень. Їх еволюція пов'язана із зростанням між-народного поділу праці, обсягів світового виробництва і обміну, а також із змінами у внутрішніх фінансово-грошових системах про-відних країн світового ринкового господарства.
У своєму розвитку світова валютна система пройшла ряд етапів, серед яких основними є три.
Завершення становлення першого етапу безпосередньо пов'яза-не з утворенням світового господарства. Наприкінці XIX - на початку XX ст. основою міжнародної валютної системи був золо-тий стандарт, що забезпечував необмежений обмін національних валют, здійснення багатосторонніх розрахунків, вільний перелив капіталів між країнами, міжнародні платежі, стійкість грошового обігу.
Розвиток світового ринкового господарства і зростання його суперечностей призвели до відміни (спочатку в період після пер-шої світової війни, а потім остаточно в середині 30-х років XX ст.) золотого стандарту, який не міг уже повною мірою обслуговувати світогосподарські зв'язки. Проте золото, продовжуючи виконувати функції міри вартості, засобу утворення скарбів та світових гро-шей, залишалося головним засобом кінцевого врегулювання вза-ємних грошових вимог і зобов'язань різних країн. Для міжна-родних розрахунків і як резерви платіжних коштів поряд із золо-том почали використовувати деякі паперові національні валюти, головним чином долари США і англійські фунти стерлінгів. Цю систему називають золотовалютним стандартом, формування якого було завершено на основі Бреттон-Вудської угоди 1944 р., за якою долар США було прирівняно до золота у функції світових грошей.
Нині відповідно до Ямайської (Кінгстонської) угоди 1976 р. фор-мується нова міжнародна валютна система - валютний стандарт - на основі "демонетизації" золота, відміни золотих паритетів і офі-ційної ціни золота. Хоч формально основою валютної системи були визначені спеціально записані права (SDR), що гарантуються МВФ, але на практиці долар США все ще залишається основою паритетів і валютних курсів, міжнародним платіжним засобом.
Валютний курс - це ціна грошової одиниці однієї країни, вира-жена у грошових одиницях інших країн, формально він встанов-люється через визначення паритетів - співвідношень між грошови-ми одиницями різних країн - офіційними органами (національними банками чи іншими виділеними для цього фінансовими установа-ми). Реально на валютних ринках обмін валют здійснюється не за їх офіційним валютним курсом, а за валютним курсом, який відхи-ляється від паритету залежно від дійсних попиту і пропозиції на певну валюту.
В Україні валютний курс встановлюється НБУ. Найважливішою валютною проблемою в країні та однією з найгостріших проблем в цілому, що постали перед молодою державою, є розвиток націо-нальної валютної системи, яка має відповідати інтересам як роз-витку національної економіки, так і участі її в МЕВ.
Спеціалізація і кооперування безпосередньо виробництва. Роз-виток спеціалізації та кооперування виробництва є визначальним чинником інтернаціоналізації господарського життя. Інтернаціона-лізація виробництва і всієї економіки як наслідок інтернаціоналі-зації продуктивних сил та економічних виробничих відносин - закономірна передумова економічної інтеграції як синтезованої форми сукупності економічних зв'язків, у центрі яких стоять від-носини спеціалізації та кооперування.
Міжнародна спеціалізація виробництва - це відокремлення певних його процесів та їх стадій в різних країнах. Вона полягає у все більшому розвитку його поділу на різних економічних рівнях:
макро, мето і мікро. На макрорівні йде спеціалізація окремих країн на виробництві певних видів товарів і послуг. Її фундаментом є спеціалізація на мето- і мікрорівнях. На меторівні розвивається процес міжгалузевої міждержавної спеціалізації, а найгрунтовніші процеси спеціалізації відбуваються на мікрорівні, які доходять до внутрішньогалузевої та внутрішньофірмової спеціалізації між ок-ремими країнами. Остання є підґрунтям усього процесу міжнарод-ної спеціалізації виробництва в сучасних умовах.
Міжнародна кооперація виробництва невід'ємна від його спеці-алізації і має ті самі рівні свого прояву. Це відносини зв'язку між спеціалізованими учасниками виробництва з різних країн, їх обмі-ну різними видами діяльності і продукції у світовому господарстві. Взаємопов'язаність міжнародної спеціалізації і міжнародного коопе-рування виробництва й забезпечує єдність світового виробничого процесу на всіх його стадіях відповідно до рівня розвитку продук-тивних сил і характеру економічних відносин.
