Перегляд вихідного коду сторінки Ж.П.Сарт "Екзистенціалізм - це гуманізм"

Жан Поль Сартр народився 21 червня 1905 року в Парижі. Закінчивши привілейований вищий учбовий заклад “Еколь Нормаль”, відслуживши належний строк в армії, Сартр викладає філософію у ліцеї в Гаврі.  У 1933-34 роках, знаходячись на стажуванні в Берліні, він знайомиться з феноменологією Едмунда Гуссерля та отримує уявлення про екзистенціалізм Мартина Гайдеґґера.  
  
Уже в перших своїх працях Сартр піддає критиці трансцендентальний ідеаліхм та розвиває вчення про нічим не детерміновану, спонтанну творчість екзистенції: “Трансцендентрість Его” (1934), “Уява” (1936), “Ескіз теорії емоцій” (1939), “Уявне” (1940).  Сартр заперечує доцільність наукових методів у вивченні людської психіки, критикує натуралізм у психології. У його літературних творах “Нудота” та оповіданнях зі збірки “Стіна” (1938-39) уже присутні початки екзистенціалізму. Роботу над трактатом “Буття та ніщо” перервала війна. Потрапивши в полон, Сартр зобразив тяжку хворобу, вийшов і почав, беручи участь у русі Опору, викладати філософію в паризькому ліцеї. У 1943 році він завершує “Буття та ніщо”, у нього складається цілісна концепція людського існування. В тій чи іншій мірі це вчення про людину розкривається в його літературних творах (1945-1960 роки).  

У 1960 році вийшов перший том “Критики діалектичного розуму”, у передмові до якої Сартр заявив, що вважає марксизм вічною філософією нашого часу, і власний екзистенціалізм розглядає як доповнення до марксистської теорії суспільства. Сартр брав активну (в багато в чому деструктивну) участь у політичному житті Франції. У 1964 році відмовився від Нобелевської премії у галузі літератури. Багато творів, у тому числі другий том “Критики діалектичного розуму”, “Зошити про мораль тощо вийшли після його смерті 15 квітня 1980 року. 
   
Твір “Екзистенціалізм – це гуманізм побачив світ у 1946 році, це текст лекції, прочитаної Сартром. У ній він викладає основні тези свого трактату “Буття та ніщо”, хоча в певній мірі переглядає однобічно негативну концепцію волі. В тому ж році з'явилися його стаття “Картезіанська воля” та нарис “Матеріалізм та революція”, в яких ідеї лекції “Екзистенціалізм – це гуманізм отримали подальший розвиток.

У своїй праці «Екзистенціалізм – це гуманізм» Ж. П. Сартр розкриває проблему поняття «екзистенціалізм». Сартр вважає його виключно строгим вченням, але водночас лек до дає йому визначення.

Перш за все автор виділяє два різновиди екзистенціалістів:
1) християнські екзистенціалісти, які сповідують католицизм.
2) екзистенціалісти – атеїсти, до яких належить й сам філософ.
Ці дві групи людей об’єднує думка, що існування передує сутності, тобто суб’єктивне переважає над об’єктивним.

Ми бачимо це на цікавому прикладі: коли ремісник виготовляє ніж, перш за все він бере до уваги його призначення, користь яку принесе людині, а вже потім як цей ніж виготовлятиметься.
Характеристики для екзистенціалізму є поняття «існування передує сутності». Це означає що людина спочатку існує, нічого собою не являє. І лише згодом вона стає Людиною. Таким чином очевидним є факт заперечення існування Бога – немає Бога, який створив людину, вона просто собі існує. Але, дивлячись у майбутнє, людина сама себе «творить» такою, якою прагне стати.

Якщо існування передує сутності, то людина відповідальна за своє існування. Але відповідальність має проявлятися не лише за свою індивідуальність, а й за всіх людей.

Поняття «суб’єктивізм» має два значення:
1)	індивідуальний суб’єкт сам себе вибирає.
2)	Людина не може вийти за межі людської суб’єктивності.
Коли ми кажемо, що людина сама себе вибирає, вбачаємо у цьому те, що вибирає інших людей. Адже, кожен наш вибір впливає на оточуючих. Коли ми обираємо добро між добром і злом, то це добро повинно бути й для всього людства, а не тільки для нас.

Екзистенціаліст стверджує, що людина – це тривога. Все життя тривога супроводжує людину, особливо коли вона бере на себе якусь відповідальність.
Хоча екзистенціалісти відкидають існування Бога, вони занепокоєні цим, бо разом з Богом зникає можливість знайти цінності в світі. 