Різновиди міжнародної спеціалізації і кооперування виробни-цтва визначаються розвитком міжнародного поділу праці від між-галузевого до внутрішньофірмового, який саме і є основою стра-тегічної інвестиційно-виробничої форми МЕВ.
Структурні форми міжнародного поділу праці визначають, ви-ходячи з класифікації родів виробництва, про що вже йшлося рані-ше, та за галузевою ознакою. За цією ознакою міжнародний поділ праці може проявлятися як між- і як внутрішньогалузева спеціалі-зація окремих країн.
Міжгалузева спеціалізація - це взаємовідносини між держава-ми при обміні продуктів праці різних галузей виробництва у ме-жах загального та деяких форм часткового поділу праці. Така спе-ціалізація втілюється, наприклад, в обміні продукції промисловості та сільського господарства (загальний поділ праці) або машинобу-дування та харчової промисловості, тваринництва та рослинництва (частковий поділ праці).
Внутрішньогалузева спеціалізація втілюється в міждержавному обміні продуктами праці в межах однієї галузі виробництва. Водно-час вона може розглядатися як прояв одиничного й окремих форм часткового поділу праці.
Класифікація проявів міжнародного поділу праці включає та-кож визначення в його складі предметної, подетальної (повузлової) та технологічної (постадійної) спеціалізації.
Предметна спеціалізація полягає в тому, що підприємства різ-них країн спеціалізуються на виробництві та експорті повністю завершеного виробу (легкового автомобіля, персонального комп'юте-ра, трикотажного виробу тощо) або напівфабрикату (полімета-левих руд, пластмаси, льону тощо), доведеного до рівня безпо-середнього використання як сировини для іншої галузі промисло-вості (металургійних, машинобудівних, ткацьких підприємств тощо) в інших країнах без додаткової обробки його перед використан-ням. Предметна спеціалізація виробництва може бути пов'язана із загальним і частковим поділом праці, де в сферу міжнародного обміну вступають готові вироби або напівфабрикати, а' також на цих самих засадах - з між- і внутрішньогалузевою спеціалізацією виробництва.
Предметна спеціалізація виробництва домінувала в міжнарод-ному поділі праці до початку 60-х років, тобто до масового утвер-дження у світовому господарстві ТНК і поглиблення в ньому інте-граційних процесів.
У поділі праці між країнами централізовано керованої економіки - колишніми членами РЕВ -- предметна спеціалізація вироб-ництва не просто переважала, а її висока частка у відносинах цих держав була законсервованою. Це пояснювалося, по-перше, знач-ною замкненістю відтворювальних процесів у межах їхнього народ-ного господарства, по-друге, невисоким ступенем проникності на-ціональних економічних кордонів і, по-третє, слабким розвитком внутрішньої спеціалізації виробництва при високому рівні монопо-лізації його на великих підприємствах комбінованого типу. Інертність економічних систем, що була зумовлена пануванням командно-адміністративних методів у керуванні економікою, відсутність внут-рішніх імпульсів до більш повного використання сукупності націо-нальних і зовнішньоекономічних факторів інтенсифікації відтво-рювального процесу перешкодили використанню ефективніших порівняно з предметною спеціалізацією форм міжнародного по-ділу праці.
Зближення умов виробничої та збутової діяльності великих кор-порацій у сфері національної економіки та за її межами, в інтегра-ційних об'єднаннях або в освоєному ТНК господарському просторі, збільшення проникності національних економічних кордонів і по-силення тенденції до розгортання філій як багатонаціональних, так і транснаціональних корпорацій у більшості країн, перенесення до них випуску спеціалізованої продукції зумовили вихід на перший план не предметної, а подетальної спеціалізації.
Подетальна (повузлова) спеціалізація відрізняється від предмет-ної більшою стабільністю. При функціонуванні подетальної спеціа-лізації зміна партнера по кооперативних зв'язках потребує додат-кових витрат. Водночас подетальна (як і технологічна) спеціаліза-ція висуває на перший план самого виробника (підприємство, об'єд-нання), переносить центр тяжіння міжнародного співробітництва безпосередньо на сферу виробництва, тоді як предметна спеціалі-зація тяжіє до сфери обміну.
У міжнародній спеціалізації на виробництві окремих вузлів і деталей виділяють три основних напрями розвитку: 1) забезпечен-ня інтернаціонального ринку комплектації засобів виробництва тими вузлами та блоками, які втілюють найновіші техніко-технологічні рішення; 2) дедалі зростаючий міжфірмовий обмін деталями та вуз-лами в межах ТНК; 3) посилення інтеграційних процесів, одним з основних завдань яких є створення належного клімату для міждер-жавної кооперації виробництва.
Подетальна (повузлова) спеціалізація є основою розвитку інте-граційних процесів у світовому господарстві. Для ефективного ви-користання її слід забезпечити високий рівень стабільності транс-портування комплектуючих деталей між партнерами, ритмічність міжнародної кооперації, розв'язати проблеми ціноутворення, від-шукати джерела розрахунків з партнерами.
Технологічна (постадійна) спеціалізація виступає як наслідок поділу єдиного технологічного процесу на окремі стадії між під-приємствами різних країн. Найсприятливіші умови для розвитку цієї форми співробітництва є в хімічній, металургійній та інших галузях з чітко визначеною коопераційною диференціацією вироб-ництва, на кожній стадії якого створюється чітко визначений на-півфабрикат. Останній може виступати як товар і бути предметом продажу партнерам по технологічному ланцюзі, в тому числі й роз-ташованим в інших країнах (наприклад, експорт залізної руди без попереднього збагачення чи нафтопродуктів у вигляді напівпро-дуктів для хімічної промисловості).
У процесі розвитку між- та внутрішньогалузевої спеціалізації, а також предметної, подетальної і технологічної зростають кількісні параметри процесу інтернаціоналізації виробництва й обігу, всього господарського життя. Натомість взаємодія генетичних (відносин міжнародної Кооперації виробництва і праці) і структурних (відно-син, що опосередковують міжнародні форми процесу розширено-го відтворення сукупного суспільного продукту) зв'язків, які фор-мують певну міжнародну спільність, характеризує якісні аспекти інтернаціоналізації.
НТП спричинив позитивні структурні зрушення в світовій еко-номіці змішаного типу. В індустріальне розвинених країнах виник-ла стійка тенденція до формування диверсифікованих галузевих структур, що включають не лише традиційні галузі (машинобуду-вання, приладобудування), ай новітні високотехнолотічні галузі та види виробництва (хімія, електроніка, електротехніка тощо). Не випадково процеси міжнародного поділу праці й виникнення на його основі взаємозалежності національних економік найбільшого розвитку набули серед індустріальне розвинених країн, оскільки вони ДОСЯГАЙ досить високого рівня виробництва та його спеціалі-зації. В останні десятиліття географія міжнародного поділу праці була розширена внаслідок приєднання за окремими параметрами до індустріальне розвинених цілого ряду країн Латинської Амери-ки та Південно-Східної Азії.
Як зазначалося вище, одним з напрямів, за'яким' розвивалася спеціалізація виробництва в багатьох промислове розвинених краї-нах, є предметна спеціалізація. ;
Так, кожна більше чи менше розвинена країна має власне літакобудування, проте воно обмежене, як правило, виробництвом кількох видів літаків або будь-якої іншої авіатехніки. Потребу в різноманітних літальних апаратах (літаках, вертольотах тощо) та чи інша країна задовольняє через зовнішній обмін, в осно-ву якого покладено міжнародну спеціалізацію виробництва. Так, на виробництві літаків для авіаліній середньої або короткої протяжності спеціалізуються пере-важно авіаційні фірми Великобританії і Франції. США спеціалізуються на ви-робництві великих пасажирських лайнерів далекого прямування, а також на виготовленні вертольотів. Особливо відома корпорація "Боїнг", що будує ци-вільні літаки далекого прямування. Її літаки є в парку практично кожної міжна-родної авіакомпанії. Цей тип пасажирського авіалайнера обслуговує всі світові авіалінії далекого прямування, в тому числі й ті, що пов'язують Київ із столиця-ми західних країн.
Науково-технічним прогресом зумовлене поширення одиничного поділу праці, що пов'язаний з подетальною (повузловою) спеціаліза-цією виробництва. Ця форма міжнародного поділу праці спричинює зростання товарів проміжного, а не кінцевого використання. Останні виробляються на основі міжнародного кооперування виробництва.