Оскільки не існує Бога (вважали представники екзистенціалізму), то все дозволено, людина не має обмежень. І тут висувається гасло, що людина – це свобода. Людина вільна, приречена бути вільною.
Підсумовуючи все бачимо що не має іншого світу крім людського. І є у ньому те, що називаємо екзистенціалістським гуманізмом. Гуманізмом тому, що людина сама творить свою долю, щоб досягнути цілі – стати Людиною варто робити це по-людськи – не заглиблюватись в себе, а оглянутись на все що є зовні.

На звинувачення у тому, що екзистенціалісти отримають однією рукою те, що дають іншою, Сартр відповідає, що так воно і є. “Але, якщо я вже ліквідував Бога-отця, то хтось повинен винаходити цінності. Треба приймати речі такими, які вони є. Сказати, що ми обираємо цінності – значить ствердити, що життя не має апріорного сенсу. Поки ви не живете своїм життям, воно нічого собою не являє, ви повинні самі надати їй сенсу, і цінність – саме обраний вами сенс. “

Чи є екзистенціалізм гуманізмом?Адже сам Сартр у “Нудоті” стверджував, що гуманісти не праві, на сміявся з певного типу гуманізму.  Але слово “гуманізм” має два абсолютни різних значення. Під гуманізмом можна розуміти щось на кшталт теорії, що розглядає людину як мету та найвищу цінність. Це позначає, що ми, скажімо, можемо пишатися діями всього людства і приймати на себе пошану за створення, наприклад, літаків. Про людину можемо судити за діями видатних представників людства. Такий гуманізм абсурдний, бо лише собака або кінь могли б дати загальну характеристику людству і заявити, що людина така-то і така-то, хоча вони навряд чи збираються то робити. Екзистенціалізм звільняє людей від усіх суджень подібного роду. Екзистенціаліст ніколи не розглядає людину як мету, бо людина ніколи не буває завершена. Культ людства призводить до замкнутого гуманізму на кшталт Конта і – до фашизму. Такий гуманізм нам не потрібен. 
  
Сартр:”Але буває і інше тлумачення гуманізму. Людина завжди знаходиться поза собою. Саме проектуючи себе і втрачаючи себе зовні, вона існує як людина. З іншого боку, вона може існувати, лише маючи трансцендентру мету. Будучи цим виходом за межі, вловлюючи об'єкти лише у зв'язку із цим подоланням самої себе, вона знаходиться у центрі виходу за межі. Немає жодного світу, окрім світу людської суб'єктивності. Цей зв'язок трансцендентності, що конструює людину, і суб'єктивності – у тому сенсі, що людина не є замкнена у собі, а завжди присутня у людському світі – і є те, що ми називаємо екзистенціалістським гуманізмом. Ми нагадуємо людині, що іншого законодавця, окрім нього самого, немає, у занедбаності він буде вирішувати свою долю. Ми показуємо, що реалізувати себе по-людськи людина може не шляхом занурення у саму себе, а у пошуку мети зовні, якою може бути звільнення або ще якесь конкретне самоздійснення. “
   
З цих міркувань, стверджує Сартр, очевидно, що немає нічого несправедливішого за висунуті проти екзистенціалістів заперечення. Екзистенціалізм – ні що інше, як спроба зробити всі висновки з послідовного атеїзму. Він аж ніяк не намагається ввести людину у відчай. Але, якщо відчаєм називати, як то роблять християни, усяку невіру, тоді саме природній відчай – вихідний пункт людини. Екзистенціалізм – не такий атеїзм, що витрачає себе на доведення того, що Бога нема. Вірніше він заявляє те, що, якби навіть Бог був, це б нічого не змінило. Це не значить, що ми віримо в існування Бога, просто справа не в ньому. Людина повинна набути себе і зрозуміти, що ніщо не може її врятувати від її самої, навіть докази існування Бога. Екзистенціалізм – це оптимізм, вчення про дію. І лише внаслідок нечесності, плутаючи свій власний відчай із екзистенціалістським, християни можуть називати їх такими, що впали у відчай. 
 

Отже, Жан Поль Сартр у своїй праці звернув увагу на проблему екзистенціалізму. Вказав, що незважаючи на заперечення існування Бога, людина повинна знайти себе і переконатися що ніщо не зможе врятувати її від самої себе.

На мою думку, категорично заперечувати існування Бога не варто тому, що тоді людина втратить всі моральні цінності, певні обмеження. І якщо кожен чинитиме лише по своїй волі виникне хаос, який зруйнує світ.

Водночас мені подобаються ідеї Жана Поля Сартра про те, що людина повинна вірити в майбутнє і «творити себе сама»; розраховувати на власні сили, але оглядатися навколо – на все людство.
Отже, ідеї автора є хорошою настановою на оптимізм в житті та якщо сюди додати дотримання моральних норм – напевно життя стало б ідеальним.