Одиничний поділ праці грунтується на тому, що численні заводи спеціалізуються на виробництві різних комплектуючих деталей, вузлів для машин, механізмів, транспортних засобів тощо. Усі ці так звані напівфабрикати використовуються на завершальному етапі виробництва (а в багатьох випадках і воно ще є проміжним) і висту-пають як складові частини, комплектуючі елементи певного кінце-вого продукту. Виготовлення таких кінцевих виробів (автомобілів, тракторів, літаків, електровозів, тягачів, комбайнів тощо) здійснюєть-ся на тому чи іншому самостійному підприємстві, яким завершується довгий і розгалужений технологічний ланцюг, що в умовах сучасної інтернаціоналізації виробництва і капіталу охоплює не лише чис-ленні національні, а й зарубіжні підприємства. Наприклад, понад 50 відсотків цивільних літаків, що випускаються фірмами Західної Європи, обладнані двигунами англійської компанії "Роллс-Ройс".
До міжнародного науково-технічного кооперування окремої фір-ми чи держави в цілому спонукає потреба реалізувати масштабні проекти і програми. Наприклад, з метою освоєння космосу або будівництва гігантських енергетичних комплексів, створення тран-спортних комунікацій тощо окремі країни та промислові фірми, наукові й конструкторські центри вступають між собою у відпо-відні коопераційні зв'язки. Такі зв'язки становлять матеріальну основу інтернаціоналізації сучасного господарського життя, яка стає об'єктивною основою регіональної економічної інтеграції.
Отже, найхарактернішими рисами перетворення спеціалізації і кооперування в стратегічну виробничо-інвестиційну форму МЕВ є такі:
здійснення міжнародної спеціалізації і кооперування на стадії власне виробництва поряд із сферою обігу;
здійснення міжнародної спеціалізації і кооперування виробни-цтва на основі усіх традиційних і перехідних до стратегічних форм світогосподарських зв'язків;
розвиток міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва через ТНК, які своєю організаційно-економічною структурою охоп-люють всі стадії виробництва, а не тільки сферу обігу;
становлення міжнаціональних економічних об'єднань через між-народні економічні організації, і насамперед регіональну економіч-ну інтеграцію.
Регіональна економічна інтеграція. Інтернаціоналізація виробни-цтва і обміну, всього господарського і духовного життя людства набу-ває всесвітньо-історичного характеру. Проте світове господарство роз-вивається нерівномірно і окремі країни знаходяться на різних етапах (стадіях) інтернаціоналізації. У другій половині XX ст. окремі сектори світового господарства починають помітно виділятися на його загаль-ному фоні. Зв'язки між групами країн стають інтенсивнішими, набу-вають комплексного характеру, тобто охоплюють економіку, політику, культуру, соціальне життя. У надрах інтернаціоналізації визріла регіо-нальна економічна інтеграція як якісно нова, вища її форма. Виник-нення процесу регіональної економічної інтеграції подано на рис. 44.
Інтеграція означає міцний взаємозв'язок, взаємопереплетіння національних економік і формування спільного економічного про-стору. Вона передбачає вільне переміщення між державами капіта-лів, товарів, робочої сили, інших ресурсів, їх використання на ос-нові взаємоузгоджених економічних і юридичних норм.
У процесі генезису інтеграційні процеси регіонального типу про-ходять три стадії (рис. 45).
На першій стадії (початковому етапі) формуються різні торго-вельні спільності й економічні союзи, коли головним каналом внутрішньої взаємодії стає зовнішня торгівля.
До них належать Євро-пейська асоціація вільної торгівлі, "Спільний ринок" країн Західної Європи, Центральноамериканський спільний ринок, Арабський спільний ринок та ін. Взаємодія відтворювальних процесів здій-снювалась у цих торгових спільностях переважно через сферу об-міну, налагодження сталих торговельних контактів.
Торговельна спільність держав грунтується головним чином на загальному і частковому міжнародному поділі праці, тобто коли переважає міжгалузева спеціалізація і відбувається взаємодія пере-важно на макроекономічному рівні.
Друга стадія інтеграції передбачає не лише торговельний обмін, а й широке взаємодоповнення національних економік, коли вони одна без одної практично не можуть розвиватись. На цій стадії закріплюються міжгалузева спеціалізація, частковий поділ праці. Водночас починає поширюватися внутрішньогалузева спеціаліза-ція, одиничний поділ праці виходить за межі окремих підприємств і реалізується в міжнародному масштабі. Фактори виробництва все більшою мірою мігрують у масштабах інтеграційного простору, шукаючи найефективніших форм і сфер реалізації. Отже, взаємо-доповнююча міжнародна господарська спільність є досить розгалу-женою системою стійких і глибоких економічних зв'язків, що про-низують міждержавні регіональні об'єднання і надають їм певної однорідності та цілісності.
На третій стадії відбуваються глибока структурна взаємодія на-ціональних економік, їх взаємопроникнення і взаємопереплетіння. Зовнішньоекономічний фактор стає іманентною складовою націо-нального процесу розширеного відтворення. Міжнародні коопера-ційні зв'язки грунтуються переважно на одиничному і частковому поділі праці. Широко розвивається внутрішньогалузева подетальна (повузлова), постадійна (технологічна) спеціалізація виробництва. Досить виразно починають проявлятись елементи єдиної регіональної відтворювальної системи, формуються регіональні економічні комплек-си. Здійснюється процес подальшої адаптації національних економік, їх взаємопроникнення, зрощення окремих ланок. Глибоко перетво-рюються національні господарські механізми, створюються і закріп-люються єдині норми і правила наднаціонального характеру і змісту.
Регіональна інтеграція, як зазначалося вище, розвивається в окремих секторах світового господарства. Водночас слід підкресли-ти, що інтеграційні процеси набувають нині планетарного масшта-бу, об'єднуючи у єдине господарство всі країни і народи. Досить виразною стає тенденція до економічної єдності світу. Визначаль-ними факторами цього процесу є інтеграція господарського життя, НТР з її надзвичайно широкими масштабами і високими темпами, необхідність спільного розв'язання глобальних проблем сучасності і, врешті-решт, збереження самого життя на землі, тобто виживан-ня людства. Економічну єдність світу посилюють інтеграційні про-цеси, хоча дещо і в суперечливій формі. З одного боку, як загаль-нопланетарне явище вони посилюють об'єднавчі тенденції в рам-ках всієї світової економіки, з іншого - реалізуючись у регіональ-них формах, ведуть до певної відособленості, замкненості окремих інтеграційних процесів. У цілому загальносвітова інтеграція веде до формування взаємозалежного, взаємопов'язаного, суперечли-вого, але значною мірою цілісного світового господарства. Воно характеризується поліосновною структурою і є гетерогенним за своєю суттю. Головним системотворчим фактором виступають між-народні економічні відносини, що відіграють роль певної субстан-ціальної основи цієї якісно нової системи.
Інтеграційні процеси в сучасній світовій економіці можна поді-лити на три головних потоки, які охоплюють відповідно три групи країн: з розвиненою ринковою економікою, з перехідною економі-кою і країни, що розвиваються. Найзагальнішими передумовами всебічного зближення, а потім і інтеграції групи тих або інших країн є спільність економічних інтересів, повна єдність національ-них господарчих механізмів, рівень і характер соціально-економіч-ного та індустріального розвитку. Велике значення мають також територіально-географічна спільність, політичний устрій держав, етнічні, історичні та деякі інші особливості.
Найвищого ступеня інтеграційні процеси досягли у Західній Європі. Підписанням у 1957 р. Римської угоди про створення Спіль-ного ринку було покладено початок розвитку першого в світі інте-граційного об'єднання шести західноєвропейських країн - ФРН, Франції, Італії, Бельгії, Голландії, Люксембургу.
За час свого існування Європейське Економічне Співтовари-ство (ЄЕС) не лише збільшилось до 15 членів, а й досягло якісно нового етапу. Це інтеграційне об'єднання пройшло кілька етапів розвитку, починаючи з узгодженої митної, фінансової, грошової та торговельної політики до інтеграції внутрішніх ринків та ідентифі-кації національних господарських і правових механізмів і перетво-рення в 1994 р. на Європейський Союз (ЄС).
Шість країн Східної Європи (СРСР, Болгарія, Польща, Румунія, Угорщина, Чехословаччина) ще в 1949 р. також створили міжна-родну економічну організацію - Раду Економічної Взаємодопомо-ги. Проте про інтеграцію в рамках цієї організації було проголоше-но лише в 1971 р., коли було прийнято Комплексну програму подаль-шого розвитку і поглиблення співробітництва і розвитку еконо-мічної інтеграції країн - членів РЕВ. На той час у складі РЕВ було вже 8 держав (членами стали НДР і МНР). У 1972 р. членом РЕВ стала Куба, а в 1978 р. - В'єтнам.
Особливості інтеграційних процесів у Східній Європі полягали в тому, що, по-перше, тут переважали координаційні, а не ринкові методи і форми співробітництва; по-друге, інтеграція розвивалась головним чином на макрорівні і не охоплювала безпосередніх ви-робників; по-третє, центр ваги інтеграційних заходів зосереджу-вався на сфері виробництва, а не на торгівлі, тобто вона мала роз-виватись передусім як виробнича інтеграція.
Враховуючи деякі внутрішні та зовнішні чинники, слід зазначи-ти, що даний тип інтеграції виявився історично обмеженим і при-пинив своє існування в 1991 р. Адміністративно-централізовані фор-ми управління економікою, перенесені в інтеграційну площину, ви-явились неспроможними створювати динамічне і гнучке середови-ще, в якому б відбувалася вільна, найефективніша комбінація фак-торів виробництва. Давши деякий поштовх для прискореного внут-рішнього розвитку і взаємного співробітництва на початковому етапі, в подальшому ці інтеграційні форми стали гальмувати сучасні соці-ально-економічні процеси в країнах РЕВ, де почали докорінно змі-нюватися і форми управління економікою, і вся суспільно-еконо-мічна структура. Головна спрямованість господарських реформ - перехід до ринкової економіки, злам директивно-бюрократичних форм організації внутрішньогосподарського життя. Ці радикальні перетворення детермінували необхідність переходу до нової інте-граційної моделі взаємодії цих країн.
Проте досвід РЕВ слід враховувати в усій його багатоаспектності. Це був унікальний досвід інтеграції країн, що знаходяться на різ-них рівнях розвитку продуктивних сил, народних господарств в цілому. Проте всі країни - члени РЕВ мали єдину колективну ор-ганізацію на формально однакових правах.
Об'єктивні процеси інтеграції на ринкових засадах пробивають собі шлях і в країнах, що розвиваються, і в тих, що переходять до ринкової економіки. Серед країн ринкової економіки, що роз-виваються, особливе місце займає Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), яка утворилась у 1967 р. і до якої входять 7 країн - Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Бру-ней, а з липня 1995 р. - В'єтнам. Процес ринкової інтеграції по-чався також і серед країн з перехідною до ринку економікою. Се-ред них почали виникати перші нові об'єднання типу СНД (12 кра-їн), Балтії (3 країни), Центральноєвропейської асоціації (Угор-щина, Польща, Чехія, Словаччина, Україна) та ін. Унікальною моде-ллю економічної інтеграції стала організація Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС), яка створена у липні 1992 р. і до якої увійшли вже 11 країн - Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина і Ук-раїна.
Міжнародний туризм в сучасному світі став досить значною спе-цифічною формою МЕВ, яка в своєму економічному вираженні пов'язана з наданням послуг. В багатьох країнах він перетворився в одну з провідних галузей економіки як надійне джерело попов-нення бюджету. Іноземний туризм як високоефективне джерело валютних доходів і найвигідніша форма експорту послуг дає змогу успішно вирішувати багато соціально-економічних проблем в тих країнах, які активно розвивають цю галузь. Частка доходів від загаль-ної світової торгівлі туристичними послугами становить близько 7 відсотків. При цьому в абсолютному вираженні вони поступають-ся тільки доходам від торгівлі на світовому ринку нафтою і нафто-продуктами та автоекспорту, майже вдвічі перевищуючи доходи від торгівлі металовиробами, майже втричі - від торгівлі теле- і радіоапаратурою, більше ніж утроє - від торгівлі зерном і газом.
За міжнародними даними доходи від іноземного туризму за пе-ріод з 1996 по 2005 р. мають подвоїтися. На Лондонській туристич-ній біржі зареєстровано близько 5 тис. фірм.
Практика свідчить, що зростання міжнародного туризму є від-дзеркаленням розширення зовнішньоекономічних зв'язків у світо-вій системі. Щодо України, то в ній розвиток іноземного туризму тільки започатковується, набираючи все більших темпів.
Така характеристика основних форм МЕВ. Їх стрімкий розви-ток в сучасних умовах привів до нагальної необхідності регулюван-ня світогосподарських зв'язків.